Життєвий шлях Високопреподобної Матері д-р Марії Должицької — це шлях благородних діл і відданої праці для Української Церкви і Українського Народу. Вона дбала про піднесення рівня українського шкільництва, про вишкіл сестер, а навіть була дириґенткою хору і оркестри; вона є основницею ряду шкіл, включно із академією на Факс Чейзі; слід відмітити, що в тому часі «манастир і школа на Факс-Чейзі були українськими інституціями і українська мова була обов’язковою і в школі і в манастирі» (За Патріярхат, червень, 1972, ст. 26).
Коли зайшла потреба станути в ряди оборонців прав нашої Церкви, Мати Марія не відгородилась від цеї важливої справи манастирськими мурами, але бере в цій боротьбі активну участь підчеркаючи, що «її совість і національна гідність не позволяють мовчати, коли Українській Церкві і Українському Народові діється кривда.»
У своїх палких промовах Мати Марія закликала всіх включатися в ту важливу оборонну боротьбу: «Не соромтеся, коли Вам зроблять закид, що нашими демонстраціями виводимо Церкву на вулицю. Хай Ватикан соромиться, що своєю політикою до того допроваджує віруючих людей… Хай владики соромляться, що допровадили до такого стану своїх вірних. Щоб владики мали в нас пошану, хай вони шанують самих себе і виконують ті постанови, які вони самі підписали» (Із промови у Клівленді XI. 1970). «Миряни, одне із Ваших завдань — стояти на сторожі, щоб українська суспільність і УКЦерква мали духовних і світських провідників, відданих ідеалам своєї Церкви і народу. Пам’ятайте, що будете мати таких провідників, яких собі вибираєте і яких підтримуєте, з якими співпрацюєте або яких промахи прикриваєте… Як тепер не вдасться створити в нашій Церкві одно центральне адміністративне тіло, тоді Церква сама зденаціоналізує своїх вірних» (Мирянин, ч. 43-44, 1970).
А далі Мати Марія остерігала перед священиками-асиміляторами, бо дійшло вже до того, що під час одного соборчику «бажанням молодших священиків було, щоб з українських Церков викинути слово ‘Україна’, ’українець’ та все, що носить ’українську’ назву… Миряни мусять здавати собі з цього справу, що їх обов’язком є знати погляди своїх парохів. Запитайте свого пароха, за яку він Церкву: ’візантійську’, ’англійську’ чи якусь іншу без точного окреслення. Запитайте свого пароха, чи він за патріярхат і що він в цій справі зробив!… Миряни повинні знати, чому владики… не впроваджують посинодальних ухвал у життя Церкви… Обов’язком владик є подбати, щоб вірні не виснажували своїх сил в погоні за справедливістю у Ватиканській Курії, а помогти їм ту справедливість знайти, а їхню енерґію використати на конструктивну розбудову Церкви» (Мирянин, ст. 190-191, 1970).
При кінці тої, виголошеної у Філядельфії і Пассейку, промови Мати Марія пригадувала і запитувала: «Чи ви ознайомлені з поглядами провідників Українського Конгресового Комітету, наших Союзів, всіх інших політичних організацій? Чи можна оправдати українця будь-яких політичних поглядів, якщо він виступає проти українського патріярхату? Українець, байдужий українському католицькому патріярхатові, свідомо чи несвідомо розбудовує московський патріярхат. Сьогодні, коли існує така велика загроза ’бути чи не бути’ нашій УКЦеркві, кожний українець, байдужий ідеї патріярхату є, на ділі, ворогом Помісної УКЦеркви. Тому, обов’язком мирян є знати і питати наших світських та духовних провідників, куди вони йдуть і куди нас ведуть! Нам не треба більше Кочубеїв! … Я журюся боязню деяких священиків відважно і рішучо заговорити до своїх владик, щоб впроваджувати в життя синодальні ухвали… Я не розумію, чому по деяких УКЦерквах ще й до сьогодні не згадують у літургічних відправах Голови Помісної Української Католицької Церкви. І тому я терплю, що дехто став рабом чужих і ворожих течій і тягне в пропасть українські єпархії» (Мирянин, ч. 43-44).
У коментарі до цеї промови ред. Юрій Теодорович між іншим написав: «Головний докір спрямований в сторону хитких, нерішучих владик, дволичности й плазування нижчих духовних чинів та інертности громадських чинників і преси. Очевидно, це не стосується до ‘всіх і вся’, тому Авторка слушно говорить про ‘деяких’ осіб. Але цифра заступлена словом ‘деякі’, така дуже далека від того, що означає ’вийнятки’, що годі отрястися з почування тривоги. Мати Марія звертається до мирянства, як до єдиної «дошки рятунку» — справді надійної громадської сили, що може й повинна стати рятівницею святої справи… Віримо, що докори й заклики в промові Преподобної Матері Марії, породжені шляхетними спонуками, не залишаться голосом у пустелі. Вони дійдуть до всіх заблуканих і розслаблених, що потребують дороговказу й самоозначення у власній совісті, а тим, що стоять за правду вже не від нині, додадуть свіжих сил до боротьби аж до остаточної перемоги!»
Під час промови в Чікаґо 13-го грудня, 1970, Мати Марія остерігала: «Вже в будуччині треба буде застановитись і говорити та писати про ставлення Чину Отців Василіян до помісної Української Католицької Церкви… та розважити, що є корисною їх пересадна увага до інвестицій капіталів. Ця інвестиція свого часу втягнула їх у широко-відомий ‘Джофрі скандал’ в Римі, бо навіть колишня моя Мати Генеральна Зиновія, повіривши на ’слово’ одному Василіянинові в Римі — який саме тепер, крім інвестицій, веде величезну пропаґанду проти їх Блаженства, — втратила три тисячі долярів. Пересадна увага до фінансових справ привела Отців Василіян до продажу майна київсько-галицьких митрополитів в Римі… І ці Отці Василіяни настоюють на тому, що вони хочуть ’екземпції’, цебто незалежности від Українського Патріярха… Є питання, чи українська суспільність буде захоплено приймати Отців Василіян, як єпископи будуть призначувати їх до парафій, або будувати Церкви і парафіяльні будинки, які Отці Василіяни записують на себе як василіянські маєтки!» (Мирянин, ч. 51-52, 1971).
Мати Марія осуджувала також тих, які за дотації від ватиканських чинників зрікалися права ставати в обороні рідної Церкви і про це згадує у тій же промові: «Деякі владики ’силою гроша’ замовчують оборону синодальних ухвал, що вони їх самі підписали. Ось для прикладу, один владика пішов до Конґреґації… Чекаючи в канцелярії на ‘саржу’, почав говорити про справи Українського Патріярхату. Отець Миляник скоренько підбіг і остеріг владику, що, якщо він хоче отримати грошеву поміч, хай мовчить про Патріярхат! І цей замовчав!…»
І далі Мати Марія запитує: «Де є мораль й етика тих, що не показують любови та пошани Мучеників за Віру, що не оцінюють його трудів, праці й подвигів, що не визнають його влади, що не борються за незалежні права нашій Церкві, що мовчать на обиду і підривну роботу Східньої Конґреґації?…»
А звертаючись у сторону українського громадянства, Мати Марія сказала: «Ніхто не може виправдати себе тим, що тільки Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви мусить вести цілу акцію в справі Патріярхату. Де провідники наших політичних угрупувань?.. Яку акцію в справі Патріярхату веде УККА? Яку акцію в справі Патріярхату ведуть організації молоді? Що робить Союз Українок — зорганізоване українське жіноцтво?.. Де наші науковці, яких кількістю так чванимося, а заледве чуємо і знаємо декілька імен, що є в русі за Патріярхат… До праці й боротьби за Патріярхат повинні включитися молодь, українські студенти, всі церковні братства, зорганізована католицька молодь, Марійські Дружини тощо».
І закінчила ту свою доповідь Мати Марія словами: «Один визначний латинський церковний достойник у Римі сказав мені: ‘Ви, українці, маєте величезного провідника в особі Кардинала Йосифа. Всі ваші владики і всі політичні провідники разом не в силі були зробити всього того, що цей один чоловік зробив у такому короткому часі. Ви маєте великого Ісповідника Вселенської Церкви… Якби Ваш нарід, включно з єпископами і духовенством, зрозумів це і став солідарно під його проводом, українці скоро дістали б визнання».
Мати Марія не тільки їздила до різних далеких місцевостей із доповідями, але вона також брала активну участь у різних акціях борців за Патріярхат УКЦеркви. Її завжди можна було бачити під час демонстрацій, у перших таки рядах, без огляду на погоду. Пригадую, як підчас демонстрації в березні 1975 р. морозний вітер прошивав нас усіх, а Мати Марія також була із нами, без огляду на свій вік, і на руках несла символічні кайдани.
Так своїми промовами, як і участю в демонстраціях в обороні прав нашої Церкви, Мати Марія дала сильну поміч і духову піддержку мирянам. І вони це з вдячністю нераз згадують, як і згадують тих відважних священиків, які участю у демонстраціях протестували проти насилля над нашою Церквою.
Мати Марія тепер мешкає при манастирі в Асторії, бо не могла погодитись із сучасною коньюнктурною політикою нового заряду манастиря на Факс-Чейзі, де вона вложила стільки праці, а також започаткувала щорічні відпустові святкування в День Матері. Цю заслужену монахиню навіть не допущено до участи в капітулі, і про це читаємо в статті М. Субтельного в журналі «За Патріярхат» ч. 21, стор. 26: «В 1971 р. була капітула Сестер Василіянок в Римі. Мати Марія мала заступати Сестер України… Одначе темні сили, чужі і, на жаль, свої так попровадили справами, що Мати Марію не прийнято як делеґатку і навіть заборонено їй мешкати там, де сестри вели капітулу, та стрічатися з ними. Були пляни вивезти її до латинського манастиря, ‘на покуту’. Тільки завдяки приятелям привезено її назад до манастиря в Асторії». Вже сам цей факт вимовно свідчить про напрям нарад і про вибір прихильного Конґреґації проводу. Кажуть, що в цій справі немалу ролю відіграли грошеві дотації різним манастирям для заглушення голосу сумління.
Цього року Матері Марії сповниться 88 років життя, що його вона від ранньої молодости віддала на службу Богові і Українській Церкві. Вона не кривила душею, як це робить багато інших духовних осіб, і не трималась обоятно вигідної «золотої середини», але мужньо і відважно несла і далі несе тягар боротьби в обороні прав рідної Церкви. Сповнені журбою і почуттям відповідальности за долю УКЦеркви думки Високопреподобної Матері Марії, та заклики до оборонної акції, повинні бути дороговказом не тільки для обоятних мирян та церковних, громадських і політичних організацій, але також для тих владик, священиків і членів монаших згромаджень, які на жаль ще й далі діють на шкоду Патріяшої УКЦеркви.
* Докладна інформація є в статті: «Генеральна Капітула Василіянок» — Мирянин, ч. 57-58, 1971, ст. 186.
