(II ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФОРУМ УКРАЇНЦІВ)
Київ, 21 серпня 1997 р.
Темою круглого столу — є «Духовне єднання українських Церков». Коли ми говоримо про єднання, то значить, що його немає, немає єдности. Отже, хочемо єднатися, хочемо йти до єдности. До цього дозвольте мені сказати три думки: перша — стан про з’єднання в Україні — це віддзеркалення взагалі духовного стану в Україні. Ми говоримо про великі речі, ми говоримо про взнеслі речі, а чомусь не хочемо глянути в своє серце і признатися, що після тих трудних десятиліть, після великої війни ми, на жаль, залишились в душі хворими людьми. Коли дивимось сьогодні, 2000-ліття — це, як підкреслює багато духовних провідників, церковних провідників, має бути час навернення, час оздоровлення, час примирення. Мені здається, що нам потрібно, перш за все, глянути у наше власне серце й старатися непоодиноко, але спільно, спільними силами лікувати наші душі, тоді нам об’єднання далеко легше прийде. І ті цілі, які ми собі ставимо, про велич і силу нашої Церкви, тоді вони стануть дійсністю. Трудно, щоб великі речі збудували хворі люди, а ми, хоч як нам прикро це собі признати, може не згоджуйтесь зі мною, це є моя думка, це не є думка Греко-Католицької Церкви, на душі люди хворі.
Друга думка — я собі дозволю на таку відважну річ не погодитись з нашим паном Президентом. Сьогодні він говорив, що до 2000 року ми повинні мати одну Православну Церкву в Україні. Мені здається, що він чомусь був дуже скромний, а можна б сказати, може трошки скупий. Я вважав би, хоч я не є так певний, що це вдасться до 2000 року, щоб в Україні була одна Церква, Христова Церква, не Православна, не Греко-Католицька, але одна Христова Церква для всіх, щоб ми всі були у ній християнами.
Третя думка, яку я хотів би сказати, і може тут, власне, наша присутність на цьому форумі, бо ви є представниками, я надіюсь, що ви це понесете у свої громади, які вас вислали сюди. Єдність прийде, коли її будемо направду бажати. Не один чи другий ієрарх, не одна чи друга конфесія, але коли її буде бажати увесь наш народ. І якщо ми всі, починаючи від найменшого до найстаршого, будемо направду цього бажати, — воно станеться. Тому нашим завданням повинно бути: застановитися дуже серйозно, не закидаючи один одному нічого, але заглядаючи у свою власну душу, спільними силами застановитись, як би ми могли в нашому народі збудити справжнє бажання, ефективне бажання єдности однієї Христової Церкви.
