При Семінарії св. Йосафата у Вашінґтоні, Д.К., вже давніше було створено під опікою і спонзорством Філядельфійського Митрополита Амврозія Сенишина «Українську Католицьку Фундацію» /УКФ/. Очолював її покійний проф. Смаль-Стоцький, а після його смерті – проф. Лев Добрянський. Завданням УКФ читання лекцій, вивчення проблем, та публікація книжок про будучність Української Католицької Церкви в З’єдинених Стейтах Америки, та України, як нації. Серію заплянованих доповідей започаткував філядельфійський митрополит осінню минулого року, прочитавши доповідь англійською мовою на тему: «Християнство в Радянському Союзі». Передбачені є дальші доповіді на теми, що мають не так релігійний, як політичний характер: «Роля поневолених націй в теперішній декаді» та «Американська політика відносно неросійських народів в СРСР». Як повідомляла «Свобода», проф. Добрянський має право призначати лекторів, а прочитані лекції будуть видані окремою книжкою. До Ради Директорів УКФ ввійшли оо. д-ри Василь Макух та Мирослав Любачівський, а також миряни: Стівен Скюбік, М. Бурда, М. Воріс, Е. Мек Кеб, Джуді Петка та С. Задорецька.
Українську Католицьку Громаду у Вашінґтоні, дивує те, що запрошення на доповіді УКФ одержують лиш деякі «вибрані» особи з тутешньої парафії: семінаристи, а їх зараз аж п’ять душ, деякі приклонники УККА, в тому і православні, та в більшості тут уроджені американці українського роду. В загальному, це небагато людей. Як інформував мене один із членів Ради Директорів УКФ, в основі цієї фундації лежить тиха заборона запрошувати на доповіді таких людей, що могли б, на думку спонзорів, ставити контроверзійні питання, нпр.: єдність, помісність та співпраця Владик в лоні Української Католицької Церкви.
Так отже дозволено брати участь в лекціях фундації засадничо малій горстці «вибраних» людей, в більшості тут-народжених американців українського роду. Не було б у тому нічого злого, якщо б ціллю фундації було згуртовувати людей довкола Української Католицької Церкви – без огляду на їхнє місце уродження. Одначе так на ділі не є, бо до не-американців /себто тих, що народились деінде, а не в ЗСА/ стосується дискримінаційне відношення. В додатку, як виявляє досвід, деякі тут-народжені не є зацікавлені сучасною проблематикою Української Католицької Церкви, а густо-часто вважають наше прив’язання до обряду, мови та Української Католицької Церкви виявом «звірячого націоналізму» та шовінізму.
Але мимо засобів обережности на доповіді одного доповідача фундації трапилась таки дисгармонія. Відважний слухач поставив питання: «Чому доповідь не є по-українському?» Очевидно, що вичерпної відповіді на це питання не було. Замість відповіді достойний прелеґент відповів по-жидівському, себто питанням на питання: «А чи є хтось на залі, що не розуміє англійської мови?» Ця відповідь насторожила слухачів, бо стало ясним, що щось не є в порядку, коли у фундації під протекторатом митрополита Української Католицької Церкви в ЗСА, суттєва частина її відрубности – себто мова – уважається непотрібною. Розуміється, що до дискусії на цю тему не прийшло, бо до неї не допустив проф. Добрянський.
В зв’язку з оснуванням та існуванням фундації у нас, українців-католиків, цікавлять ось такі питання:
1. Що повинно бути ціллю фундації? Якій добрій цілі служать такі доповіді, що на них допускають лиш спеціально вибрану публіку в додатку не обзнайомлену зі справами Української Католицької Церкви та темою доповідей. Можна припускати, що фундація має за ціль служити не так Українській Католицькій Церкві, як Конґреґації для Східніх Церков в цілі злиття з Римською Церквою дорогою впроваджування англійської мови та американізації, що їх суґерував кардинал де Фюрстенберґ на те, щоб Українська Католицька Церква влилась та розплилась в ній без сліду.
Тому ми вважаємо, що фундація повинна причаснитись та зробити відповідний зворот у своїх цілях. Після відбуття 5-го Архиєпископського Синоду Українських Католицьких Владик – вже зайвим є запевнювати Східню Конґреґацію, а особливо її префекта кардинала де Фюрстенберґа, що Українська Католицька Церква в З’єдинених Стейтах Америки – не є частиною Церкви-Матері в Україні. Пора заявити, що фундація піддержує змагання українців-католиків за помісність та патріярше завершення Української Католицької Церкви. В добу єдности, що заіснувала в Українській Католицькій Церкві після останнього Архиєпископського Синоду в Римі, де схвалено Конституцію Помісної Української Католицької Церкви, створено постійний Синод Української Католицької Церкви та полагоджено внутрішній конфлікт поміж філядельфійським митрополитом Амврозієм Сенишином та Синодом Української Католицької Церкви – продовжувалися діяльности та існування фундації в таких рамцях, як дотепер, є шкідливим анахронізмом.
Найвища пора, щоб фундація переставилась на інші рейки та помогла не лише Митрополитові, але і всім владикам нашої Церкви на терені ЗСА здійснити служіння Церкві і Народові згідно з постановами Архиєпископського Синоду. Пропихання ідеї розпорошення на атоми Української Католицької Церкви на те, щоб Конґреґація над нею неподільно панувала, т.зв. «Американська Візантійщина» ватиканських інтернаціоналістів – сьогодні вже не на часі і з цим фундація мусить числитись. Яка радість, що 5-ий Синод поклав край усім цим невідповідним плянам!
2. Українці-католики, члени вашінґтонської парафії св. Родини здивовані також тою обставиною, що на доклади фундації організатори запрошують лиш «вибраних» слухачів, а зовсім іґнорують численну інтелігентську групу, професорів та викладачів місцевих університетів, правників, інженерів, лікарів, ветеринарних лікарів та інших членів цеї групи. Можна ствердити, що на 160 родин тутешньої парафії св. Родини – приблизно дві третини – це щирі українці-католики, вірні члени Української Католицької Церкви та прихильники її помісности. Чи спонзори фундації не знають про існування цеї групи людей? А може вони зумисне її уникають, бо бояться дискусії на актуальні теми Української Католицької Церкви? Чому спонзори фундації ставлять на піддержку людей літеплих чи непричасних до справ Української Католицької Церкви? Хто такі Джуді Петка, чи Е. Мек Кеб, чи М. Бурда? Хоч цей дописувач вже 16 літ проживає в американській столиці, він ще не мав нагоди зустрітись з цими людьми. Яке відношення цих людей до Української Католицької Церкви? Чи крім церковних пікніків з пирогами та голубцями – ці люди мають якебудь інше зацікавлення і відношення до Української Католицької Церкви, її сучасних проблем, та України? Ми вважаємо таке поступовання спонзорів фундації – звичайною дискримінацією української католицької громади, що щедро жертвує на потреби Української Католицької Церкви та живо цікавиться такими церковними справами, як помісність та патріярше завершення Української Католицької Церкви. Ми вважаємо, що конструктивна дискусія та обмін думок є підставою поступу що допоможе нам усім повернути на правильний шлях в праці для добра Української Католицької Церкви.
З. Також сміємо поставити таке питання: Чому не-католик, проф. Лев Добрянський, очолив Українську Католицьку Фундацію? Професор Добрянський ніколи не був членом нашої Церкви ні у нашій парафії, ні деінде. Як кажуть, він є непрактикуючим членом англіканської парафії у Вірджінії. І хоч він напевно є чесною людиною, то це ще не кваліфікує його на голову католицького товариства. Чи дійсно немає іншого довіреного і гідного католика поміж тисячами мирян, що міг би очолювати цю установу? Мабуть щось тут не є в порядку, коли ця католицька організація опирається на людині не-католикові.
В Раді Директорів фундації фіґурує теж ім’я п. Стівена Скубіка. Пан Скубік є аґентом «Пруденшал Іншуренс Компані». Він також не є ані членом нашої парафії, ані тутешньої української громади. Пан Скубік особисто заявив цьому дописувачеві, що він є членом одної римо-католицької парафії у Вірджінії. Хоч п. Скубік є шляхетною людиною, то він зовсім необізнаний в справах Української Католицької Церкви, не знає її історії, змагань за помісність, а донедавна триваючий конфлікт між Верховним Архиєпископом та філядельфійським митрополитом зводив до тої обставини, що гідність американського горожанина не може признати зверхности людини з радянським горожанством.
Осьтакі, більше або менше знані люди творять Раду Директорів фундації. Належать туди ще два смирненькі та безгласні римські доктори: оо. Василь Макух та Мирослав Лобачівський зі Семінарії св. Йосафата, що студіювали в Римі за народньо-церковні гроші, але до сьогодні ні одним словечком не піддержали Українську Католицьку Церкву в її змаганнях за помісність.
Через повищі недотягнення УКФ, нажаль, покищо не здобула популярности серед української спільноти та покищо не служить тим цілям, що зараз лежать в основі розбудови Української Католицької Церкви у вільному світі. На нашу думку, УКФ повинна допомагати українським владикам на терені ЗСА переводити в життя постанови усіх Архиєпископських Синодів Українських Владик. Спільними зусиллями Ієрархії, священства, монашества та мирян, а також їхніх організацій – можна буде досягнути закріплення єдности та помісности Української Католицької Церкви. І УКФ повинна відіграти в тих змаганнях важливу ролю.
Журнал «За Патріярхат» завдячує свою появу виключно тим Хвальним Управам нашого Товариства й Мужам Довір’я, які віддано поширюють його у відповідній кількості і точно сплачують належність до Адміністрації. Зменшення продажі журналу може спричинити труднощі а то й припинення його появи. Проситься тому усіх заінтересованих докласти усіх старань, щоб забезпечити регулярну появу цього, чи не одинокого жерела вірної інформації мирянства.
