Інформаційний бюлетень Московського Патріярхату — Відділ зовнішніх церковних взаємин ч. 4, за 8 квітня 1981 р.
Виміна посланнями. У зв’язку з появою у західній пресі матеріялів «Синоду українських католицьких єпископів» (25 листопада — 2 грудня 1980p.), що стосуються Львівського церковного собору 1946 p., опубліковуємо переписку між Святішим Патріярхом Московським і всеї Руси Піменом і Святішим Папою Іваном Павлом II.
* * * * *
Його Святості, Святішому Іванові Павлові II, Папі Римському.
Ваша Святосте, возлюблений в Господі Брате!
Преосвященний митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій, голова Відділу зовнішніх церковних зносин , повернувшись із святого міста Єрусалиму через Рим передав мені Ваше послання від 16 грудня 1980 р. у відповідь на моє від 25 травня 1980 р. і долучені до нього документи, що стосуються питань християнського миротворення, за що я сердечно дякую Вашій Святості, а після пильного вивчення цих документів своєчасно відповім. Я твердо переконаний, що Римо-католицька і Православна Церкви можуть кожна окремо і разом зробити багато для закріплення миру у взаєминах між народами і державами.
Ваша Святосте! До нас надійшли вістки про недавно відбутий у Ватикані з Вашим благословенням Синод українських католицьких єпископів. Крім того преосвященний митрополит Ювеналій докладно поінформував мене про його прийняття у Вашої Святости і про його розмови з високими церковними представниками Вашої Церкви.
З глибокою тривогою і огірченням я повинен сказати, що «Деклярація синоду» може у повному сенсі того слова перекреслити всі ті великі досягнення у ділянці братнього наближення обох наших Церков, що були вислідом наших обосторонніх напружених зусиль під час і після Ватиканського Собору II. Вона створює настільки небезпечне напруження у взаєминах між Римо-католицькою і Російською Православною Церквами, яке можна назвати не інакше, як трагічним за тими руїнними наслідками, що їх воно може внести у взаємини обох наших братніх Церков.
Зміст і дух деклярації чужі запанованому поміж нами духові екуменічного братства і навіть більше — роблять спробу переглянути і порушити сучасну структуру Російської Православної Церкви. Я не хотів би зараз торкатися окремих тверджень деклярації і їх аналізувати, бо вважаю, що це може лише поглибити спогади про трагічний характер минулих взаємин обох наших Церков, які лежать важким тягарем по одній і другій стороні.
Я пишу до Вашої Святости з надією на можливість знайти вихід із створеного, небезпечного для наших обосторонніх взаємин положення. Преосвященний митрополит Ювеналій поінформував мене, що, виходячи із розуміння високопреосвященного кардинала Рубіна і співробітників Вашого секретаріяту для співдії християнської єдности до висловлювання Вашою Святістю свого відношення супроти згаданої деклярації і до її затвердження Вами, цей документ не має юридичної і канонічної сили для Римо-католицької Церкви. Ця обставина надихає мене глибокою вірою, що Ваша Святість віч-на-віч у створеній небезпечній ситуації в цей відповідальний час успішно розпочатого недавно православно-католицького богословського діялогу, знайдете у собі силу і виявите мудрість, щоб не допустити повороту до відносин поміж обома нашими Церквами до того жалюгідного стану, в якім вони перебували до понтифікату блаженно покійного Папи Івана XXIII.
Ваша Святосте! Я уважаю теж своїм обов’язком повідомити Вас, що в наслідок цієї деклярації синоду в надрах Російської Православної Церкви виникає глибока напруженість у відношенні до Церкви, що її Ви очолюєте. Я настійливо прошу і переконую Вас без проволоки поробити теж заходи, які не тільки не дали б сили цій деклярації, але й сповістити обом Церквам про те, що Ваша Святість не благословляєте і не одобрюєте обраний українськими католицькими єпископами шлях відносин поміж Церквами сьогодні. Я переконаний, що лише такі Ваші заходи будуть у стані оздоровити створену напружену ситуацію.
Я очікую найскорішої відповіді Вашої Святости, щоб ми могли знову продовжувати наше терпеливе і сповнене взаємної братньої любови прямування на шляху до справжньої єдности у Христі.
З незмінною до Вас у Господі любов’ю
+ ПІМЕН
Патріярх Московський і всієї Руси
22 грудня 1980 року
Москва, № 2677
* * * * *
Його Святості Піменові Патріярхові Московському і всієї Руси
Дякую Вам за листа від 22 грудня 1980 року, де в дусі братньої і християнської щирости Ви мене інформуєте про побоювання і почуття огірчення, які викликала у Священнім Синоді Московського Патріярхату заява з підписом українських католицьких єпископів після їх засідання в Римі при кінці листопада минулого року.
Хочу запевнити Вас, Ваша Святосте, що я приділив Вашому листові якнайбільшу увагу у зв’язку з тим важливим значенням, яке я придаю розвиткові все тісніших братніх взаємин і взаємного довір’я між нашими Церквами. Тому я спішу відповісти в такому ж дусі братньої і християнської щирости, бо тільки цей дух,— я переконаний,— може розвіяти всі непорозуміння.
Під час візити в Римі митрополита Крутицького і Коломенського Ювеналія, за яку я хотів би подякувати Вашій Святості, я мав можливість обговорити з ним це питання. Митрополит зустрічався теж з кардиналом Владиславом Рубіном, який брав участь у засіданні українських католицьких єпископів, що зібралися в Римі, щоб представити кандидатури на вакантні єпископські катедри і обговорити різні аспекти своєї пастирської діяльности, проводженої серед своїх вірних, розсіяних по багатьох країнах світу. Як імена кандидатів, так і всі ухвали синоду повинні були бути представлені мені для одобрення.
Проте, без будь-якого попереднього консультування хтось дав знати до преси про проекти, що обговорювалися на синоді. Святіший Престол , непохитно залишаючись на позиції, яку він завжди зберігав у відношенні прав українських католиків, шкодує з приводу такого опублікування, яке мало місце ще перед тим, як я сам познайомився з цими документами, але він незабаром повідомив всі нунціятури в країнах, де існують громади українців католиків про те, що ці тексти не були одобрені й тим самим позбавлені будь-якого офіційного характеру. Рівночасно була поставлена вимога не публікувати і не розповсюджувати цих документів. Ні один орган Святішого Престолу не згадав про це.
Сподіваюсь, що ці уточнення усунуть побоювання Вашої Святости. Не годиться, щоб минуле створювало загрозу тому, що Господь здійснив в наших Церквах від часу Ватиканського Собору II. В неділю молитви за єдність і на другий день після відбуття літургії в Сикстинській каплиці з усіма членами Римської Курії, моїми співробітниками у моїй щоденній праці, коли ми підносили молитви за виконання волі Господа «хай всі будуть одне», мені б хотілося ще раз розповісти Вам про мою непохитну волю продовжувати під проводом Святого Духа іти шляхом, накресленим Ватиканським Собором II, що його дух і спрямування безнастанно надихували мене від самого початку мого понтифікату.
Запевняю Вас, Ваша Святосте, про якнайщирішу і братню любов у Христі нашім єдинім Господі
у Ватикані 24 січня 1981 року
ІВАН ПАВЛО II
Вияснення
У зв’язку з листами патріярха Пімена до Папи Івана Павла II і відповідь папи викликали у декого деяку нервовість і поспіх. Дехто на власну руку почав контактуватись з Відділами Українського Патріярхального Т-ва та давати їм доручення, що треба робити. В цій справі редакція одержала численні телефонічні запитання. Наша відповідь була: для керування працею на місцях є Крайові Управи, які є відповідальні за працю, і треба робити те, що вони доручають, бо в іншому випадку буде хаос. Всі мирянські акції повинні були пляновані й узгіднювані з Крайовою Управою.
Редакція
