БЛАЖЕННІШИЙ ВЛАДИКО,
Високопреосвященніші й Преосвященні Владики,
Всесвітліші й всечесніші Отці,
Преподобні Брати й Сестри,
Високоповажані Пані й Панове!
В імені Крилосу Львівської Архиєпархії складаю Вам усім сердечну подяку, що Ви прибули на цю тризну в пам’ять св. п. Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого. Зібраних тут сьогодні бачимо представників всього Божого Люду: владик, духовенство, мирян з усіх поселень. Бачимо тут представників всіх секторів нашого життя: громадського, політичного, наукового, мистецького, професійного, робітничого, економічного. Усі ми відчули велику втрату і прийшли віддати останню християнську і людську прислугу та честь учителеві, своєму господареві, своєму батькові. Коли поглянемо в його друковані твори, там знаходимо статті на всі теми церковного й народнього життя і тому так природньо, що представники з усіх усюдів, з усіх прошарків нашої громади, з усіх поколінь зібралися тут.
Прийшли ви з усіх закутків, з усіх наших поселень. Але присутня тут також і наша матірня, наша рідна земля Україна. Ні, не приїхав тут ніхто позавчора чи вчора. А все ж таки Україна тут також сьогодні заступлена.
Насамперед в особі Блаженнішого Львівського Архиєпископа і Митрополита Галицького. Блаженніший Мирослав Любачівський є Архиєпископом княжого города Львова, тим самим він спадкоємець старовинної традиції київських митрополитів, тим самим він голова нашої Церкви, одної, єдиної для нас по цілому світі Української Католицької Церкви, і тому ми вшановуємо його титулом «патріярх». Він є тим зв’язком між усіма нами, між владиками, духовенством і вірними нашої Церкви, де б вони не перебували, де б вони не народилися, де б вони не складали своє свідчення християнського життя.
Україна сьогодні також присутня тут, в крилосі Львівської Архиєпархії. Що це є, той крилос? Від найранніших початків нашої Церкви наші владики мали свої ради — це були ті крилоси. Крилос Львівської архиєпархії перетривав сотні літ. На підставі такої старовинної його традиції ще в минулому сторіччі Папа Пій IX торжественно поблагословив і потвердив його. Наш св. п. Блаженніший Патріярх Йосиф покликав через…(пропущено частину тексту,— Ред.) обставини членів до львівського крилосу і поза львівською землею, щоб мати при собі дорадників-помічників. І хоча ми живемо і працюємо поза межами рідної землі, ми є крилосом львівської Архиєпархії, живим свідком
поневоленої, але духово вільної Церкви Христової на рідних землях. Коли ми, як крилос, під проводом нашого полови о. Івана Хоми, вперше офіційно і торжественно вітали нашого нового архиєпископа, ми заявили, що так, як ми старалися всіми силами допомагати у його задумах св. п. Блаженнішого Патріярха Йосифа, так само з неменшим запалом будемо старатися допомагати його наслідникові, Патріярхові Мирославові, в служінні нашій рідній Церкві в Україні й на поселеннях.
Якщо я дозволив собі присвятити стільки уваги тій присутності тут між нами тої частини нашої Церкви, що існує в Україні, то це тільки тому, що ми, які зійшлися сюди до Риму з усіх поселень на прощання усопшого Глави нашої Церкви і для привітання нового Глави, не зробили помилку розглядати ситуацію, немов би існували дві наші Церкви — одна тут, на поселеннях, а інша там, у старім краю. Якщо б ми так думали, то ми цілком не зрозуміли б цю постать, якої тлінні останки ми нині зложили до гробівця.
Кожне слово під час тризни має послужити, щоб насвітлити якусь сторінку усопшої особи. Дозвольте зупинитися на одній такій рисі життя і діяльности св. п. Блаженнішого Патріярха Йосифа. Це не риса припадкова, одна з багатьох, але одна з тих основних, найбільш характеристичних. Йому в цілому житті присвічувала єдність. Єдність, особливо в двох її видах.
Поперше, єдність вселенська. Св. п. Блаженніший Патріярх Йосиф був завжди свідомий важности єдности у Вселенській Церкві. Ми є католики. Цю вірність вселенській ідеї Блаженніший засвідчив не тільки науковими працями чи поученнями, але своїм життям. 18 років на каторзі й багато років вже перед тим він стійко відкидав всяку спокусу зірвати ту єдність., Якби добрий Папа Іван не поклопотався про його звільнення, Блаженніший Йосиф був би аж до каторжної смерти, може навіть мученицької, стояв при своїй вірі. І хоча не раз знаходив він незрозуміння його намірів з різних сторін, він твердо стояв при католицькій вірі.
Подруге, єдність помісна. Наші вірні сьогодні розкинені по цілому світі, вільному й підневоленому. На всіх континентах маємо єпископства. Але це все є одна Церква. Так, як за перших двадцять років після війни життя Блаженнішого було позначене тим особливим свідченням вселенській єдності, так останніх двадцять років він старався і трудився, боровся за здійснення помісної єдности нашої Церкви. Бо Патріярхат — це не прикраса чи зовнішній престиж, але устами, умом і серцем здійснена єдність.
* * *
Ми отут зібрані, цілий Божий Люд, владики, духовенство, миряни незалежно від місця народження, походження, політичних чи інших переконань — ось це Патріярхат. Блаженніший надіявся, старався, боровся, щоб ота єдність, яку ми тут нашою присутністю засвідчуємо, проявлялася не тільки з особливих нагод, але була щоденною дійсністю. Це він залишив нам, як його заповіт, його поучення для нас.
Тепер ми споживаємо спільну вечерю, а опісля прослухаємо слова від владик, священиків, мирян та представників громадського життя, а в кінці Духовне завіщання — поучення св. п. Блаженнішого Патріярха Йосифа, записане на плівці.
* * *
Зі зворушенням і не без сліз ми слухали голос св. п. Патріярха Йосифа. Це були слова, записані протягом більше, ніж одного десятиліття, думки, рефлексії, заяви. Не вистачить їх тільки вислухати. Треба брати їх до серця.
Блаженніший Патріярх Йосиф залишив нам спадщину. Не один сьогодні питає: який буде його наслідник? Але наслідник св. п. Патріярха Йосифа може повторити слова свого світлого попередника: який буде нарід, такий я буду провідник. Спадщина Блаженнішого Йосифа спадає на плечі не тільки одної людини. Вона стає відповідальністю нас всіх.
Блаженніший Патріярх Йосиф навчив нас — головно прикладом свого життя — що єдність — це превелика цінність, основа й окраса Христової Церкви, сила й могутність народу, щось, за що варто трудитися, терпіти, навіть вмерти. Ми розійдемось звідси завтра чи післязавтра, повернемося додому. І що далі? Далі залежить від нас. На нашому шляху багато ще труднощів, ми мусимо утвердити нашу внутрішню єдність, ми мусимо дати їй більше конкретні форми, ми мусимо старатися про визнання нашої єдности, про визнання нашого патріярхату із сторони інших патріярхів, але головно від Вселенського Архиєрея Папи Римського.
Перед нами ще багато завдань, трудних прикрих, повільних. Над розв’язкою буде трудитися наш новий Блаженніший Мирослав, будуть дбати владики, будемо клопотатися ми, його помічники; але це замало. Якщо пам’ять св. п. Блаженнішого має бути справді вічною, мусимо трудитися, дбати, клопотатися всі! Без винятків, без застережень. Візьмім зі собою домів не тільки жаль із-за великої страти. Візьмім запал, щоб те, що почалося багато років тому, над чим трудилися і клопоталися наші славні митрополити впродовж віків, а особливо два останні — Слуга Божий Андрей і Блаженніший Йосиф, ставало дійсністю. В мирі й любові, але ревні й витривалі, свідчім Христові й усьому світові, що ми гідні мати таких великих людей, якими Він нас обдарував.
