В неділю 7 лютого ц.р. українці Мюнхену й околиць урочисто відзначили 90-ліття уродин і 65-ліття священства Блаженнішого Патріярха й Кардинала Йосифа І. Патронат ювілейних святкувань очолив Владика Платон Корниляк, Апостольський Екзарх для українців-католиків у Німеччині з осідком у Мюнхені, а підготову Ювілейної Академії провело Крайове Патріярхальне Товариство, що з цієї нагоди видало гарні ювілейні програмки.
В цей день у катедрі св. Покрови і св. Андрія Первозваного відбулася урочиста архиєрейська Служба Божа, в якій, разом з владикою співслужили отці: о. крилошанин Степан Дмитришин, протоєрей Степен Пітка, д-р Льотар Вальдмюллер, Йоаким Джуджар і Гайнріх Бікнер. Дияконував о. Мирон Молько.
Церква була вщерть заповнена вірними, серед яких було багато приїжджих із дальших міст Баварії, а також були присутні православні українці, німці й чужинці. Співав до Служби Божої новостворений хор «Україна» під управою Євгена Задарка з Нового Ульму. Цей хор об’єднує співаків з цілої південної Німеччини і вже на початках свого існування подає великі надії.
Ювілейну проповідь виголосив Владика Платон, а німецькою мовою для чужинців — о д-р Льотар Вальдмюллер, що подав точно життєпис Ювілята та ввів присутніх у нашу церковну проблематику, зокрема в історію створення патріярхату нашої Церкви та вказав на правні підстави і на інтегруюче становище Ювілята як патріярхорівного, та із зрозумінням підкреслив, що для української спільноти в історію він переходить вже незаперечно як Патріярх.
Владика Платон наголосив зокрема заслуги Блаженнішого Патріярха як для української, так і для Вселенської Церкви. Зберігши вірність свойому обрядові, в важких життєвих умовах, Блаженніший згодом на еміграції, значно причинився до розбудови нашого наукового і церковного життя і саме тим старався зберігати єдність нашого народу, розсіяного по багатьох країнах нашого поселення.
Багато вірних опісля приступили до Св. Тайн у наміренні та в пошану Ювілята. В кінці Богослуження хор і всі присутні відспівали Блаженнішому многоліття, а потім Патріярший гимн.
Увечері відбулася на пошану Блаженнішого Ювілята святочна академія, яку організував мгр Володимир Кальваровський, голова Крайового Патріярхального Товариства. Академія відбулася у святковій залі Кольпінггавзу. Сцена була прикрашена національним гербом і портретом Ювілята (дереворит В. Баляса), а по боках звисали прапори — жовто-білий та синьо-жовтий, а також ювілейні дати: 1892-1982.
На академії були численно заступлені представники церковних, громадських та молодечих установ і товариств, а серед них Владика Платон Корниляк, президент Микола Лівицький, мґр Антін Мельник (ЦПУЕН), проф. Володимир Янів, Ректор УВУ, о. архипресвітер Палладій Дубицький (УАПЦ), о. канцлер Степан Дмитришин, о. Гайнріх Бікнер — кол. ген. вікарій в Курітібі, в Бразілії, о. протоєрей Степан Пітка, проф. Зиновій Соколюк, проректор УВУ з дружиною, проф. Григорій Васькович, голова Дому Науки з дружиною, пані Алла Кальваровська, проф. Іван Ковальський (УТГІ), проф. Володимир Максимович та інші представники товариств і організацій.
По молитві, що її відспівав дівочий хор, святочну академію відкрив мгр Володимир Кальваровський, який привітав присутніх представників товариств і організацій. Доповідач у короткому слові наголосив зокрема заслуги Патріярха Йосифа для нашої Церкви і народу, пригадуючи дійсність, серед якої Патріярх гідно виступав.
Доповідь німецькою мовою, у відсутності о. д-ра Л. Вальдмюллера прочитав о. М. Молько. Ця доповідь ввела у проблематику нашої Церкви присутніх чужинців і німецьких приятелів, що були також численно присутні у вщерть виповненій залі. Доповідач зокрема наголосив вірність Ювілята своїм переконанням, а в тому Українській і Вселенській Церкві. Він накреслив короткий життєпис Ювілята, згадуючи Його батьків — Івана і Анастазію Коберницьких, закінчення Тернопільської клясичної гімназії, студій теологічних наук в Духовній семінарії у Львові, згодом — студій в Іннсбруці, де він осягнув докторат, а також дальші студії у Римі. Згадав, що в 1928 р. Блаженніший став ректором Теологічної Академії у Львові, а в 1939 р. був висвячений на архиєпископа-коадьютора з правом наслідства. По смерті митрополита Андрея Шептицького в листопаді 1944 року Блаженніший автоматично став Архиєпископом і Львівським Митрополитом,— саме в найбільше важкий для нашої Церкви час, коли почалися репресії і насильне прилучення до російської православної церкви. Арештовано тоді всіх єпископів і митрополита, а також і священиків, що відмовлялись переходити на православ’я. Почалися довголітні поневіряння по таборах на засланні митрополита, що скінчилися за старанням папи Івана XXIII та за згодою М. Хрущова коли остаточно папа зумів виєднати Ювілятові волю, а офіційно — помилування. Митрополит Йосиф Сліпий був звільнений в 1963 році, переїхав до Риму і ще взяв участь в II Ватиканському Соборі Католицької Церкви.
На еміграції Блаженніший зайнявся відновою наукового життя, збудував храм Св. Софії, відновив Богословську Академію (тепер Український Католицький Університет), започаткував наукові видання, вишколювання наукового доросту. За всі заслуги для Церкви був іменований кардиналом в 1965 році. Доповідач наголосив, що Блаженніший постійно старався правно оформити статус нашої Церкви в лоні Вселенської Церкви і що в цьому мав певні успіхи, бо зумів відновити давні права Церкви і виєднати нові в досить складних політичних обставинах, а головно — право скликання синодів, право вибирати кандидатів на єпископів і коадьютора, яких опісля іменує папа.
Святочну Ювілейну доповідь для українців виголосив ректор УВУ, проф. Володимир Янів. У своїй доповіді він накреслив постать і особу Ювілята, а зокрема наголосив наукове життя Блаженнішого як Ректора Духовної Академії у Львові, що випустила понад 550 священиків, та розбудову нашого наукового життя на еміграції, а передовсім — віднову діяльности Академії у виді Українського Католицького Університету і продовження діяльности Богословського Наукового Товариства (БНТ), що видало ряд цінних наукових праць.
Свою доповідь Ректор УВУ оснував на поемі «Мойсей» І. Франка, що є відомою психологічною студією відходячої з активного життя людини, студією особовости при завершуванні життєвої дороги, аналізою осягів і невдач пророка Мойсея, який в кінцевих етапах життя розглядає свої завершені діла, але рівнож і невдачі,— призадумується над причиною болів, що спричинили йому своїм спротивом таки власні земляки. Це нагадувало паралельно становище нашої сучасности, в якій серед своїх людей наш Блаженніший має своїх противників і то серед відповідальних достойників, які повинні узгіднювати свою дію з Первоієрархом, а вони часто поводяться так, як поводилися колись біблійні противники Мойсея.
До цієї поетичної персоніфікації увійшов у Франка і Азазель — мстивий дух пустелі, дух зла, який супроводить біблійного Мойсея, а тут супроводить також і Блаженнішого (алегорично) у постатях уосіблених різних самозакоханих і зарозумілих противників, що не щадять йому колод; перешкоди ставлять йому теж і у високопоставлених колах Римської курії.
Свою доповідь проф. Янів вдало поєднував цитатами з поеми «Мойсей», й це викликало напружений і зворушливий настрій серед присутніх. У своєму спротиві «демонові пустині» — Азазелеві, Блаженніший уосібнював і репрезентував ціле покоління, як перший серед українців муж другої половини XX століття.
Зупиняючись над історією нашої Церкви, зокрема — на впорядковуванні діяльности мирополії, доповідач згадав про нищення нашої Церкви не тільки Росією, але теж, у значній мірі, і католицькою Польщею, згадуючи про руїну нашого церковного життя. Доповідач з огірченням ствердив, що тут, на Заході, мало хто цікавиться долею наших церков і наших людей, а також і долею Галицької митрополії, що тут розуміють силу і мало звертають уваги на нашу екуменічну діяльність чи на становище нашої Церкви між Сходом і Заходом.
Щодо розбудови нашого наукового життя і плекання доросту, зокрема і УКУ, то про це повинні насамперед подбати наші владики; але на жаль, вони дбають радше про свої провінційні семінарії і тим роздрібнюють наше церковне життя, і то у противенстві до того, що бажає для нас Блаженніший.
Програму концерту прикрашували релігійні пісні й гимни у виконанні хорів. Дівочим хором «Діброва» керувала пані Ганя Щепко-Йогансен. Хор виконав «Отче наш» на муз. М. Вербицького, пісню «Нехай стане молитва моя» — муз. Д. Бортнянського та пісню «Над потоком» — муз. М. Горбаля.
Чоловічий хор «Україна» виконав відому пісню «Прометей», слова О. Коваленка, муз. К. Стеценка, «О, милий Боже України» муз. Ф. Євсевського та гимн «Боже Великий, Єдиний» — муз. М. Лисенка. Диригував Євген Задарко.
Студентка Леся Кальваровська продеклямувала уривок з поеми Т. Шевченка «Безталанна» і «Молись за Україну», а Павлина Тимченко чуттєво відтворила частину Франкового «Мойсея» — його II главу, що аналогічно відтворює й нотки сучасности нашого Ювілята.
На закінчення академії хорист Володимир Панчук особливим заспівом виголосив многоліття Блаженнішому Патріярхові Йосифові, всій ієрархії нашої Церкви та українському народові, що виконали зведені хори і всі присутні.
Патріяршим гимном закінчено академію, що завершило святковий ювілейний настрій присутніх.
д-р Б.Кузь
* Передруковано з незначними скороченнями з Пресового Бюлетеню УВУ, ч. 2 (62).
