Львів, вересень 1990 р.
«Шукаю Христа» — була темою з’їзду молоді Української Греко-католицької Церкви у Львові 8-9 вересня ц.р., що є співзвучне із духом шукання за істиною в усіх проявах суспільного життя в сучасній Україні. Головною метою з’їзду було звернутися до молоді, яка щиро шукає правд Божих через відповідно проведену євангелізаційну програму. Організатори з’їзду відважно піднялися до дуже вимагаючої праці, цілком розуміючи доцільність такого з’їзду в початках відкритого церковно-релігійного життя Української Греко-католицької Церкви. Співдія членів Церкви в Україні і в діяспорі була корисна, що може мати далекосяжне значення для Української Католицької Церкви в загальному.
Для переведення з’їзду діяв оргкомітет — Леся Крип’якевич, голова і Орест Шейко, директор з’їзду у Львові, а Борис Ґудзяк очолив допоміжну гілку комітету у діяспорі. Мене запросили до участи як голову Українського Патріярхального Товариства в Америці, і я поділюся моїми враженнями і спостереженнями.
Сильветки з’їзду
Програма з’їзду мала в загальному потрійну функцію: охопити якнайширше молодь, дати кульмінаційну рухливу програму і дати сконцентровану програму на специфічні теми.
З Америки і Канади прибуло біля тридцяти осіб. Переважаюче число духовенства складалося із світських священиків, але також були монахи, студити, василіяни, редемптористи, одна василіянка і миряни. Комітет координував виступи по школах і інституціях, куди посилав призначених прелегентів. Широкий діяпазон діяльности можна було спостерегти щойно з перспективи усіх подій. Як тло до цих подій були рівночасно влаштовані виставки і численні концерти духовної музики.
Цікаве враження робили транспаранти «Шукаю Христа», розвішані на головних вулицях і роздоріжжях Львова. Три окремі афіші — загальна про з’їзд програма здвигу на суботу і дводенних семінарів із особливою увагою справам катехизації, студентського християнського руху, робітничого руху, молодіжного братства милосердя і християнського подружжя.
Я говорила на тему мирянства. Зараз першого вечора мала виступ в Палаті урочистих подій. Публіка сходилася досить поволі, але гурт, що зійшовся, був цікавий і моя доповідь набрала характеру розмови. Виявилося, що поплентачі попереднього режимного наставлення відвертали людей від входу до палати. Як тільки хтось із комітетових став на дверях, заля скоро заповнилася до сімдесяти чи вісімдесяти осіб, а може й більше. Переважав вік між 30 і 50, були й молодші. Слухали з великою увагою і ставили багато питань. Сесія тривала дві й пів години. Вже й перейшли в приватні розмови. По десятій годині вечора я відійшла, щоб встигнути на сходини комітету в справі порядку здвигу слідуючого дня на стадіоні.
Вже перед другою годиною пополудні в суботу, 8 вересня, маси народу місцевого і позамісцевого населення зібралися біля св. Юра. Із хрестом і хоругвами духовенство попровадило довжелезну процесію на стадіон. Спортова площа мала храмоподібний плян. Білі доріжки перехрещувалися посередині площі ромбом. Із цього природнього центру провадилася програма, звідтіля мали священики і згодом Митрополит виходити до Святої Літургії. По обидвох боках великого престолу були розвішані полотна на 30 стіп довжини із відбитками ікон Богоматері та Ісуса Христа, іконостасу св. Софії в Римі. Дальше була прибрана трибуна на хори, які брали участь у відправі та програмі. Всім технічним оформленням займалися Ярослав Федоришин, професійний режисер, і Орест Шейка, директор «Ґердану» і перший голова товариства «Леви». Дощ, який тільки накрапав з початком процесії на стадіоні, став настирливо падати. І так серед дощу відбулося відкриття свята із внесенням пластунами 10-метрового національного прапору, внесення питомцями Львова такої ж самої величини прапору-емблеми з’їзду, вхід монахинь, молоді, дітвори. Прапори вивішено. Митрополита Стернюка вітали діти і Митрополит благословив сороктисячне зібрання та прочитав привіт від Папи, що учасники тепло прийняли. Отець д-р Андрій Чировський перепровадив скорочену євангелізаційну програму і замість Служби Божої відправили Молебен.
Унікальна нагода бути в Україні у зв’язку із з’їздом «Молодь Христові» уможливила мені зустрітися з людьми, які близько зв’язані із життям Церкви.
Була також зустріч з людьми, що не були пов’язані із з’їздом як наприклад, із Іваном Гелем, Миколою Горинем, Іваном Гречком, Теодосієм Стараком та іншими.
Марійське Товариство Милосердя
Дуже цікавою для мене була зустріч із харитативною організацією, яку звуть Марійським Товариством Милосердя. Його першою головою була Ірена Стасів-Калинець, а тепер його очолює Стефанія Шабатура. Це мирянське товариство жінок має організаційну структуру і незабаром плянує свій з’їзд, що буде відгуком християнської спільноти на пекучі потреби населення. Є старші й молодші сектори товариства. Сам Миколаївський район начислює 30 відділів.
Крім своїх домашніх і трудових завдань, жінки інтенсивно займаються специфічними потребами їхніх середовищ. Проводять катехизацію, допомагають старшим і немічним, цікавляться вихованням дітей.
Особливе враження зробила на мене праця Марійського товариства із дітворою-сиротами. Як мало нам є відомі інтернати для дітей-сиріт, неповноцінних дітей, молодіжних колоній. В Городку, наприклад, є дитяча тюрма і спец-інтернат. Дівчата вишили хлопчикам сорочки і на Великдень принесли їм писанки і пасочки. Отець Степан випросив, щоб хлопчикам дозволили прийти на відправи, щоб посвятити паски. Правліня спец-інтернату дивувалося, що та сама дітвора півроку вчилася пісню про Леніна і не навчилася, а тут повернулася із співом великодніх пісень. Знову у Краковці звозять дітей із усієї республіки до інтернату неповноцінних дітей. Крім того, що там є потрібні візочки та інша медична техніка, члени Марійської дружини відвідують немічних дітей, присвячуючи їм час та увагу.
З великим зворушенням слухала я звіти відділів Марійського Товариства. Ірена Калинець ділилася плянами про відпочинкові табори, путівки, що можна організувати через управління народньої освіти Львівського облвиконкому, начальник якого є Ірена Калинець. Заки ці пляни сконкретизуються, мирянські організації можуть нав’язати безпосередній зв’язок із відділами харитативного сестрицтва.
Відвідини Митрополита
Як ісповідник віри і містоблюститель, Митрополит Володимир Стернюк заслуговує на особливу пошану за керування Церквою у дуже складних умовинах. Моїм обов’язком і честю було зложити візиту у Митрополита з приїздом до Львова, а вкінці перед виїздом. Крайова Управа Патріярхального Товариства в США публічно виявила повну піддержку заяви 14 точок Митрополита Стернюка в обороні прав Української Греко-католицької Церкви у зв’язку з невідповідною поведінкою Ватиканської Делегації у Чотиристоронній Комісії.
Хто бував у владики, той знає митрополичу канцелярію, вітальню, їдальню, спальню і «святая святих», каплицю. Усе — в одній кімнатці. Саме тепер Митрополит уже у дещо більшому помешканні, але ще не є у митрополичій палаті. Безумовно, що устаткування допомагає ефектовному керуванню, у цьому випадку, митрополією, та ніщо не може замінити тієї харизми, знання, душпастирської настанови самої особи Митрополита Стернюка. Його розуміння і візія Церкви дуже подібні до Патріярха Йосифа.
В день виїзду я відвідала Митрополита Стернюка, щоб поділитися спостереженнями та засягнути поради і бажання владики на дальшу співпрацю. Я також мала окреме побачення із помічником Митрополита, Владикою Филемоном Курчабою.
Спостереження
Велика сила вражень інтенсивної програми, яка втиснулася в чотири із половиною дні, є дещо складна. Заки зреасумую свої спостереження, коротко накреслю деякі аспекти цієї особливої ситуації в Україні, на якій підноситься Церква із руїни.
Не можемо применшити значення більше як сороклітнього перебування УГКЦ в підпіллі та результати ізоляції українського населення в усіх ділянках, включно із церковно-релігійним життям. Ця ізоляція була не тільки у відношенні до життєвих процесів поза межами України, але була вдержана в самій країні.
Членство в Церкві стоїть на м’якому грунті. Існують дуже різні причини, чому якраз себе зачисляють до Греко-католицької Церкви. Для дуже багатьох людей моральний капітал вірности Греко-католицької Церкви принципові визнання вселенського архиєрея і свого народу на тепер є дуже переконливий. Таке почування є особливо серед інтелігенції, яка рівночасно признається, що в неї мало знання, щоб мати глибоке переконання. Але існують також такі, які глибоко застановляються над питанням віри, що спричинює постійне шукання знання і кращого зрозуміння віри. Зустрічала вчителя з Києва, який спеціяльно приїхав на семінар катехизації, сам прилучився до Греко-католицької Церкви, покликаючися на Вірую «в єдину, святу, соборну, апостольську Церкву».
Тому, що віроісповідання є питанням совісти і інтимною справою, її можна надужити, головно після довгих років переслідування. Церква України, яка виплекала поняття святости кожної особи зокрема, а рівночасно поставила велику вагу на співвідношення до спільноти, має унікальну вартість в традиції українського народу. Відкладати справу релігії і Церкви на пізніше — це є утворення вакууму на чужій духовості. Процеси в установленні релігійного життя є невідкличні і не до відкладання. Зрозуміти їх є дуже конечно, щоб будові самостійної держави розвиток Церкви трактувати паралельно із розвитком інших установ.
Кінцеві думки
Як у всьому іншому, так і в церковних справах треба звернути нашу увагу і зусилля на істотність Церкви. У тих важких початках життя Церкви назовні треба наповнити його духовним змістом. Власне духовний зміст дасть змогу вийти із дуже складних умовин і дозволить нормалізувати релігійне життя в Україні. Ті нерівності в знанні богословії та церковної структури вирівняються, і дальший ріст піде нормальним руслом.
З’їзд «Українська Молодь Христові» цього року у Львові показав, що звернення уваги на духовний зміст є на часі. Що більше, місяць після з’їзду Оргкомітет УМХ набрав ширших вимірів. Створилися окремі групи, як гурт християнських студентів, молодіжний апостолят, який начисляє 35 осіб в катихетичнім відділі, християнські подружжя, т-во «Серепти», що займається реколекціями для дітей, видавничо-перекладницька група, проектується львівський духовний театр «Воскресіння». Тими групами координує комітет «Українська Молодь Христові», якого головою є депутат та інженер по професії Ігор Матушевський.
Учасники з’їзду з діяспори заявили продовжувати співпрацю із Оргкомітетом у Львові. Богдан Трояновський, який живе в Польщі, безпосередньо пов’язаний із комітетом, де він очолив товариство «Серепти». Внедовзі американський і канадський комітети зберуться, щоб обміркувати пляни на продовження співпраці із львівським комітетом.
Коли подивитися на капітал творчих сил, який створився довкруги ідеї гуртування молоді при Христові і Його Церкві, повинно тільки підтвердити важливість церковно-релігійного питання тепер, не завтра чи пізніше, а сьогодні. Рівночасно кладе відповідальність на нас усіх у цьому ділі допомогти. Комітет зібрав $25,000 і на таку саму суму є задовжений. Щоб працю продовжувати, не тільки потрібно сплатити борг, але потрібно буде роздобути більше фондів. Фондами комітету з діяспори займається отець протоієрей Іван Терлецький.
Нарешті, реасумуючи спостереження із моєї участи у з’їзді «Українська Молодь Христові», можна подивляти, як речево береться розв’язувати свої проблеми населення України. Діловий підхід до духовного відновлення Греко-католицької Церкви такою організацією, як Марійське Товариство Милосердя чи тепер уже сталим Комітетом «Українська Молодь Христові», потребує нашої всебічної піддержки. Не місце антагонізмам, які виринають із незнання, є конкретний плян для піднесення релігійної свідомости і знання, що буде позитивним вкладом не тільки на зменшення церковно-релігійних непорозумінь, а буде вкладом на розбудову храмів душ і християнської спільноти. З’їзд молоді України під заголовком «Шукаю Христа» був добрим початком на спільне діло всього Божого Люду для Церкви в Україні і в діяспорі. Чеки виставити на: Ukrainian Youth for Christ — Lviv Very Rev. L. Terlecky P.O.Box 2311, Stamford, CT 06906
