Вслухаймось у ці колишні, на рідних землях, безконечні симфонії мельодій воскресних дзвонів, що хвилями переливались з усіх закутків і хорально неслись до небесних висот на розлогі поля України, голосячи завжди радісну благовість — Христос воскрес! Воскрес Той, що зійшов на землю, щоб спасти людство, показати й дати йому життя безконечне — життя вічне. Воскрес Той, що понад усе полюбив нас, віддаючи життя за нас, грішних. Ця радісна Божа благовість неслась живою і непорушною сторіччями і піде незмінною у віки…
Трагедія, якою було розп’яття Христа, а після цього воскресіння, це стало народженням нового життя. Це — неповторна подія, що нас наповнює щастям, надією і радістю радостей, бо Христове воскресіння є перемогою над світом темряви, над світом диявола і зла, бо Христос смертю смерть переміг. В цьому початок нового, всетворчого життя.
Христова Церква вже існує біля двох тисяч років, і на протязі цього часу написано незчисленні томи книг. Христа, як Бога-чоловіка, осмислювали великі мислителі, але все ж таки досьогодні Христові послідовники відкривають все нові й нові деталі життя Ісуса Христа і ще більше й більше його осмислюють. Ось і ми кожного року святкуємо ці радісні свята Христового воскресіння, здавалось би, це є рутинне повторення, але навіть у цьому, здавалось би, рутинному повторенні ми знаходимо щось нове, величне й неповторне. Христове воскресіння дає нам все надію, побуджує й утверджує нашу віру у вчення Христа Господа.
Христовбивникам здавалось, що зі смертю Ісуса Христа все скінчиться і піде в забуття. Як глибоко вони помилялись. Христос, це — вічність, це — безконечне життя, це — життя після життя, якого вбити не можна. Тому Христове воскресіння нас хвилює, спонукує до призадуми, а все це нам пригадували воскресні дзвони. І хоч сьогодні ці воскресні дзвони на рідних землях умовкли, то все таки вони рік-річно відзиваються у людських серцях, не раз навіть у тих, що не були віруючими, не раз у тих, що переслідували Христову Церкву, Христову віру, — навіть у войовничих безбожників-атеїстів.
Тут аж напрошується навести уривок з книжки Данила Шумука «Пережите, передумане», а саме фрагмент, як Христове воскресіння відсвяткували в’язні у камері смертників. Данило Шумук, колишній активний комуніст-атеїст, сьогодні довголітній в’язень у більшовицькій дійсності.
«І так кожної ночі, наслуховуючи зловісну ходу смерти в напівтемному вузькому коридорі підвалу Рівенської тюрми, ми дочекалися Великодніх свят.
Знаючи величезне духове значення тих свят, ми з Бухалом і Гуменчуком вирішили відзначити цей день і в камері смертників. Передачі під Великдень передали майже всім, за винятком мене, Андріянова й одного літнього поляка. Паски і крашанки також були. Словом, їжі було достатньо і досить добірної.
Бухало з Гуменчуком крашанки й паску розділили порівну на всіх. Настрій був у всіх винятково урочистий. Люди в такій ситуації, та ще й у такий день, готові вірити в усякі чудеса. А містика того великого релігійного свята діє винятково сильно. Всі дивилися на все це готування до прийняття свяченого урочисто-блискучими очима. Треба було до тих людей, з тієї нагоди сказати хоча декілька обнадійливих слів. Очі всіх, збуджені надією, були спрямовані на мене. І я, колишній войовничий атеїст, виступив і урочистим голосом сказав:
— Мої дорогі брати, брати по недолі й горю! Колись у мирні часи ми цей Великий День зустрічали в своїх церквах і розговлялися в своїх рідних хатах, зa столом, разом зі всією своєю родиною, і нам тоді було на душі радісно й весело. У цей день, за християнською мораллю, люди прощають один одному навіть найтяжчі образи. Простімо ж і ми нашим ворогам усе те, що вони робили й роблять для нас злого. Вони роблять зло тільки тому, що самі не знають, що роблять. Вони не знають про те, що зло породжує зло, яке пізніше обертається проти них самих. І хай Бог простить нам за все те зло, яке кому з нас будь-коли доводилось робити. Сьогодні у церквах співають так: «Смертю смерть здолав, і тим, що в гробах, життя дарував». У ті слова вложений дуже вагомий зміст. Ісус Христос, відходячи з дочасного земного життя, своєю смертю подолав смерть, бо перейшов у вічне життя. І він зараз живе й вічно житиме в серцях усіх християн. Отак же й ті, що померли в боротьбі й пошуках істини, живуть і житимуть вічно у серцях тих, кому дано продовжувати їхню тяжку, але славну путь. Хай же Бог допоможе всім, щоб на другий рік цей Великий День зустрічали ми в колі рідних — батьків, сестер, братів і дітей – радісно й щасливо. Хай переможно запанує на нашій плянеті добро, радість, правда, щастя й любов.
Після мого виступу всі урочисто перехрестилися і сказали «Христос воскрес!» А поляк піднявся і зі сльозами в очах кинувся мені на шию цілуватися. Раптом сльози з’явилися в усіх, і всі почали цілуватися. Розклеївся навіть і Андріянов (рецидивист-убивця) і почав мене обнімати. Навіть наглядачі, підслухавши це під дверима, розпогодилися і подобріли до нас усіх…».
Вдумаймось в цю незабутню подію, що випливала з цього самого джерела, яким є Христове воскресіння. Хоч бажання Д. Шумука не сповнилось, але його віра у Христові правди відродилась і утвердилась. Там, у більшовицькій дійсності, сильніше вірують у Христа і Його воскресіння, як тут, у вільному світі, хоч за це їх там мучають і карають.
Роздумуючи над Христовим розп’яттям і воскресінням, доводиться сказати, що й сьогодні Христа переслідують, бичують і розпинають. Що ж сталося з нашою Українською Католицькою і Православною Церквами? Адже вони все ще переживають Велику П’ятницю. Перед нами невідкличне воскресіння. Наші Церкви розпинали не тільки Ка-Де-Бе і комуністичні вожді, але також люди в священичих і патріярших сутанах т.зв. московської православної Церкви. Але вони так само грубо помилялись і помиляються, як тоді христовбивці, думаючи, що замучені й зліквідовані наші Церкви перестануть існувати. Всупереч логічному думанню наші Церкви існують. Бачимо, що така світова надпотуга, як тюрма народів — Радянський Союз — не зуміла повністю подолати Української Католицької Церкви, яка живе у катакомбах. На місце замучених ісповідників Христової віри виростають нові Христові послідовники. І хоч з однієї сторони то тут, то там вони під тиском знайдуть відступників, які ніби вирікаються Христа, але з другої — колишні воюючі комуністи-атеїсти, як Дмитро Шумук, В. Чорновіл, О. Бердник, М. Руденко й інші стали сучасними Павлами.
Хрест, що є знам’ям перемоги над смертю, став відживати у більшовицькій дійсності й повис на шиях у молоді, включно з членами комсомолу. Радянська преса з приводу цього підняла крик. Але тут нічого не вдіють комуністичні вожаки, бо це є незнищимі сили Христової Церкви.
Серед нас ще живе безпосередній свідок розп’яття нашої Церкви, що ним є наш Патріярх Йосиф, який проти волі багатьох і навіть могучих цього світу започаткував ренесанс Української Католицької Церкви в діяспорі та підкріпив катакомбну Церкву на батьківщині. Він своїми діями й окремою візією показує нам воскресіння нашої Церкви. Як після ночі настає день, так після розп’яття наступає воскресіння. Був невірний Тома і за життя Ісуса Христа, але невірні Томи є і в наш час, які не повірили у слова і візію Патріярха Йосифа.
Вслухаймось в гомін воскресних дзвонів, і ми відчуємо велич Христового воскресіння й воскресіння нашої Української Церкви з її недалеким тисячоліттям!
