Можливо, той факт, що вона народилася наприкінці війни в таборі для переселенців у південній Німеччині, зіграв у її житті свою роль. Батьки та інші родичі були втікачами від сталінського терору, тож були змушені покинути Україну. В той час біля Варбурга 22 серпня 1945 року й народилася АнастасіяМарія Шкільник. Її батько Михайло Шкільник був відомим суддею, дуже поважаним завдяки скрупульозності й справедливості щодо кожної судової справи. Не таких людей радянський режим хотів мати «біля себе». Його сильна віра в абсолютну справедливість вплинула на розвиток свідомості молодої Анастасії. Необмежену турботу, співчуття та християнське милосердя проявляла до всіх її мама Марія (Саламон), допомагала потребуючим навіть тоді, коли сім’я Шкільників жила дуже бідно у Вінніпезі. Анастасії тоді було два роки. Згодом, закінчивши школу, вона переїхала до Торонто, аби вчитися в університеті. Це вміння турбуватися про ближніх, прагнення соціальної справедливості залишили слід у серці молодої дівчини. Батьківське виховання формувало її життя, спрямовуючи сили на допомогу тим, хто потребував цього.
В 1966 році Анастасія закінчила з почесною відзнакою Східно-Європейські студії Університету в Торонто. Потім вступила на магістерське навчання до Єльського університету (1968 р. ) і здобула професорський ступінь за спеціальністю планування міст у Массачусетському інституті технологій (1982 р. ). Допомагаючи найталановитішим студентам отримати стипендії, працювала у Фонді Форда в Сантьяго (Чилі). Працюючи на Синайському півострові в Єгипті, допомагала біженцям, які були переселені в часи арабсько-ізраїльської війни 1973 року. Завершуючи докторську дисертацію, переїхала у резервацію Грассі Неровс (індіанці), розміщену вздовж ріки Вабіґун, де в результаті власних досліджень побачила нечутливість та шкідливий тиск європейської культури на культуру племені оїбва. Результатом усвідомлення цього стала її книга «Отрута сильніша, ніж любов», опублікована в 1985 році. Ця праця досі служить для студентів джерелом розуміння сил, які впливали на населення Північної Америки з часу прибуття туди європейців.
Незважаючи на виснажливу боротьбу з раком у 2000 і 2009 роках, Анастасія й далі працювала у сфері соціального захисту. Нею була заснована нагорода, присвячена пам’яті її батька, «Світло справедливості», яка визначає моральних лідерів в Україні, організований збір коштів для підтримки молодих людей в нашій державі, які проявили себе як майбутні моральні лідери.
Борючись із хворобою, Анастасія не покидала своєї праці задля потребуючих. Цього разу – дітей-біженців із Сирії. Найближчими людьми, які допомагали їй у важкі хвилини, був чоловік Джим Кінґгам і сестра Марія Лещишин. На жаль, у боротьбі з раком вона не перемогла… 13 травня 2014 року Анастасії не стало.
Останні роки свого життя вона присвятила Україні, передаючи всю свою спадщину Українському Католицькому Університету, Карітасу України та нагороді для вшанування моральних авторитетів «Світло справедливості».
У листопаді 2010 року першим її лауреатом став український літератор, дисидент, правозахисник та публіцист Євген Сверстюк. Лауреатом нагороди 2011 року – голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України, колишній політв’язень, кандидат на здобуття Нобелівської премії миру Мустафа Джемілєв. Лауреатом премії 2012 року обрано Ларису Заливну – ініціаторку заснування громадських організацій правозахисного та просвітницького напрямків на Донбасі, активну учасницю шахтарських страйків, організаторку правової допомоги більш ніж дев’яти тисячам громадян. У 2011 році Анастасія вперше вручила молодіжну стипендію-премію «Світло справедливості» Турканику Святославу, студентові п’ятого курсу гуманітарного факультету УКУ. Наступного року премію отримала студентка гуманітарного факультету Івана Захаревич.
Мету премії пані Анастасія пояснила так: «Ця нагорода відзначає особливих людей за їхню здатність запалити світло справедливості у темних щілинах людської душі та вказати шлях до більш людяного суспільства. За життя мій батько ніколи не шукав визнання за своє віддане служіння в ім’я справедливості. Його життя є яскравим прикладом морального лідерства. Саме тому я вирішила заснувати цю нагороду».
Валентина Курилів, приятелька:
– Останнім часом Настуня вирішила, що мусить свої маєтки роздати, поки жива. Вона подбала про кожного з родини. Зазначила суми на добродійні програми і в Канаді, і в Україні, де сама не підписувалася, а давала дотацію в імені когось із родини. Таким же чином лишила зі спадку гроші на прожиття своєї хворої сестри. Крім того, Настуня підтримувала працю Зені Кушпети, яка присвятила своє життя догляду неповносправних дітей у львівському центрі «Джерело».
Настуня постійно молилася, щоби Бог дав силу закінчити добродійні справи. Допомагав у цьому їй вірний друг і муж Джим Кінґгам, який не тільки підтримував її в цій праці, але й пильно стежив за здоров’ям дружини, подаючи медикаменти, контролюючи, скільки їй потрібно, щоби вона була в стані працювати над своїми справами.
Я тішилася, що вона створила нагороду «Світло справедливості». Я їй порадила першого номінанта – Євгена Сверстюка, якого довгі роки знала особисто. Він справді своєю добротою та стійкістю символізував совість України.
В останні роки життя Настуня постійно мене підштовхувала закінчити посібник про Голодомор для вчителів, який побачить світ на початку 2015 року англійською і призначений для педагогів державних шкіл Канади. Мені вона лишила гроші на переклад цієї роботи українською, щоби були навчальні матеріали про Голодомор доступні і в Україні.
За останній рік її життя я відвідала Настуню чотири рази, останній раз – за три тижні перед смертю. Ми не прощалися, але говорили про її смерть, про Джима, бо вона за нього журилася. Вона так хотіла жити, але прийняла свою судьбу і була свідома до останнього дня. Не боялася смерті, бо була віруюча, але знала, що вже довго не буде на цьому світі, бо мені це сказала.
Добродушна до своїх близьких та друзів, вона не забувала й тих, що страждали, чи то були українці, чи інші. Наприклад, коли почалася громадянська війна в Сирії, вона зібрала гроші для сиріт та біженців.
Таких щирих, доброзичливих людей є мало на світі. Кругом неї завжди було весело. Своїм сяйвом вона притягала подібних людей до себе. Вона й надалі залишиться в нашій пам’яті з усмішкою на устах. Своїм прикладом Настуня показала, як треба жити, цінувати кожний день свого життя та бути вдячними, за всі блага.
Владика Борис Ґудзяк:
– Пані Анастасія була дуже тонкою і шляхетною особистістю. Багато рис характеру, як вона сама свідчила, їй передав батько Михайло Шкільник – суддя, політичний діяч і глибоко моральна людина.
Цю моральну спадщину батька, який був міністром в уряді Української Народної Республіки, а пізніше суддею в Перемишлянах, де дружив з отцем Омеляном Ковчем, пані Анастасія хотіла передати новому поколінню і новій Україні. Тому започаткувала премію «Світло справедливості», яка відзначає осіб, що є особливими провідниками в суспільстві і дають чіткий та переконливий моральний приклад. В грудні ми прощалися з першим лауреатом цієї премії – паном Євгеном Сверстюком, якого пані Анастасія з допомогою капітули обрала сама. Другим лауреатом був Мустафа Джемілєв, а третім – правозахисниця з Луганська Лариса Заливна. Виявляється, що премія, зафондована пані Анастасією, пророчо підкреслює точки, які сьогодні для нас основні. Сверстюк, кримські татари і український Луганськ – ось світочі, які провадять до глибокої правди про наш народ.
Пані Анастасія в канадській науці і в суспільному житті була знана завдяки проведенню глибокого аналізу викликів і криз, з якими стикалося корінне населення Канади. Можемо сказати, що на різних континентах вона наближалася до потребуючих і намагалася осмислювати та пропонувати життєдайні підходи для розв’язання суспільних і світоглядних проблем.
Вона у всьому була елегантна і глибоко закарбувала в нашу історію шляхетність свого роду.
У багатьох проектах її вірно супроводжував чоловік Джим, який не має українського коріння, проте всіляко підтримував починання Анастасії і продовжує ці ініціативи після її смерті. Я мав нагоду бути гостем у їхньому прекрасному домі в Британській Колумбії, біля Тихого океану. Тепло і душевна естетика Анастасії та Джима пригортали багатьох людей з України. І хоча їхня домівка так далеко, на іншому кінці світу, вони були і залишаться для нас дуже близькими.
Оксана Річардс, подруга:
– Анастасія і я були подругами більш ніж 65 років. Вона ніколи не була нудною. Вона завжди була цікавою для людей і для світу навколо неї. І вона любила сміятися! Могла сміятися протягом двадцяти хвилин за один раз мелодійною треллю, яка закінчувалася сльозами сміху і хрипким реготом.
Анастасія була дуже розумною. Важка праця, вкладена нею у навчання, була винагороджена золотою медаллю на факультеті мистецтв в Університеті Торонто. Вона отримала стипендію для навчання в аспірантурі у Єльському університеті і в Массачусетському технологічному інституті. Її дисертація «Отрута сильніша, ніж любов» стала для студентів базовим підручником про корінні народи Північної Америки. Якщо ви введете у пошук Google її ім’я, то побачите, яка велика кількість людей написала відгуки про цю книгу. Настя справді була дуже обізнана в цій галузі.
Анастасія дбала про світ, намагаючись у міру можливостей допомогти нужденним. В основному ця допомога стосувалася України, звідки походили родинні корені Насті. Її програми допомоги українцям були даниною пам’яті для предків, але, крім цього, Анастасія дуже прагнула докластися до боротьби з корупцією. Вона хотіла побачити, як Україна виходить на світову арену як країна напруженої роботи і цілісності. Саме тому її нагорода була призначена для осіб, чиї внески в громаду були скеровані на цілісність та честь країни.
Я сумую за своєю подругою. Я сумую за її гострим розумом, її щедрим серцем і вмінням сміятися над собою і наді мною.
Владика Кеннет Новаківський:
– Я запізнався з покійною Анастасією Шкільник та її чоловіком Джимом Кінґгамом невдовзі після того, як став єпископом Нью-Вестмінстерським в 2007 році. Анастасія була особою, котра дуже віддано піклувалася про людей, не лише про своїх друзів, сім’ю та громаду, але й, зокрема, про потребуючих і тих, хто або їм допомагав, або чий провід був пов’язаний з прагненням змінити світ на краще. Вона насправді була особою, котра турбувалася про глобальні потреби, не випускаючи з поля зору потреб своєї «околиці». Як на мене, щира любов до України та українців була її основною цінністю. Анастасія також була дуже люб’язною господинею, яка дбала про те, щоби гості в її домі завжди почувалися особливими. Вона заховувала глибоку побожність до Господа нашого Ісуса Христа і в дуже виразний спосіб несла свідчення своєї віри перед іншими. Наша єпархія багатіла її присутністю та любов’ю, якою вона ділилася з нами, і нам дуже її не вистачає.
Джим Кінґгам, чоловік:
– Серед дітей, які сьогодні зростають на Синайському півострові, є такі, в житті котрих певну роль зіграла молода жінка, яка допомогла з переселенням частини жителів півострова після війни 1973 року. У них, а також у їхніх батьках, бабусях і дідусях житиме дух цієї молодої жінки Анастасії, навіть якщо вони й не знають про її існування. В Чилі є люди, які отримали допомогу з тих програм, що фінансував Фонд Форда в 1970-их, які також не знають Анастасії особисто.
Лауреати премії «Світло справедливості» знають, що її дух живе в них. Вона сподівалася, що ця нагорода і пов’язана з нею стипендія скеровуватимуть до розуміння вартості більш морального суспільства в Україні. Вона не знала, але, можливо, сподівалася, що її дух житиме у всіх, хто думає над становленням моральнішої, чеснішої України.
Є незліченна кількість біженців внаслідок сирійського конфлікту, яким було подано допомогу, чиї надії справдились завдяки її величезним зусиллям щодо збору коштів через організацію допомоги дітям Save the Children. У всіх них буде жити її дух.
І хоча минулий рік для Анастасії був важким, вона погано почувалася, відчувала постійний біль, все ж зустрічала кожен новий день з усмішкою і молитвою подяки за те, що їй подарований ще один день для того, аби допомогти тим, хто потребує допомоги, де б він не був.
Підготувала Ліда Мідик
