Володимир Сас-Залозецький: служіння Церкві та українському народові на академічній ниві

«Людство ступало б в густій темряві, якби вряди-годи не освічували його шляхів натхнені Божим духом люди», – написав у своїй статті «Духовний порядок річий» («Дзвони», 1935 р.) Володимир Дмитрович Сас-Залозецький про В’ячеслава Липинського. До таких людей, які можуть освічувати іншим шлях, належить і сам автор цих слів, український мистецтвознавець, професор Володимир Залозецький (1896 – 1959 рр.).

У радянський час ім’я цього вченого було занесене до чорного списку п’ятдесяти найнебезпечніших антирадянських діячів в Україні та за її межами¹. І сьогодні Володимир Залозецький відомий переважно у вузьких колах.

Із давнього шляхетського та священничого роду

Професор Володимир Залозецький походив із давнього галицького шляхетського роду герба «Сас». В писемних джерелах можна зустріти трьох людей із таким ім’ям та прізвищем: Залозецький Володимир Романович (1842 – 1898 рр.) – громадський діяч і медик, головний хірург крайового шпиталю, депутат Чернівецького магістрату; Залозецький-Сас Володимир-Сергій (1884 – 1965 рр.) – політичний і громадський діяч на Буковині, мистецтвознавець, засновник і голова Українського музею народознавства у Чернівцях і власне Залозецький-Сас Володимир Романович (1896 – 1959 рр.) – мистецтвознавець, історик мистецтва, політичний діяч, про якого мовитиметься в цій статті.

Прадід Володимира Дмитро Залозецький (1798 – 1860 рр.) був греко-католицьким священником і служив у покутських селах Баб’янка, Голосків, Залуже над Черемошем, Княже. У 1833 – 1836 роках отець Дмитро був парохом церкви Святого Миколая в селі Погорілівка на Буковині. Дід Володимира Залозецького, син отця Дмитра, отець Василь Залозецький (1833 – 1915 рр.) також був священником. Служив у селі Гірне біля Стрия, був сотрудником у Роздолі та Бережанах, катехитом у Бережанській гімназії, заснував «Товариство проповідників тверезості»². Василь Залозецький також відомий своєю письменницькою діяльністю. На межі ХІХ і ХХ століть рід Залозецьких мав дві гілки: чернівецьку (буковинську) та галицьку.

о. Дмитро Залозецький (1798  – 1860)

Володимир Залозецький (1842 – 1898)

о. Василь Залозецький (1833 – 1915)

Володимир-Сергій Залозецький (1884 – 1965)

Роман Сас-Залозецький (1861 – 1918)

Володимир Романович Сас-Залозецький (1896 – 1959)

Батько Володимира Залозецького пішов шляхом науковця в сфері хімічних технологій: навчався у Львівській політехніці та Політехніці Цюриха, захистив докторську працю у Віденській політехніці. Повернувшись до Львова, Роман Залозецький працював професором Львівської політехнічної школи, викладав хімічну технологію і технологію нафти, створив при Львівській політехніці першу Крайову науково-дослідну станцію для вивчення галицької нафти й озокериту, представляв французькі та англійські нафтові компанії в Галичині. У 1904 році Роман Залозецький став Почесним консулом Великої Британії у Львові³.

Мати Володимира Залозецького Йосифа була представницею відомого роду Гулевичів⁴.

Великі завдання й високі цілі

У такому середовищі інтелігенції проклав свою життєву стежину Володимир Залозецький. Тож зовсім не дивно, що ставив перед собою великі завдання й високі цілі. Він, як і його предки, послужив Церкві та українському народові: досліджував сакральну архітектуру, сприяв її збереженню, писав історіософські публікації, провадив викладацьку діяльність.

Як науковець сформувався в середовищі Віденського університету, де студіював із 1914-го по 1919 рік історію мистецтва та археологію, захистив докторську працю «Історія епохи Відродження – архітектура та скульптура у Кракові».

У 1922 – 1924 роках працював в Ужгороді, де збирав матеріали про будівництво дерев’яних церков, вивчав конкретні об’єкти, робив їх виміри та описи. Результатом його роботи була публікація «Задачі консерваторської праці для охорони пам’яток мистецтва на Підкарпатській Русі» (Ужгород, 1922 р.). У 1924 році став доцентом історії мистецтва Українського Вільного Університету в Празі, захистивши дослідження «Горянська замкова каплиця».

Важливим є той факт, що вчений долучився до активного обговорення шляхів дослідження історії мистецтва українських земель у той час, коли в науці суттєво бракувало зібраних результатів вивчення поодиноких мистецьких пам’яток. Отже, дослідникам ще треба було пройти етап обробки джерельного матеріалу і щойно тоді починати писати синтетичну працю. У статті «Значіння історії українського мистецтва»⁵ Залозецький обґрунтовує важливість вивчення історії мистецтва на територіях, населених українцями, і зазначає, що переосмислення минулого є основою кожної національної культури, яка себе поважає.

Історію українського мистецтва Залозецький розглядав як процес діалогу між двома цивілізаціями: Заходом та Візантією⁶. Елементи візантійської культури, на його думку, лягли в основу цивілізаційного розвитку територій між Дніпром і Дністром. Ці землі стали так званим хребтом, довкола якого зосереджувалися культурно-духовні надбання українських земель. Подніпров’я професор назвав «найсильнішим заборолом візантійських основ культури». У ХІІІ столітті під впливом монголо-татарських набігів на Русь, а також внутрішнього ослаблення Візантійської держави через значний натиск ісламу та походи хрестоносців візантійські імпульси послабились, а центр державного життя перемістився з Києва на захід, у Галицько-Волинське князівство. Це дало змогу проявитися західним впливам. Залозецький зазначав, що в Галичині у княжу добу, а також у період після занепаду Візантії проявлялися тенденції до відновлення візантійських впливів, однак вони вже не йшли безпосередньо через Константинополь і Київ, а з боку Балкан, Молдови й Волощини. Отже, зі слів науковця, зіткнення візантійської та західної культур сколихнуло духовні основи українських земель. Особливість зустрічі двох цивілізацій на українських теренах, відповідно до його міркувань, призвела до зближення обох культур і «обопільного запліднення їх творчими потугами»⁷.

У 1919 році Залозецький пише статтю «Про деревляні церкви на Україні»⁸ – споруди з нетривкого матеріалу, але монументального характеру і сакрального значення. Автор тексту доходить висновку, що український бароковий стиль дерев’яних храмів XVII – XVIII століть не є продуктом зовнішніх впливів, а результатом локальних архітектурних процесів. Отже, дерев’яні церкви вказаного періоду є вираженням української культури, яка, спираючись на давні традиції, виробила свій власний мистецький стиль. Залозецький здійснив порівняльний аналіз галицьких храмів із храмами Великої України і зрозумів, що між ними немає засадничих відмінностей. В обох частинах українських земель зустрічаються три-, п’ятикупольні церкви, тож можна говорити про єдність всіх українських територій, де ні політичні кордони, ні прийняття Унії не стали перешкодами для поширення й розвитку єдиного українського стилю.

Невтомний популяризатор України

Важливим аспектом діяльності Залозецького було введення в науковий обіг світової спільноти інформації про пам’ятки візантійської архітектури та іконопису з території України. Про них професор розповідав у німецькомовних працях «Візантійське походження Софійського собору в Києві і Спасо-Преображенського собору в Чернігові»⁹, «Пам’ятки візантійської архітектури на території України»¹⁰, «Збірка ікон Греко-католицької богословської Академії у Львові»¹¹.

Свої знання Залозецький передавав майбутнім священникам, оскільки з 1928-го по 1939 рік на запрошення Митрополита Андрея Шептицького викладав у Греко-католицькій богословській академії такі навчальні дисципліни: ранньохристиянське мистецтво, візантійське мистецтво, історія українського мистецтва. У зібраних доктором Павлом Сеницею «Джерелах до історії Української Католицької Богословської Академії у Львові» є інформація, що виклади професора Залозецького викликали неабияке зацікавлення у семінаристів. Також у цьому виданні було зазначено, що він отримував від закордонних університетів запрошення викладати історію мистецтва (наприклад, у 1937 році – від Католицького університету в Зальцбурзі). Однак хотів «працювати у Львові між своїми і для своїх»¹².

Професор Залозецький подорожував до різних країн, щоби здійснювати наукові дослідження. В 1933 – 1934 роках відвідав Равенну, Константинополь, Малу Азію. Ці подорожі дали йому можливість поглибити власні знання у сфері візантійського мистецтва та здійснювати аналіз пам’яток візантійського мистецтва, безпосередньо їх оглядаючи. У 1934 році Залозецький видав у Львові підручник «Огляд історії старохристиянського мистецтва». Згодом досвід викладання і подальших досліджень оформив у німецькомовних працях: «Візантійська архітектура на Балканах та її диференціація під західними та ісламськими впливами» (Мюнхен, 1955 р.), «Ранньохристиянське мистецтво» (Франкфурт-на-Майні, 1963 р.), «Візантійське мистецтво» (Франкфурт-на-Майні, 1963 р.).

У пошуках екзистенційних відповідей

Однак діяльність Володимира Залозецького не зводиться лише до сфери науки й мистецтва. Його публікації охоплюють широкий спектр актуальних суспільно-політичних тем. У статті «В боротьбі за світогляд»¹³ автор услід за Теодором Гекером задумався над питанням, чим є людина. Залозецький, зокрема, наголосив, що християнсько-універсальна космогонія може зрозуміти людину в її цілісності, в єрархічно-космічному порядку речей. Питання, чим є людина як вінець найвищого порядку буття, на його думку, не зможе з’ясувати ні фізика, ні хімія, ні біологія. Відповідь на це питання можна отримати шляхом входження в духовність божественного життя, котру дає людині лиш Об’явлення.

У статті «Духовний порядок річий»¹⁴ Залозецького хвилює питання духовного занепаду українства, європейців загалом. На його думку, має відродитися передусім Дух землі, згодом має відродитися еліта. А початковим етапом загального процесу відродження є відродження християнської релігії.

У статті «Оформлення консервативного світогляду» автор-інтелектуал пише про два світогляди людини: космічно-релігійний та індивідуалістично-хаотичний¹⁵. Саме космічно-релігійний світогляд, як він пояснює, є універсальним. Далі професор наголошує, що не людина (її розум та воля зокрема) керує всіма явищами, поза нею існують надприродні, релігією об’явлені закони, що регулюють усі космічні явища. Космічно-релігійний світогляд переносить причину всіх явищ поза людину, у сферу метафізики. Отже, космічно-релігійний світогляд, на його думку, не є світоглядом антропоцентричним, а універсальним. Мета людського життя, за міркуваннями Залозецького, не міститься в самій людині, а полягає в досягненні нею певної гармонії з надлюдськими, надприродними Божими законами, які дають людині містичний ідеалізм та вогонь віри, спонукають її на жертви, подолання власного егоїзму, вихід за межі власного Я, навіть на віддання життя за загальні, неособисті справи. Цей космічно-релігійний світогляд, на думку вченого, залишив глибокі сліди в історії європейського суспільства.

Володимир Залозецький вважає, що всі цінності, які створили в тяжких змаганнях цілі генерації європейських народів, черпали силу з тих періодів людської історії, які визнавали цей космічно-релігійний та універсальний світогляд. Усі твори людського духа, які перетривали століття і містять відблиск вічності, всі державні, політичні та церковні інституції, на які спирається ціле європейське життя, сформувалися на основі універсально-релігійного світогляду.

Окрім осмислення ваги істин християнської релігії, в текстах Володимира Залозецького зустрічаємо розробку поняття консервативної ідеї. Властивістю консервативного способу мислення, відповідно до цих міркувань, є вміння у теперішньому відчувати минуле і на цій основі будувати майбутнє¹⁶. І справді, тексти Залозецького досі спонукають нас задуматися над минулим, відчути його, переосмислити, поставити важливі й конкретні цілі на майбутнє, окреслити відповідні траєкторії руху, пам’ятаючи притім, ким є людина, та перебувати в гармонії з надлюдськими й надприродними Божими законами.

Роксолана Авдикович

1. Козак Р. Мистецтвознавча спадщина Володимира Сас-Залозецького // Народознавчі зошити 4 (1999) 464 – 469.
2. Мельник І. Роман Залозецький — засновник нафтової науки // Zbruč. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/49570.
3. Мельник І. Роман Залозецький – засновник нафтової науки // Zbruč. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/49570.
4. Гулевичі – волинський шляхетський рід герба “Новина” (вживали також герб “Шеліга” з відміною). Походження роду Гулевичів до останнього часу є дискусійним, але відомо, що рід прибув на Волинь із Галичини. Див. Гулевичі // Енциклопедія історія України.
5. Залозецький В. Значіння історії українського мистецтва // Стара Україна 7-10 (1925) 117 – 119.
6. Залозецький В. Між Окцидентом і Византією в історії українського мистецтва // Мистецтво і культура, вип. 1. Львів, 1939, с. 5 – 17.
7. Залозецький В. Між Окцидентом і Византією в історії українського мистецтва // Мистецтво і культура, вип. 1. Львів, 1939, с. 6.
8. Залозецький В. Про деревляні церкви на Україні // Zbruč. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/91901.
9. Zaloziecky W. Byzantinische Provenienz der Sophienkirche in Kiew und der Erlöserkathedrale in Tschernihow. Wien: Belvedere, 1926.
10. Zaloziecky W. Die byzantinischen Baudenkmäler auf dem Gebiet der Ukraine // Jahrbuch für Kultur und Geschichte der Slaven. N. F. — Breslau, 1926 – 1927.
11. Zaloziecky W. R. Ikonensammlung an der griechisch-katholischen theologischen Akademie in Lemberg / Byzantinische Zeitschrift 35, вип. 1 (1935): 70 – 77.
12. Світильник істини. Джерела до історії української католицької Богословської Академії у Львові. 1928‒ 929‒ 944. Торонто ‒ Чікаґо, 1973. Ч. 1, с. 228.
13. Залозецький В. В боротьбі за світогляд // Дзвони 4 (Львів, 1934) 170 – 174.
14.  Залозецький В. Духовний порядок річий // Дзвони 6–7 (Львів, 1935) 320 – 323.
15.  Залозецький В. Оформлення консервативного світогляду // Дзвони 4 (Львів, 1933) 175 – 180.
16. Залозецький В. Авторитет в кривім дзеркалі. З приводу статті “Ceterum censemus” // Дзвони 5 (Львів, 1936) 205 – 211.

Поділитися: