В попередньому, лютневому числі «Патріярхату», в статті «Післяріздвяні роздуми», була тільки згадка про нове число «Церковних вістей», що є офіціозом екзарха Августина Горняка у Великій Брітанії. В статті було зроблено помітку, що до обговорення «Церковних вістей» повернемось у березневому числі. Саме тепер це й робимо.
Хочемо тільки підкреслити, що останнє число «Церковних вістей» було різдвяно-святочним. Це святочний час, що має відповідну атмосферу. Час народження Ісуса Христа, подія, що сталась майже дві тисячі років тому і викликає в нас все нові почування, нові думки. Щороку народжується Малий Ісус, а з тим народжуються нові надії, нові перспективи. Це — ця повторна неповторність, ця Божа безконечність. Це — час безмежної радости, коли небо із землею зливаються і співають — «Слава вовишніх Богу…». Але в цей радісний час нам також пригадується фрагмент смутку і скорботи, коли Ірод велів повбивати невинних дітей, щоб між ними тільки знищити Новонародженого.
Здавалось, що у святочному числі «Церковних вістей», його офіційний видавець, екзарх А. Горняк, призабуде всі непорозуміння і піднесеться понад них та виявить крихітку християнської любови. Так нормально повинно було б бути, але, на жаль, так не сталось. Хоч, правда, він почав словами коляди: «Йосиф старенький колише Дитятко…». Але в дальшому А. Горняк почав колисати все інше, тільки не Дитятко, що є синонімом любови, доброти і всепрощення. Перегортаючи картки і після прочитаних заголовків стає моторошно.
Це справді «виняткові» святочні поздоровлення. Невіруюча людина має більше пошани до християнських свят. З того, що написав і сам підписався єп. А. Горняк, і все, що слідує після його статті, потверджує, що ні для єп. А. Горняка, ні для його заступників, ні працівників канцелярії не існує ні жодних святощів, ні прикмет пристойности, щоб хоч у святочний час не роз’ятрувати і не дразнити так наболілих ран.
Єп. А. Горняк після короткого вступу почав з того, що і як було на церковному відтинку в Англії, і як є. Ось слова єп. Горняка: «…Ця частина наших вірних збунтувалася, а навіть образилася, бо хотіла силою здобути додатковий, земський титул для нашого Первоєрарха Йосифа, Митрополита Львівського». Тут єп. Горняк робить закид, що, мовляв, йдеться про «земський титул», а цікаво, за який він змагається? Єп. Горняк звужує цілу справу до «титулу», але тут не ідеться про титули, і про це Блаженніший не однократно підкреслював, а ідеться про інституцію — Патріярхат, який об’єднував би всі Дочерні Церкви з Церквою-Матір’ю. Щоб перестали існувати удільні князівства, щоб наша Церква на батьківщині й в діяспорі була сама собою. І що ж в тому є злого? Це в жодному разі не виключає нашої приналежности до Вселенської Христової Церкви, це не обмежує жодної іншої Церкви і тим не позбавляється нікого жодних прав. Це ясно для кожної здорово думаючої людини, але чомусь це трудно зрозуміти єп. Горнякові, який робить наступне твердження: «…Я, як Вам відомо, не міг в совісті погодитись на введення нового титулу, слухаючи рішень Апостольського Престолу, і очікуючи легального надання титулу, найвищою Церковною Владою». Причина визнання чи не визнання нашого патріярхату не лежить в Апостольській Столиці, але таки у Москві. Ось стукнула Москва і «Торжественне осудження т.зв. львівського собору з 1946 р.», яке прийняли наші владики на останньому Синоді, перестало бути важним. На жаль, ця незаперечна дійсність виявилась з обмінних листів московського патріярха Пімена до Папи Івана Павла II і навпаки. Якщо ще комусь неясно і незрозуміло, то трудно про це більше говорити. Ось так виглядають ці «не земські» справи!
Після того всього дивно звучить, коли єп. Горняк пише: «…не міг в совісті погодитись…». Це гарно, що єп. Горняк відкликається до совісти. Але чи єп. Горняк мав совість, коли на двері церков вішав замки і вірних не впускав до церкви Богу помолитись? Чи єп. Горняк мав совість, коли ктиторам і добродіям, які щедро спомагали церкву, висилав через адвоката заборону вступу до церкви? Чи єп. Горняк мав совість, коли двох священиків, о. д-ра Івана Музичку і о. Миколу Матичака видворив з Великої Брітанії, як душпастирів, тільки за те, що вони поминали Блаженнішого Йосифа Патріярхом? Чи єп. Горняк мав совість, коли позбавив вірних духовної опіки, а українську молодь — навчання релігії? Чи єп. Горняк мав совість, коли відмовився дати молодим студентам посвідчення студіювати богословію в Римі? А в той же час нарікається, що в нас немає покликань. Чи єп. Горняк мав совість, коли вітку нашої Церкви у Великій Брітанії стягнув у багно і дальше продовжає це робити? Чи єп. Горняк мав і має совість виписувати всі ці блюзнірства у «Церковних вістях», на що ми неоднократно звертали увагу, включно з останніми? Чи єп. Горняк мав совість брати участь у «чорних радах» і висувати далеко не християнські й не з любови різні пропозиції? Чи єп. Горняк мав совість містити в свойому офіціозі, себто в «Церковних вістях», статтю про «Нову секту на овиді», яка в українській мові появилась у попередньому числі за серпень 1981 p., а по-англійському в числі за січень 1982 p.?
Що ж у цій статті не написано. Все є і про партії чи про партію і про збунтованих. Щоб читач одержав хоч посмак цієї статті, запитуємо одне місце:
«І так почався великий штурм, своєрідна «церковна революція» в Англії. Бувші дивізійники і «славні Рімінці» ще раз почали свій марш «о пів до другої години», але цим разом не на східний фронт проти ворога Москви, але на західний — проти своєї Церкви. Ось так бідолашні дали себе обманути… До них долучилася частина нашого жіноцтва з ОУЖ, а навіть деякі «камізельники» — професори, редактори, інженери, магістри і маєстри»…
Владико Горняк, якщо є так, як написано, то, хто тоді є з Вами? Кого Ви збираєтесь спасати, і в чому ця секта має проявлятись? Чи на це Вам дозволяє совість? Всі ці блюзнірства повторено також англійською мовою. І на це була совість!
Візьмім чергову статтю під назвою «Між «патріярхальниками» зростає занепокоєння». Виглядає, що єп. Горняк і його співробітники краще знають, що діється з патріярхальниками, як самі патріярхальники. Ніби, чим би вони мали занепокоюватись. Що більше може їм статись, як дотепер сталось, де надбання громади стягнено в багно. Це ще питання, хто є занепокоєний! Але в цій статті попало всім за приписами «любови» єп. Горняка і так попало Владиці Іванові Прашкові з Австралії:
«Звідкіля цей новий Архиєпископ прийде — (мається розуміти, до Англії) — ще точно не знається. Деякі вказують на єпископа Івана Прашка з далекої Австралії, який програв суд з о. Євгеном Лациком і опинився в дещо невигідному положенні. Інші заперечують таку кандидатуру, бо знають краще особу Єпископа Прашка, знають, до чого він спосібний (ану ж поїде ще раз в Радянську Україну і повториться афера Добоша і Климчука?).
Дорогий Владико Горняк, це не говорили ні одні, ні другі, це лябораторний витвір Вашої канцелярії. Владико, і Ви мали совість дати дозвіл так писати на свого співбрата по ієрархії? Що це все має означати? Ми не сподівались, що «Церковні вісті» будуть наслідувати більшовицьких борзописців. Ось так практично виглядають Ваші, Владико, не земські, а «святі» справи!
В серпневому числі «Церковних вістей» за 1981 рік було написане образливе ствердження для Іллі Дмитрова. Ось що написали «Церковні вісті»:
«Мабуть таке звихнене поняття про Христову Церкву він (розумій І. Дмитрів) виніс зі свого родинного життя, бо ж його жінка є твердою англіканкою, а в його хаті «виростають нехрещені (без Служби Божої, релігії, Св. Тайн і рідної мови!) козацькії діти».
Тут не приходиться говорити ні про моральні принципи, ні про будь яку етику. Це нище всього. І дивно, що для цього була совість? Оправдано і слушно на це відізвався заторкнений Ілля Дмитрів, написав листа і залучив метрики хрещення своїх дочок, які були хрещені в Українській Католицькій Церкві в Лондоні, і просив, щоб у «Церковних вістях» було написане спростування. Замість вибачитись, бо це було під кожним оглядом не на місці, а тим більше для єпископського офіціозу, Редакція подала наступне вияснення:
«Редакція «Церковних вістей» бажає подати вияснення, що вона ніколи не сумнівалася про Хрещення і Миропомазання дочок п. Дмитріва, бо всі метрикальні книги нашої УКЦеркви у Вел. Брітанії є для неї доступні. Не йдеться тут про се. Тайну Хрещення, але християнське і католицьке виховання, а в нашому випадку ще й про обрядове виховання, на яке мають природне право діти, а на батьків спадає великий обов’язок подбати про таке виховання».
Це є вияснення, а після цього слідує сильветка І. Дмитрова. Що йому тільки не приписано! До церкви не ходив, на будову церкви дав тільки п’ять фунтів, що церкву «почав будувати від 1975 р.». Багато людей у Великій Брітанії не знало, що І. Дмитрів є жонатий, що його обидві дочки не мали першого причастя в нашій церкві й т.д. і т.п.
Знову ж запитання до Вас, Владико Горняк, чи Ви мали совість дозволяти на поміщення поліційного характеру блюзнірства. Напевно тоді, коли писали про «нехрещені козацькії діти», автор був переконаний, що так було, але коли пошкодований переслав копії метрик, то виявилось інакше, і не було що сказати. Якщо б в церкві давали посвідки про відвідування в неділю Служб Божих чи приймання св. Тайн, то, напевно, І. Дмитрів був би Вам і такі посвідки доставив. Є в нас прислів’я — бреши, язичку, і міру знай. На жаль, цього бракує «Церковним вістям». Мабуть, було б краще їм дати якусь іншу назву.
Йдеться про справи Церкви, а «Церковні вісті» зводять це на особисті порахунки і порахунки з партією. До речі, бути партійним — не є злочином, як також партійному можна приймати участь у зорганізованому мирянському русі і має право займати слово до церковних справ. Чомусь не можна було відчути у писанні «Церковних вістей» цього євангельського виразу, що часто говориться з амвону: «Не судіть, щоб вас не суджено».
Отже, можна виписувати всякі блюзнірства, на це совість єп. Горняка дозволяла, але не вільно було в церкві мирянам співати «Молитву за Патріярха», бо совість не дозволяла. Скільки зроблено кривди і злої крови повищими фактами, на які, Владико, Вам совість дозволяла, але змагатись за права нашої Церкви, то Вам совість не дозволяла.
Виглядає, що єп. Горняк примусить мирян поставати на коліна, мабуть, такими методами, як показано вище, цього не станеться. Це діє протилежно. Любов’ю і добротою, без сумніву, можна більше осягнути. Владико Горняк, пробуйте проаналізувати пройдених шість років. Спокійно перейдіть крок за кроком, проаналізуйте все, що Ви зробили, і самі побачите, що за цей час нічого не осягнули, а, навпаки, багато втратили. За цей час можна було вже не раз зійтися з тими, які з Вами, а Ви з ними не погоджуєтесь і не говорите, як дійти до згоди. Можна було вже не раз поговорити з «суспендованими» священиками і шукати спільної розв’язки. Забути про те, що було, а шукати шляхів, які нас можуть об’єднати. Дотеперішня практика до нічого не доведе, бо вона більше роз’ятрює, а не гоїть рани.
Єп. Горняк повинен був вже дотепер зрозуміти, що ця «виграна», на яку він, його канцлер і ще дехто нетерпеливо чекають, не так скоро і ледве чи коли прийде. Тим, що від них це мало б залежати, їм зовсім неспішно, їх це не болить, і їм це зовсім не шкодить, коли ми взаємно себе обезкровимо. Крім цього, треба мати на увазі, що тут не може бути переможених і переможців. Якщо єп. Горняк здасть собі справу з того, що тут перемоги не може бути, то тоді можна буде говорити. В цій ситуації, в першу чергу, треба виявити добру волю. Перестати загострювати питання, бо вони до нічого не доведуть.
Якщо буде добра воля, то до цього ще і ще раз треба собі сказати, що в цій ситуації не може бути виграних і програних, але повинна бути поєднана наша Церква.
До цього повинен, в першу чергу, виявити добру волю і простягнути руку до згоди єп. А. Горняк. Переконано віримо, що простягнута рука не повисне в повітрі. Якщо це виявить єп А. Горняк, тоді будемо могти з приємністю і радістю сказати, що й справді у Владики А. Горняка відізвалась щира, братня, християнська совість.
П.С.
Як уже була написана стаття: «Владиці Горнякові не дозволяє совість…», редакція одержала статтю, що була надрукована в «Кетолік Геральд» за 29 січня 1982 р. під назвою «Українцям у Брітанії загроржує схизма». Зміст статті виходить поза межі всякої пристойности. Ми не сподівались, що єп. Горняк знову піде на чужу вулицю. Сталося. Ми не збираємось зараз її коментувати. Здається нам, що єп. А. Горняк не витримує і пускається на глибокі води, в яких сам може потонути.
Нижче містимо переклад цієї статті на українську мову і також містимо в англійській мові, щоб читач міг виробити свою власну думку і опінію. До цієї справи ще повернемо в наступних числах.
