Чудовий осінній спокійно-соняшний теплий день — п’ятниця, 23 жовтня 1992 p., став ще одною подією в історії парафії св. архистратига Михаїла у Філядельфії — Дженкінтавн.
Того ж дня відвідали парафію св. Михаїла у Дженкінтавні достойні гості від української ієрархії: Івано-Франківський Владика Павло Василик, о. мітрат Микола Сімкайло з Івано-Франківська, ректор Львівської Богословської Семінарії Владика Юліян Вороновський. Супровідником гостей, які приїхали у товаристві члена Управи У ПТ-ва, був інж. Олександер Пришляк з Гартфорду.
На площі перед церквою о год. 3-ій по полудні зустрічали достойних гостей о. парох мітр. Зенон Злочовський, о. крилош. Ярослав Шуст, голова Парафіяльної Ради Роман Левицький, члени Парафіяльної Ради, члени Сестрицтва св. Анни і біля двох десятків парафіян. О. Пришляк представив гостям парафіяльних отців і членів Парафіяльної Ради. Владики підходили до кожного присутнього мирянина і, щиро обнімаючись, вітали кожного старо-українським звичаєм. Це до певної міри зворушливе вітання виявляло спонтанність щирих взаємопочувань.
Гості не скривали свого захоплення, оглядаючи з великим зацікавленням новозбудовану церкву-пам’ятник. Також оглянули пропам’ятний дубовий хрест з гранітною плитою, на якій написано, що на цьому місці 21 березня 1976 року Ісповідник Віри Блаженніший Патріярх Йосиф відправив Соборну св. Літургію і поблагословив цю новонабуту посілість.
Після цього о. Настоятель попросив гостей до парафіяльної канцелярії, де члени Сестрицтва приготовили смачний підвечірок, який проходив в надзвичайно теплій, приємній родинній атмосфері. Під час щирих розмов було помітно, що гості були досить добре обізнані з історією парафії св. арх. Михаїла. Це також відчувалось в коротких словах, які промовили до зібраних парафіян обидва Владики і о. мітр. М. Сімкайло. Гості у своїх коротких промовах наголошували признання і вдячність парафіяльній громаді за вірність патріяршим ідеям, за вірність началам помісности Української Католицької Церкви, за збереження української духовости і старо-української церковної традиції, а особливе признання парафіяльній громаді за здвигнення та присвячення в пам’ять св.п. Патріярха Йосифа цієї прекрасної церкви-пам’ятника. У своєму слові о. мітр. М. Сімкайло дуже чітко і об’єктивно насвітлив, чому і де застрягла справа визнання патріярхату для України. Тяжко було слухати сумну правду, але приємно було спостерігати позитивну й безкомпромісову настанову духовенства в Україні у змаганнях за справедливість і правду, за прадідну віру і народ.
Дорогі гості від’їхали, залишаючи по собі незатерте враження, що це є ті духовні провідники, які стали живим моделем практичного примінення довголітнього клича Патріярхального Товариства — «ЗА ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ І НАРОДУ». Це ж справжні духовні Христові воїни — невмирущої Армії відновителя Помісної Української Католицької Церкви св. п. Патріярха Йосифа.
Окрім доброї згадки, достойні гості залишили також свої підписи із дедикаціями в пропам’ятній книзі церкви-пам’ятника, які залишаться на довгу згадку побіч підписів інших видатних особистостей нашого часу, як Президент України Леонід Кравчук і пані Кравчук, Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван Любачівський, Високопреосвященний Ісповідник Митрополит Володимир Стернюк, який теж посвятив угольний камінь під церкву-пам’ятник, єпископ українців Бразілії Єфрем Кривий і сотні інших паломників українців і чужинців, католиків, православних і інших конфесій з різних країн: США, Канади, України, Арґентіни, Німеччини, Франції, Англії і Польщі.
Т. Крочак
