Українська Православна Церква у США, а зокрема її владики мали дуже складне питання до розв’язання. Ця складність несподівано виринула з приводу зустрічі Вселенського Патріярха Вартоломея і московського Патріярха Алєксея II, що відбулась на території України, в Одесі, на прикінці вересня 1997 р. Довго перед тим заповіджена візитація Вселенського Патріярха Вартоломея до США із заплянованими відвідинами Української Православної Церкви у Баунд Бруку, яка від деякого часу перебуває під юрисдикційним омофором царгородського патріярха, проходила гладко без жадних труднощів. На жаль, згадана зустріч у Одесі двох патріярхів дуже ускладнила справу для УПЦеркви в Україні та діяспорі. Можна було б ставити питання, чому ця зустріч відбулась на території України замість у Царгороді чи Москві? Але значно гіршою і складнішою була заява Вселенського Патріярха Вартоломея, у якій сказав, що він в Україні визнає УПЦ Московського Патріярху. З цього приводу «торжествував» московський Патріярх Алєксей. Ні більше, ні менше Вселенський Патріярх Вартоломей дуже легко пішов на зустріч імперським ідеям Московського Патріярхату.
Ця дуже нефортунна зустріч двох патріярхів в Одесі й заява Патріярха Вартоломея викликала в українській пресі в Україні, як також діяспорі, дуже критичні, а навіть обурюючі коментарі. Як можна сьогодні не бачити вільної української держави і у ній Української Православної Церкви, що відірвалась від імперської московської залежности і казати їй повертати знову в імперські московські обійми? Московська Патріярхія була проковтнула УПЦеркву, а згодом і Українську Католицьку Церкву. Хіба ж усім відомо, що до 1990 p., до розвалу Радянського Союзу, Українська Православна Церква в Україні як така не існувала, вона була неіснуючою, існувала тільки режимна Російська Православна Церква. Сьогодні, тількищо воскреслу, Українську Православну Церкву знову заганяти у московський гріб не годиться.
Слід підкреслити, що зовсім оправдана заява Вселенського Патріярха Вартоломея викликала спонтанне обурення всіх українців в Україні й діяспорі, православних і католиків, за виїмком тих, які перемалювались на УПЦ Московського Патріярхату. Скажім собі щиро, що тут не йдеться про релігійно-церковні справи, але про суто імперські політичні впливи. Ми добре знаємо як установлялась московська канонічність, як поставав московський патріярхат і хто фактично керував Церквою в Росії! Російська Православна Церква майже ніколи не була сама собою. Нею керували царі, а у комуністичний період, нею керували кремлівські вожді. РПЦ все була імперською і вона бажала б залишитись такою і сьогодні, але це неможливе. Не можна не згадати факту, що Російська Православна Церква пограбувала всю спадщину Київської Церкви. У світлі цього не бачити справжньої Української Православної Церкви КП, то це, на жаль, не по-християнськи. Постава Вселенського Патріярха Вартоломея до УПЦ КП була виявом респекту сили Москви, а не справедливости і канонічности. Якщо можна було взяти під свій омофор Естонську Православну Церкву, яка також відірвалась від московської патріярхії, то тим більше можна було визнати помісність УПЦеркви КП.
Все це разом створило дуже напружену атмосферу й у зв’язку з тим було поставлено під сумнів, чи мають вірні УПЦеркви у США вітати Вселенського Патріярха Вартоломея і чи повинен з приводу його приїзду відбутись бенкет?
Такою ситуацією владики УПЦ у США були поставлені у дуже складне положення. їм прийшлось проломлювати дуже негативне наставлення подавляючої більшости мирян, які вимагали відкликати заповіджений бенкет та зірвати всі зв’язки з Вселенським Патріярхом. У цій складній ситуації владики УПЦ в США діяли розважно, спокійно, річево й рішучо. У свойому зверненні до духовенства й вірних УПЦ у США, від 14 жовтня вони писали:
«Деякі поодинокі особи телефонували нам і вимагали, щоб відвідини з Його Всесвятістю нашого Осередку в С. Баунд Бруку, призначені на 27 жовтня, відкликати на знак протесту проти поведінки і слів Його Всесвятости. Ми доводимо до Вашого відома, що такого кроку ми не готові зробити і не зробимо, бо це не було б в інтересах нашої Церкви ані тут, у США і в Діяспорі, ані в Україні. Бо ж якраз через нашу афіліяцію з Константинопольським Пагріярхатом ми тепер маємо право голосу на арені світового Православ’я. А голос цей ігнорувався на протязі десятиліть через політичні обставини, в яких ми перебували все наше життя в діяспорі. На жаль, цей наш голос не сприймають наші брати в церковних юрисдикціях України.
Ми змушені Вам ясно сказати, що ми більше не бажаємо бути «козлами відпущення» і покутувати за те, що наші брати в Україні не здібні прийти до якого-небудь порозуміння й співпраці один з одним, щоб оминути жахливу трагедію розподілу Церкви Христової…».
В цілому цей документ написаний з ціллю, щоб розладувати цю напруженість і підійти до цих питань більш розважно й спокійно. Для того, щоб цю атмосферу злагіднити з’явився ще інший документ: «Пресове повідомлення», це була «Заява собору єпископів Української Православної Церкви в США», у якому наголошувалось, що, мовляв, інформації про заяву Вселенського Патріярха Вартоломея з’явились у російських джерелах, які не є точними. На жаль, читаючи «Пресове повідомлення», не знаходимо там цієї відмінної думки заяви, яку подали російські чи московські джерела. Ось, читаємо в цьому «Пресовому повідомленні»:
Його Всесвятість, Патріярх Варфоломій тепло прийняв нашу делегацію у себе на Фанарі у вівторок, 7 жовтня ц.р. Під час цієї зустрічі Його Всесвятість точно переказав зроблену ним в Одесі заяву, яка нічим не відрізняється від попередньо ним сказаного. Важливою частиною сказаного ним є слідуюче: «В імені Церкви-Матері Константинопольської ми благословляємо весь український народ, якому сторіччя тому Церква-Матір дала світло християнства. Ми щиро й гаряче молимо нашого Господа Ісуса Христа, Князя миру, щоб знов послав єдність, церковну єдність православному народові України, у рамках канонічного порядку нашої святої Православної Церкви. Ми визнаємо юрисдикцію Московського Патріярхату за канонічну юрисдикцію тут, але ми вважаємо, що цього не досить, що це не розв’язує конкретної заіснувавшої проблеми. Щиросердечні й гарячі молитви Вселенського Патріярхату взагалі, а нашої Скромності зокрема, є за те, щоб якнайскоріше було відновлено єдність, на славу Божого Імені й для більш ефективного служіння Православ’ю тут, і більш широко — по цілому світі».
«Ми апелюємо, — продовжував Патріярх, — до всіх українців, без виїмку, щоб вони задумалися над своїми зобов’язаннями щодо історії, і щодо Православ’я і спільно шукали способів і шляхів поєднання. Це поєднання стане їхньою найбільшою силою. Воно прославить Ім’я Боже. Це буде найбільшою радістю Церкви-Матері і Константинопольської, бо тоді всі разом одними устами і одним серцем прославлятимуть Отця, Сина і Святого Духа, Тройцю Одноістотну і Нероздільну. Нехай же буде слава, честь і поклоніння Святій Тройці на всі часи!»
Правду кажучи, у поданому виясненні є ствердження, що юрисдикцію Московського Патріярхату визнає канонічною, шо в жадному разі не заперечує заяви і стверджень Вселенського Патріярха, які зробив в Одесі й що викликали спонтаннй спротив. Звичайно, треба розуміти ситуацію владик УПЦ в США. їм ішлось за всяку ціну задержати спокій, щоб не зривати важко будовані мости. І справді, треба Владикам УПЦеркви висловити признання, що їм вдалось все провести спокійно й достойно привітати Вселенського Патріярха Вартоломея.
У понеділок, 27 жовтня 1997 p., Вселенський Патріярх Вартоломей прибув з Нью-Йорку до центру Української Православної Церкви у С. Баунд Бруку, у широкій асисті, трьома вертолітами, де його привітали владики УПЦ на чолі з Блаженнішим Митрополитом Константином. Зразу після цього відправлено Патріярший Молебень на площі перед церквою-пам’ятником св. Андрія. Серед учасників було багато священиків і вірних українців, а також і греків, які прийшли, щоб привітати високого достойника Православної Церкви Патріярха Вартоломея. Господарі все акуратно й дбайливо приготовили. У Молебні взяло участь понад тисячу п’ятсот учасників. Змістовне привітальне слово виголосив Блаженніший Митрополит Константин, яке повністю друкуємо на іншому місці. Владика Константин правильно наголосив проблеми УПЦеркви, підкресливши, що Христова віра поширювалась з Києва на північ і схід, а не навпаки.
У привітанні Вселенського Патріярха Вартоломея взяли участь не тільки православні владики, але також римо-католицькі. Від УКЦеркви були Блаженніший Митрополит Стефан Сулик, Владика Василь Лостен і Владика Роберт Москаль, а також з Закарпатської Церкви.
Патріярх Вартоломей оглянув осередок УП Церкви у Баунд Бруку й особливо звернув увагу на музей. У вечірних годинах відбувся святочний і величавий бенкет на пошану Патріярха Вартоломея, у якому взяло участь біля 500 осіб. Під час бенкету виступали з привітами і промовами, в яких підкреслювали про помісність та незалежність УПЦ тут в діяспорі й в Україні, які разом творять цілість УПЦ. Вселенський Патріярх Вартоломей у свойому подячному слові виявляв своє зрозуміння до висловлених промовцями проблем і закликав до єдности Православних Церков, до терпеливости і розважности. Можна припускати, що Патріярх Вартоломей відчув, що його постава до УПЦеркви не була правильна.
З достовірних джерел нам відомо, що з Києва прибула делегація у складі трьох осіб, які мали безпосередню авдієнцію у Вселенського Патріярха Вартоломея, яка тривала понад 15 хвилин, під час якої обговорили проблеми УПЦеркви КП. Патріярх делегацію прийняв тепло, вислухав їх проблеми і, як нас інформували, пообіцяв прийняти окрему делегацію УПЦ КП з України в грудні 1997 р. у Фанарі.
З повищого випливає, що Вселенський Патріярх Вартоломей мав нагоду ближче запізнатись з проблемами УПЦеркви і виявив для цього потрібне зрозуміння, що багато говорить. Нашим Владикам УПЦеркви в США належить висловити признання та подякувати, що їм вдалося знизити піднесену температуру, задержати потрібну рівновагу й гідно та достойно привітати і прийняти Достойного Гостя Вселенського Патріярха Вартоломея. Треба радіти, що наша Українська Православна Церква стоїть на висоті християнської культури.
Микола Галів
