З початком цього року, на саме Різдво Христове за старим стилем, 7 січня 1986 p., у вечірніх годинах закінчив свою ту земну мандрівку на 81 році життя Владика Ніль Саварин, ЧСВВ. Покійний належав до визначних і відданих владик, який служив для нашої Помісної Української Католицької Церкви. Владика Ніль все своє багатотруднеє душпастирське життя пройшов добрим змагом, ніколи не кривив душею, що, може, не раз йому шкодило в його особистій кар’єрі, але це визначувало його правдивий шлях душпастиря-владики Української Католицької Церкви.
Багатолюдні похорони, що їх довершили всі наші владики з Канади і США, у присутності багатьох латинських єпископів, які прибули, щоб віддати останню прислугу своєму співбратові, говорить про особливу особистість Владики Ніля. Його душпастирсько-монаша скромність, всеціла відданість служінню Христовій Церкві й українському народові, виповняли його щоденне життя. Всі ці благородні й шляхетні прикмети випливали з його батьківської хати. Його віддана із посвятою душпастирська праця випливала з дійсного покликання на велике жниво у Божому Винограднику. Владика Ніль був слугою для своїх вірних і нашої багатостраждальної Помісної УКЦеркви.
Владика Ніль прийшов на світ у селянській родині 19 травня 1905 р. в Західній Україні. Батьки його — Василь Саварин, а мати Анна з роду Сегеричів при хресті дали йому ім’я Микола та виховали у глибоко родинному і релігійному дусі, як також дали йому належну освіту. Народню школу закінчив у родинному селі. Середню освіту розпочав у Новому Самборі, а далі продовжував у Перемишлі. Микола від юнацьких років був товариським, спокійним і совісним та докладно сповняв свої християнські обов’язки. Вже в юнацькі роки у Миколи пробивалась особлива побожність. Він радо вчащав на богослуження. Тому, що він мав гарний голос, на нього звернули увагу церковні дяки і часто запрошували його у крилос співати. Молодого Миколу не манило світське життя. Він виявив бажання стати ченцем-василіянином. На 17 році життя Микола поступив до манастиря оо. Василіян у Крехові. Після закінчення Новіціяту в 1924 р. склав свої дочасні обіти. Дальші студії філософії продовжував у Добромильському манастирі, а богословію у Кристонополі, біля Сокаля. В 1930 році склав монаші обіти, а 23 серпня 1931 р. у манастирі в Крехові ісповідник віри Владика Йосафат Коциловський довершив священичих свячень.
З зацікавленнями о. Ніля треба було йти далі продовжувати й поглиблювати богословські студії, але йому було доручено їхати на місійну працю до Канади. І так молодий ієромонах Ніль опинився у Канаді, у манастирі Мондері, Альберта. Тут о. Ніль проводив працю не тільки як душпастир, але також як педагог, викладаючи філософію, і як журналіст, дописуючи до української преси.
Ні більше, ні менше о. Ніль провів вагому піонерську працю у Канаді. У своїй праці виявив свої непересічні здібності й справді монаше й душпастирське покликання. Вже в 1938 році він стає ігуменом у Мондерському манастирі, а згодом, через десять років, у 1948 році стає єпископом-помічником Владики Василя Ладики. В тому ж 1948 році Папа Пій XII у Канаді створив чотири окремі українські єпархії і в наслідок того єп. Ніль стає єпископом Едмонтонської єпархії.
В той час, коли єп. Ніль став єпископом, у Західній Німеччині й Австрії перебувало багато наших людей, що втікали від большевицької навали і між ними наші священики. Владика Ніль з власної ініціятиви і на власний кошт спроваджував наших священиків і приділяв їм необсаджені парафії. Владика Ніль докладав всіх зусиль, щоб наша Церква у діяспорі росла і розвивалась.
Тут варто нагадати відомого «Листа до народів Росії», який був дуже кривдячий для українців. Владика Ніль гостро запротестував у Святішого Отця Папи Пія XII.
Деяка преса подає, що Владика Ніль був одиноким з владик, що запротестував проти цього листа, але це не зовсім вірно, бо не можна тут поминути Владику Івана Бучка, який на це зареаґував дуже гостро. Про цей факт була згадка в одному з попередніх чисел журнала «Патріярхат».
Як добрий господар, Владика Ніль, від самого початку йому дорученої єпархії до кінця свого життя її розбудовував, плекав і доглядав. Своєю відданою працею та безприкладною посвятою здобув собі серед своєї пастви велике довір’я, пошану і любов. Покійний Владика знав добре всі болі своїх вірних й у міру своїх спроможностей старався ї х полагоджувати.
Варто також хоч натякнути про те, що, коли у 1963 році появився на волі — в Римі — наш Блаженніший Митрополит Йосиф Сліпий, Владика Ніль став його непохитним і вірним послідовником. Він повністю не тільки підтримав ідею патріярхату Помісної У К Церкви, але її послідовно і безперебійно здійснював. Так, Владика Ніль був одним з небагатьох наших владик, який правильно зрозумів і, не дивлячись на різні труднощі й перепони, піддержував всі почини Блаженнішого Патріярха Йосифа. В цьому він відчував необхідність і потребу нашої страждальної Церкви. Владика Ніль завжди під час Служби Божої поминав Блаженнішого Отця Йосифа «патріярхом» і все брав безпосередню участь у різних святкуваннях Патріярха.
В особі Владики Ніля Українська Католицька Церква втратила винятково прикладного і відданого церковного достойника і неперевершеного українського душпастиря, чесну людину й достойного українського патріота, який все своє життя віддав на славу Божу і добро нашої Церкви й українського народу. Згадаймо нашого Владику Ніля у наших молитвах. Хай світла пам’ять про нього залишиться надовго між нами.
