З опізненням, але не менше щиро й віддано вітаємо й відмічаємо подвійний ювілей Духовного Опікуна нашого зорганізованого мирянського руху Високопреосвященного Владику Івана Прашка в Австралії. В жовтні 1978 р. сповнилось двадцять ліття єпископських свячень Владики Івана Прашка, а заразом двадцять ліття постання Апостольського Екзархату для українців католиків в Австралії та Новій Зеляндії. Щиро вітаємо Владику Івана Прашка з його двома двадцятилітніми ювілеями. Це ювілей Двадцятирічної праці, на шляху якої приходилось поборювати не одні труднощі й перешкоди при розбудові українського церковного й громадського життя в Австралії. Робити і підбивати підсумки пройденого куди легше, як їх було проходити день за днем, тиждень за тижнем і місяць за місяцем на протязі двадцяти років праці. Слід не забувати, що Владика Іван Прашко на австралійському терені був до певної міри піонером нашого церковного, як також громадського життя. Належить підкреслити, що Владика Іван Прашко у нашій складній церковній ситуації займає виразно виняткове, наскрізь, самобутнє й наскрізь творчо-будуюче становище. Для нього основним і незаперечним девізом залишається стояти на сторожі української правди, чи це буде стосуватись до церковних чи загально національних питань. Це ми вже мали нагоду бачити безпосередньо. Владика іде крок-в-крок за нашим Патріярхом Йосифом. Владика Іван це робить не тільки словами, але й ділом. Все змагав і змагає не тільки до зовнішньої, але й до внутрішньої єдности нашої Церкви, себто наших владик в розсіяні, що означає до патріярхату. Під тим оглядом у Владики Івана Прашка від самого початку по сьогодні не було найменшого сумніву. Навіть коли йому грозило дещо втратити, то не завагався дальше обороняти святої ідеї патріярхату. Патріярхат це не в першу чергу найбільш важливим є зовнішньо політична форма помісної церкви, але внутрішна, себто жити в єдності, жити родинним життям, жити і діяти спільним єдиномисліям, при цьому, відкидаючи всякі зовнішні нівелюючі намагання. Власне про це спільне єдиномисліє ідеться в нашій Церкві під сучасну пору, що матиме великий влив на ріст і розвиток нашої Церкви в майбутньому.
З приводу подвійного ювілею Владики Івана Прашка належить хоч побіжно, далеко не в повні відмітити його біографічні дані. Владика Іван є 1914 р. народження, в Збаражі — Західна Україна. В Збаражі закінчив народню й середню освіту. На цьому Іван Прашко не робить зупинки у здобуванні знань і вписується на вищі студії до Богословської Академії у Львові. Продовжував свої студії богословії в центрі Вселенської Католицької Церкви — Римі, завершуючи докторатом. 3 1939 р. в Крижевській єпархій — Югославія принимає тайну свячення, яке довершив Владика Дионізій Наряді. Роки другої світової війни, як також перші повоєнні роки о. Іван Прашко перебував у Римі. Це йому дало можливість краще простудіювати та запізнатись з ватиканською політикою та її кулісами. Тут належить відмітити чималий вклад праці о. Івана Прашка для наших полонених Української Дивізії УНА, яка перебувала у Реміні Італія. На цьому відтинку о. Іван Прашко діяв з доручення Владики Івана Бучка. Це був надзвичайно критичний повоєнний час, де треба було виявити чи мало посвяти і зусиль, чого ніколи не жалів о. Іван Прашко, як справжній душпастир.
В 1949 р. о. Іван Прашко одержує доручення від Владики Івана Бучка їхати до Австралії і там організувати й провадити душпастирську працю. Спершу о. Іван Прашко перебрав душпастирювання в стейті Вікторія. Своєю відданою і щирою душпастирською працею здобув собі довір’я і прихильність серед вірних і в загальному серед української громади, що дало йому можливість ще більше розгорнути працю. Факт, що о. Іван Прашко був з своїми вірними не тільки в неділі й свята, але й в будні має свою глибоку вимову. Організував не тільки церковне, але також українське громадське життя в Австралії. Був все там, де були його вірні.
Слід підкреслити, що наші брати в Австралії мусіли починати майже з нічого, бо прибули до Австралії голі-руч. Там не було ні українських церков, ні українських домів, ні українських шкіл, як це було в США, чи Канаді. Все це треба було здобувати своїми власними силами. Треба було великої посвяти, відданости і вкладу праці, щоби воздвигнути всі ці надбання, які сьогодні мають наші брати в Австралії. Так постали наші Церкви, українські установи й організації. В цій розбудові й розвиткові українського церковного й громадського життя є чималий вклад нашого Владики Івана Прашка, який був не раз розрадою і порадою для своїх вірних й української громади.
В наслідок відданої праці о. Івана Прашка Святіший Отець Пій XII, десятого травня 1958 р. іменував його на першого єпископа й Апостольського Екзарха для українців католиків в Австралії, Новій Зеляндії та Океанії. Єпископські свячення о. Івана Прашка відбулись 19 жовтня 1958 р. в Мельборні при великому здвизі й піднесені вірних УКЦеркви. Величаві свячення довершили Архиєпископ Іван Бучко і Митрополит Максим Германюк. Після цього в житті Владики Івана Прашка позначився новий відповідальний період праці. Наступає розбудова церковних одиниць, парафій, будова нових церков, зорганізування манастирів, оснування церковних брацтв і сестрицтв, церковних хорів, християнської преси (тижневик — «Церква і Життя», і т. д.). Все це йшло в парі з розбудовою й розвитком українського життя в Австралії.
Ювілей Владики Івана Прашка, це нагода для підсумків його відданої вагомої праці на церковному й громадському відтинку. Ми в нашій статті зробили тільки натяки, що зрозуміло не відзеркалює повноти того, що було зроблено Владикою Іваном.
В цій двадцятирічній праці Владики Івана Прашка важливо підкреслити одну з важливих деталь, а яка є визначальною, це є те, що Владика все і всюди старався в житті практикувати Патріярхат, себто жити в одності й згоді, як одна й не розривна родина. Якщо взяти до уваги його відносини з нашими братами православними у Австралії, де між українцями католиками й українцями православними існує фактична згода і співпраця і цим наші в Австралії, а зокрема Владика Іван може бути прикладом для всіх інших. З такої родинної згоди тільки користає в цілому українська громада. Якщо б така згода існувала й на інших континентах українського поселення то напевно екуменічний Молебень на III Конгресі СКВУ був би відбувся в одній з українських церков в Нью Йорку, а не в готелі. Варто подумати над тим деяким владикам, які думають, що церква це вони…
Ще один важливий момент належить згадати, який підкреслює Владику Івана Прашка, як справжнього українського Владику. Владика Іван Прашко від самого початку, як тільки почув внесок тодішного Митрополита, а тепер Патріярха Йосифа на Вселенському Соборі Ватиканському II, якого Владика Іван був учасником, щоби нашу Церкву було піднесено до патріярхату піддержав цей внесок і сьогодні його практикує в церковному житті. Владика Іван своєю настановою і знанням відчув, що це є велика і свята справа, яка вимагає беззастережної піддержки. Владика так остався вірний цій ідеї, мало цього він її реалізував в житті нашої Церкви. Коли Блаженніший Йосиф був в Австралії вдруге, в 1973 р. то вже тоді Владика Прашко поминав Блаженнішого Йосифа Патріярхом. Завдяки Владики Прашка вітка нашої Церкви в Австралії не переживала всіх тих трагічних моментів, які мали місце на терені США, Англії й також до деякої міри в Канаді. Ці питання на терені Австралії були вирішені. Єдність була і є практикована не на словах й в милозвучних піснях, але в щоденному житті. На заключення можна сказати, що Владика Іван Прашко полюбив всіх і всі полюбили його, а це є основа основ в Христовій Церкві, бо з любови до нас Ісус Христос дався розп’яти на хресті.
З нагоди цього подвійного ювілею Владики Івана Прашка вітаємо Його і бажаємо дальших обильних успіхів у Божому Винограднику на славу Божу та добро Помісної УКЦеркви й українського народу.
М. Г.
