Ми з особливою радістю вітаємо Патріярха Мирослава-Івана з днем його народження і якраз у місяці червні, коли відзначаємо і вшановуємо День Батька. Вітаємо, як Главу — Батька нашої Помісної Української Католицької Церкви. 24 червня 1998 р. Патріярхові Мирославі-Іванові сповниться рівно 84 років багатотрудивого його життя для Церкви і народу. Блаженніший Мирослав, після смерти Патріярха Йосифа, уже 14-ий рік сидить на Києво-Галицькій Митрополії Помісної Української Католицької Церкви.
Боже Провидіння бажало, щоби після світлої смерти Патріярха Йосифа, Блаженніший Мирослав продовжав творити історію нашої У КЦеркви, спершу у діяспорі, а вже ось восьмий рік в Україні, охоплюючи і діяспору. Це справді був і ще дальше залишився не легкий час. Україна перебула майже три чверті століття під комуністичним пануванням, а західна Україна пів століття. На протязі того часу знищувались всі прояви Української Церкви. Наша Українська Католицька Церква, була змушена піти у катакомби, бо вона була поставлена поза букву закону. Одиноко офіційною і пануючою режимовою Церквою була Російська Православна Церква. Вона одинока визначувала ніби, християнські шляхи, а на справді діяла за вказівками і наказами комуністичних вождів. Христова Церква, що постала на основі найбільшої Божої Заповіді — Любові, не вміщалась і не вміщається у російське православ’я, яке ісповідувало імперські ідеї так за царату, як і опісля за комуни і не відмовилась від цих імперських ідей у наш час, себто після розпаду комуністичної імперії, якою був СССР. Отже в Україні не було іншої крім Російської Православної Церкви і підпільної Української Католицької Церкви.
Таке було поле після розпаду комуністичної імперії на якому прийшлось відновлювати і розвивати життя Української Католицької Церкви. До речі, ще навіть у самому процесі розпаду комуністичної імперії, представники Московської Патріярхії, визначували, бути нашій УКЦеркві чи не бути! Вони виключали існування Української Католицької Церкви східнього обряду, але погоджувались на українську римо-католицьку Церкву. Але Божа воля була іншою. Не питаючись московської православної Церкви УКЦерква вийшла з підпілля й офіційно відродилась.
Слід не забувати, що Блаженнішому Мирославові прийшлось відроджувати і розвивати УКЦеркву у особливо складній ситуації. Треба було поєднувати й узгоджувати з священиками, що вийшли з підпілля, священиками, що повернули на родинне лоно з російської православної Церкви і третім сегментом – священиками, що приїхали з різних сторін діяспори. Це справді були дуже складні обставини. Все це вдержати і спільно діяти не приходилось легко. Ідеального стану цеї ситуації, ще по сьогодні не вдалося опанувати, але завдяки Блаженнішого Мирослава вдалося чи мало чого узгіднити, злагіднити, поєднати, хоч ще і сьогодні чути різні скреготи. Час зробив своє. За сім, чи вісім років трудно все переставити на такі рейки, якби нам цього бажалось. Треба було вислухати думки й інших сторін. Все ж таки слід відмітити, що Блаженнішому вдалось багато зробити, щоби ці гострі напруження злагіднити. Дати оцінку цієї ситуації зараз не можна, для цього треба певної перспективи часу, який дасть можливість проаналізувати всі аспекти і на базі аналізи дати найбільш правильну оцінку.
Попри ці складні обставини Патріярх Мирослав-Іван виявився справді миротворчою добросердечною людиною. Якщо навіть дуже поверховно проглянути життєвий шлях Блаженнішого Мирослава, то від його студентських часів, богословських студій у Львові, згодом в Іннсбруку і у Римі, то всюди побачимо, його посвяту, відданість служити для Христової Церкви й українського народу. У Блаженнішого Мирослава не зауважувалось, навіть проблесків, бажання робити у Церкві кар’єру. Все ж таки Блаженніший вийшов на найвищий ієрархічний щабель у нашій Церкві, то треба підкреслити, що це було справді Боже Провидіння, не дія Святого Духа. У своїй відданій праці Блаженніший Мирослав знаходив зрозуміння до всіх, навіть дуже драстичних, питань. На жаль, не всі дорадники Блаженнішого Мирослава були на висоті, і не всі вони були віддані праці у Божому Винограднику. Зрозуміло, що не все міг доглянути сам Глава, Блаженніший Мирослав і тому не все виходило так, як собі бажав Блаженніший Мирослав. Очевидно всі недоліки і недотягнення приписувались Главі Церкви Блаженнішому Мирославові. Слід підкреслити, що Блаженніший Мирослав належить до того типу людей, що вміє співжити і співпрацювати навіть з прикрими і підступними людьми. У своїй добросердечності, сильній вірі і християнській любові Блаженнішому Мирославові вдалось долати багато труднощів у нашій УКЦеркві.
З нагоди народин Патріярха Мирослава-Івана і Дня Батька вітаємо його, як Главу — Батька нашої Церкви, бажаємо багато кріпкого здоров’я, прожити ще довгі, довгі роки життя та обильних успіхів у душпастирській праці на славу Божу, добро Помісної УКЦеркви й українського народу.
