У січневому числі нашого журнала ми обіцяли відзначити ювілей 40-річчя священства о. крилошанина Андрія Назаревича, що сповнився у минулому 1982 році, що зараз робимо. Отець А. Назаревич уповні заслуговує на наше відзначення його ювілею, як відданого душпастиря, послідовника Патріярха Йосифа і його ідей та прихильника зорганізованого мирянського руху. Нам приємно, що маємо можливість висловити наші щирі ґратуляції для дорогого Ювілята, а поруч із цим висловити кілька слів признання за його віддану працю для добра нашої Помісної УКЦеркви й українського народу.
Належить підкреслити, що сорокрічний ювілей в релігійно-церковному житті має дуже глибоку символіку, починаючи з давніх часів, Старого Завіту. Хочби згадати сорокрічну мандрівку Мойсея у пустині, що вів свій народ до обіцяної землі. В Новому Завіті Ісус Христос перебував 40 днів у молитві перед своїми страстями і розп’яттям. 40 днів, після розп’яття і воскресення аж до вознесіння Дух Ісуса Христа перебував на землі, з’являючись апостолам. Це справді глибока символіка, що зокрема в душпастирській праці має особливе значення. Тому нам приємно привітати о. Андрія Назаревича з його 40-річчям священнослуження.
Отець Андрій Назаревич народився 1 жовтня 1918 р. в селі Гаї за Рудою Зборівського повіту, Західня Україна. Батьки Андрія, Гавриїл і Текля, з роду Вайда, дали йому дбайливе родинне й релігійне виховання. Народню освіту Андрій закінчив у родинному селі. З народньої школи Андрій зберіг у своїй пам’яті добру й досвідчену вчительку А. Марцюк. Батьки Андрія послали його на дальше навчання до гімназії у Тернополі. На жаль, в 1930 р. поляки закрили гімназію в Тернополі. Після однорічної перерви Андрій вписався до Малої Семінарії у Львові. По закінченні середньої освіти у Малій Семінарії вступив на студії богословія до Богословської Академії у Львові, що їх успішно закінчив у 1937 р. Тому, що під юрисдикцією Митрополита Андрея Шептицького не зобов’язував целібат, Андрій Назаревич в 1938 р. одружився з Іванною Лобай. 12 лютого 1942 року ювілят приймає свячення, які довершив у катедрі св. Юра у Львові ісповідник віри Владика Будка. Це був зворушливий і незабутній момент в житті Ювілята.
Першу душпастирську працю о. А. Назаревич відбув на парафії в селі Яблонниця Руська на Лемківщині. В листопаді 1947 року переходить кордон з Лемківщини до Чехо-Словаччини і дальше продістається до Західньої Німеччини. Тут перебував у таборі для скитальців у Ганакері. Це не було постійне місце о. А. Назаревича, і він так, як багато інших втікачів, в 1949 році переїжджає до США. За доброю порадою о. декана Б. Їжика Ювілят поселився на невеликій місцевості у стейті Коннектикат — Вилимантику. В той час у Вилимантику не було жодного українського церковного життя. Там було кілька українських родин, що вже були прибули з Австрії й Німеччини. Отже, доводилось починати майже з нічого. Спершу о. А. Назаревич правив св. Літургії в одній з римо-католицьких церков, що належала до манастиря св. Йосифа. З часом число українців-католиків постійно зростало. Все приїжджали нові поселенці. В кінці постало питання мати свій власний храм-церкву. Це була життєва конечність. Закуплено площу і побудовано церкву. Благословення угольного каменя під церкву довершив Владика К. Богачевський в 1954 р.
Якщо взяти до уваги мале число вірних в цій місцевості, то побудова церкви була великим досягненням, що у значній мірі треба завдячувати відданій і наполегливій праці о. А. Назаревича та співпраці вірних. Завдяки о. Назаревичеві церква у Вилимантику має гарне зовнішнє і внутрішнє мистецьке викінчення. Напроти церкви також було побудовано парафіяльний дім, в якому замешкав о. парох Андрій Назаревич.
На жаль, о. А. Назаревичеві не довелось продовжувати душпастирську працю у Вилимантику, бо через підірване здоров’я в 1976 р. він був приневолений залишити парафію.
Тут слід підкреслити, що о. А. Назаревич зразу після того, як Блаженніший Йосиф висунув ідею піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату, її підтримав і з своєї сторони старався уводити в життя. Отець Андрій у свойому поступуванні під тим оглядом, як також в загальному у своєму житті ніколи не дволичив. В своїй церкві завжди поминав Патріярха Йосифа, навіть в присутності покійного Владики Йосифа Шмондюка.
Отець Назаревич належав до тих небагатьох священиків, який мав відвагу протестувати проти незаконної номінації на єпископа о. Івана Стаха в Йонкерсі. Це було його переконання, і він згідно з ним діяв. Пригадується факт, як під час ювілейних святкувань у Вилимантику під церквою українські миряни протестували проти Владики Йосифа Шмондюка. І це прийшлось о. Назаревичеві також тяжко пережити.
Без найменшого сумніву, доводиться ствердити, що йому не легко було покидати парафію, яку поставив на ноги, і йти на емеритуру. Завдяки Божому провидінню пощастило о. А. Назаревичеві переїхати в 1979 р. на Фльориду і тут підсилити своє здоров’я. Тут о. Назаревич не сів спочивати, але дальше взявся продовжувати душпастирську працю, обслуговуючи українську громаду в Апопці, в місійній станиці Української Католицької Церкви «Покрова Матері Божої». Отець Назаревич улаштував малу місію-триднівку, яка відбулась від 10 до 12 грудня 1982 p., на проведення якої запросив високопреподобного архимандрита Любомира Гузара. На закінчення місії вірні вшанували 40-річчя душпастирської праці о. крилошанина Андрія Назаревича ювілейним обідом і гарною мистецькою програмою. Отець Андрій Назаревич своєю відданою душпастирською працею на славу Божу, добро нашої Помісної УКЦеркви й українського народу уповні заслужив на гідне відзначення. Ще раз вітаємо о. крилошанина Андрія Назаревича та бажаємо йому багато кріпкого здоров’я та успіхів у душпастирській праці.
