На Вселенському Православному Соборі, що відбувся 20-22 жовтня 1995 р, у соборі св. Володимира в Києві, обрано патріярха Київського і всієї Руси-України Київської Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Філарета (у мирі Денисенка). Вітаємо Патріярха Філарета з вибором і бажаємо йому, щоб Всевишній Господь нагородив його всіма ласками: кріпким здоров’ям і довгим життям, щоб міг успішно провадити церковним кораблем серед розбурханих хвиль людських почуттів у посткомуністичній Україні. Щоб у праці Патріярха Філарета домінувала любов і тільки любов, бо це основна Божа заповідь Христової Церкви. Щоб успішно діяв на славу Божу, Христової Церкви і добро українського народу. Перед Патріярхом Філаретом великі й нелегкі завдання, всі ми повинні йому допомогти у їх здійсненні.
Так український народ боровся і бореться за своє право під Божим сонцем, як і Українська Церква Православна й Католицька також змагаються за рівні права під Божим сонцем. Хоч здавалось би, що у випадку релігійно-церковному не повинно так бути, повинно бути більше зрозуміння у дусі християнської любови, але дійсність виявляється іншою. Цю дійсність вже не однократно пережила і далі переживає Українська Церква, як католицька, так і православна. Хоч належить підкреслити, що становище Української Католицької Церкви є дещо краще. Все ж таки українські народні маси свідомо змагаються за це право рівности під сонцем. Це право український народ висловив промовисто у грудні 1991 р. Слід це пам’ятати і піднести подячні молитви за цю ласку до Всевишнього Господа Бога. Треба змагати до того, щоб на релігійно-церковному полі ми дійшли до спільної постанови, до згоди і щирої хоч молитовної єдности, бо тільки таким шляхом зможемо дійти до бажаного. Ми, християни, повинні змагати до цього Божого, євангельського «щоб усі були одно», іншої альтернативи немає.
Літописець історії Української Православної Церкви занотує у анналах, що на місце померлого Патріярха Володимира обрано Митрополита Київського Філарета, який довгі, довгі роки віддано, можна сказати, з посвятою працював у шовіністично-імперіялістичній Російській Православній Церкві, чим, без сумніву, кривдив свою рідну Церкву-матір, Церкву Київської Руси. Якщо нас пам’ять не підводить, то Блаженніший Митрополит Філарет вже давно публічно висповідався своїх помилок і гріхів і повернув на рідне лоно Київської Церкви з бажанням спокутувати свої гріхи і віддати свої непересічні богословські знання, силу і творчу працю для воскресаючої Української Православної Церкви. Може треба було зачекати з вибором наслідника померлого Патріярха Володимира, щоб не комплікувати цих питань, бо ж ще залишився Патріярх Димитрій Української Автокефальної Православної Церкви. Вибір на патріярха Блаженнішого Філарета ускладнив ситуацію, бо деякі владики УПЦ КП відсторонились і приєднались до Патріярха Димитрія.
На жаль, в таких обставинах не завважується ні цієї християнської смиренности, ні християнської любови. Хоч знаємо, що вже вгорі відмічено, що новообраний Патріярх Філарет давно висповідався своїх гріхів, але йому їх посьогодні не простили і пригадують і, мабуть, будуть ще довго пригадувати його давні й сучасні співбрати по сану як росіяни, так і українці. Для давніх співбратів у Христі по сану, себто владик Російської Православної Церкви, для них Владика Філарет був добрий так довго, доки не висував претенсій до незалежности Української Православної Церкви. Варто при тому нагадати, що Митрополит Філарет був містоблюстителем Патріярха Пімена, а після його смерти потенційним кандидатом на московського патріярха РПЦ. Чомусь, щойно після того, як Митрополит Філарет став твердо на грунті рідної Української Церкви, зразу стала відомою його співпраця з КДБ і його прогріхи у моральній площині. На жаль, під тим оглядом Митрополит Філарет не був виняток. Можна б краще поставити питання, а хто не співпрацював з КДБ? Ось хоч би взяти Патріярха Алєксея, який, без найменшого сумніву, робив усе, що йому доручав Сталін. Пригадаймо, як він віддано і з задоволенням включився у акцію ліквідації УКЦеркви у 1946 p., встановляючи силою православ’я у західній Україні. Скільки загинуло й потерпіло людей, скільки пішло на заслання і у тюрми, то тільки один Господь знає! Ось візьмім його наслідника Патріярха Пімена, згідно з інформаціями колишнього полковника КДБ по релігійних справах у відділі РПЦ А. С. Плєханова, який у 13-му числі журнала «Гласность», що з’являвся у Москві, писав про його офіційні зв’язки з Піменом, як він сам приходив до КДБ і подавав інформації, включно про своє особисте життя. Як пише Плєханов, воно не було чисто моральне. Напевно Патріярх Пімен не був одинокий, що провадив подвійне життя… Крім цього КДБ мало добрі інформації про кожного з церковних чиновників. Власне КДБ такі владики і священики були потрібні й вигідні, бо їм було краще проводити запляновані маніпуляції.
До речі, на ці теми можна б писати цілі томи книжок, навіть дуже інтересних, і показати, до чого доводила система. Чи не краще сьогодні про це все забути і сказати собі, хто з нас без гріха, а дивитись у майбутнє. Те, що взаємно будемо собі доказувати, нічого корисного не принесе. Зокрема це повинні мати на увазі у першу чергу духовні особи на всіх рівнях. Пам’ятати слова щоденної Господньої молитви: «Отче наш…», коли ми кажемо — «і прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Це не пусті слова, це шлях кожного християнина. Хоч на хвилину вдумаймось в це і поступаймо, як справжні християни. Христос, розп’ятий на хресті, не просив у Бога-Отця пімсти за свою мученичу смерть, але прощення…
Новообраний Патріярх Філарет повинен взяти до уваги, що визначуючи свій патріярший шлях до єдности, не може йти через смерть і похорон Патріярха Володимира з настоюванням похоронити його у Софійському Заповіднику. Це не є дорога до спасіння, це дорога, яка веде до протистояння і веде до нікуди. Патріярх Філарет повинен піднестись до висот справжнього Христового робітника у Божому винограднику і знаходити шляхи до поєднання і злагоди розтерзаної Української Православної Церкви. Також знаходити шляхи до діялогу з Українською Православною Церквою Московського Патріярхату. Поруч з тим не забувати Української Католицької Церкви, що виросла з того самого кореня самоуправної Київської Церкви. Це є той шлях, що веде до ясних небесних Божих висот. Це є в дусі злагоди, любови й вияву Божої волі.
Належить підкреслити, що з вибором Блаженнішого Митрополита Філарета Патріярхом Української Православної Церкви відкрились перед ним великі можливості творчого священнодіяння, а водночас чималі труднощі. Не будемо їх тут називати, бо ж вони нам всі відомі. І тут Патріярх Філарет повинен би тільки повторити за Ісусом Христом, коли Він з’явився після свого воскресіння серед апостолів і сказав: «Не лякайтесь…». Таке повинен сказати сам до себе Патріярх Філарет і до своїх вірян — «не лякайтесь».
У тому напрямі Патріярх Філарет повинен включитись до тієї широкої акції, походу, який розпочав і з великою посвятою веде Вселенський Ієрарх Папа Іван-Павло ІІ, а саме до цього євангельського «щоб усі були одно». Від цього не відмовляється Вселенський Патріярх Вартоломей. Така повинна бути візія Української Церкви новообраного Патріярха Філарета. Це є ті творчодіючі і непроминальні шляхи, які, як уже сказано вище, ведуть до небесних — Божих висот. Такої візії та обильних успіхів у нелегкій праці бажаємо Патріярхові Філарету.
Микола Галів
