Нам приємно вітати ново-висвяченого Владику Архиєпископа-Митрополита Мирослава Любачівського. Ми радіємо, що свячення Владики Мирослава Любачівського відбулось в атмосфері миру і любові та поруч з тим були збережені права Помісної УКЦеркви і тим самим було збережене обличчя нашої Помісної Церкви. Треба мати на увазі, що первісно заповідалось у зовсім іншій формі, а зокрема у відсутності Глави Помісної УКЦеркви Патріярха Йосифа. Таке було Боже Проведіння, що слід підкреслити й наголосити, що свячення були винятковими й історичними у нашій Церкві. Свячення були довершені 12 листопада 1979 р. у Сикстинській каплиці, у Ватикані. Святителями були Святіший Отець Іван Павло II, Патріярх Йосиф і Митрополит Максим при співучасті наших владик: єп. Ярослава з Чікаґо, єп. Василя з Стемфорду, єп. Платона з Мюнхену і не відомо чому також був єп. Августин Горняк з Англії, який себе сам відгородив від нашої Помісної УКЦеркви і ще дальше веде війну з подавлюючою більшістю вірних у Великій Британії. Місцевий Владика Мирослав Марусин керував свяченнями та всіма відправами з приводу цієї нагоди. Ректор семінарії св. Йосафата в Римі о. Софрон Мудрий ЧСВВ і о. шамб. Роберт Москаль з Філядельфії дияконували. Крім цього сослужили отці Г. Миляник, Степан Тиханський, Йосиф Федорик, Антін Борса і Степан Сулик. Під час свячень було 10 кардиналів і 16 латинських єпископів та багато священиків, монаші чини, як також українські студенти Малої і Великої Семінарій в Римі. Окрему групу творили вірні. Співав мішаний хор семінаристів. До Сикстинської каплиці під час свячень можна було зайти тільки за окремими квитками вступу. Всі місця в каплиці були зайняті. Відправи й свячення відбулись в українському обряді старо-церковною мовою. Владиці Мирославові Любачівському благословення виголошували назміну Папа, Патріярх і Митрополит. Під час свячень рефреном хор повторяв «аксіос, аксіос, аксіос» (гідний, гідний, гідний). Свячення було зворушуючим моментом і пройшло гідно й достойно. Папа Іван Павло II виголосив глибоко продуману і змістову проповідь, яку друкуємо на іншому місці.
Після свячень і св. Літургії відбулось спільне приняття у готелі Колюмбус. Поруч з тим варто хоч побіжно познайомитись з біографічними даними Владики Мирослава Любачівського.
Владика Мирослав є з 24 червня 1914 року народження з Долини, де закінчив чотири народні кляси. Ходив до гімназії в Стрию і закінчив з відзначенням. Його батьки дали дбайливе родинне й християнське виховання. По закінченні середньої школи в 1933 р. вже в 1934 вписується на студії до Богословської Академії у Львові, якої ректором був, у той час, о. д-р Йосиф Сліпий. В 1937 році виїхав на студії до відомого єзуїтського університету в Інсбруці — Австрія, де продовжував студії богословії. 21 вересня в 1938 році принимає єрейські свячення з рук князя нашої Церкви, Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Після свячень о. Мирослав повертається до Інсбруку, щоби дальше продовжувати студії. Тому, що гітлерівська влада заборонила дальше продовжувати навчання єзуїтському університетові, університет перенісся до Швейцарії. Тут у Швейцарії о. Любачівський закінчує студії написанням дисертації на тему «Досліди над Літургією св. Василія». Його праця відзначалась і тому була публікована у виданні католицької теології. О. Любачівський дальше продовжує студії філософії, приготовляючись до написання праці. У вересні 1942 р. переїжджає до Риму і тут продовжує студії на Папському Біблійному Інституті на якому здобуває ступінь магістра. Згодом вписується на студії філософії на Григоріянському університеті, на якому здобув ступінь доктора. Владика Мирослав Любачівський мав окреме замилування до студій, бо він поруч студій філософії рівночасно студіював на Римському державному університеті медицину. Слід підкреслити, що це був воєнний час коли не можна було нікуди виїжджати, отже не багато було до роботи тому залишалось одне — продовжувати студії. Владика Мирослав свій час добре використав для здобуття знання. Коли тільки закінчилась друга світова війна о. д-ра М. Любачівського було вислано на душпастирську працю до Америки. Перша зупинка о. д-р Любачівського була біля Амврозія Сенишина, як його секретар, а рівночасно був секретарем Українського Католицького Допомогового Комітету, а заразом вчив українську мову у середній школі св. Василія і німецьку мову у каледжі св. Василія у Стемфорді. В місяці грудні 1949 р. був призначений на сотрудника до Гемтремку — стейт Мічіґен, де в той час був парохом пізніший єп. Йосиф Шмондюк. Як дальше видно то о. Мирослав Любачівський з своїм непересічним знанням перебував довгий час сотрудником. Після Гемтрамку був у Лятроб, Вілкс Беррі, Па. і Мілвокі. У Віскансіс його заходами було зорганізовано в 1950 році українську-католицьку парафію. Найдовше був сотрудником при парафії св. Петра й Павла в Клівленді. Крім цього він сповняв учительську функцію, навчаючи у парафіяльній школі. Тут задержався найдовше бо аж 16 років. Владика Мирослав Любачівський ще раз їде до Риму на поглиблення студій. Під час побуту в Римі о. д-р Мирослав вчив два курси української мови для богословів в колегії св. Йосафата. В 1968 р. повертається до Америки і одержує призначення бути духовником у семинарії св. Йосафата у Вашінґтоні. Поруч з тим сповняв душпастирську працю. В 1971 році його переносять до Філядельфії і тут в колегії сестер Василіянок викладав релігію, курси німецької мови й інші предмети. Також в Менор Джунійор каледжі викладав українську мову. Як бачимо Владика Любачівський поза сотрудника не виходить. Очевидно в нього домінуючою є педагогічна праця до якої все ставився з неменшою любов’ю, як душпастирства. Від 1976 р. Владика Любачівський був духовником семінарії св. Василія у Стемфорді, де його застала номінація на митрополита до філядьльфійської митрополії. За цей досить довгий і нелегкий час сотрудництва о. д-р Любачівський здобув собі багатий досвід. Мабуть приходилось йому не одне пережити, але робив все видержано, як належало.
При цьому слід також згадати солідний науковий дорібок о. д-ра Мирослава Любачівського. Його наукова праця була однією з тих, що абсорбувала його увагу від щоденних дрібниць і малечі, яку йому приходилось поборювати. Його наукові праці в основному написані на богословсько-біблійні й літургічні теми. За весь час своєї душпастирської праці о. д-р М. Любачівський старався бути добрим душпастирем. Можливо номінація о. д-ра Мирослава Любачівського на митрополита філядельфійської митрополії є Божою нагородою за його віддану і терпеливу працю.
На закінчення хочемо висловити надію, що при інсталяції Владика Мирослав Любачівський збереже права нашої Помісної Церкви, як це сталось при його свяченню у Сикстинській каплиці у Ватикані. Також сподіємось, що Владика покінчить у своїй митрополії з скандальною для нашої Церкви цвинтарною політикою. Віримо, що Владика Мирослав буде не тільки славословити про любов до ближнього, але її практикувати у щоденному житті. Хай панує у нас вічне все прощення. На порозі митрополичої діяльности бажаємо Владиці Мирославові багато кріпкого здоров’я та обильних успіхів у праці в Божому Винограднику.
