Українська громада ньюйоркської метрополії, 26 січня ц.р. мала нагоду на окремих зборах вітати дорогих гостей — Ніну Строкату-Караванську і її мужа Святослава Караванського, які тільки що приїхали з Радянського Союзу. Господарями зустрічі, що відбулась у залі Стайвезант Гайскул, при 15 вулиці, був Об’єднаний Комітет українсько-американських організацій міста Нью Йорку під керівництвом інж. Євгена Івашкова. Перший виступ на терені США панства Караванських був у Вашінґтоні на окремо зорганізованій пресовій конференції, що відбулась 12 грудня 1979 р. Заходами УККА була улаштована 21 січня 1980 р. пресова конференція в Нью Йорку для української преси, на якій наш журнал заступав Ярослав Пастушенко. Перший їх виступ перед ширшою українською громадою був у Нью Йорку. Слід відмітити, що українська громада дещо охолола до наших дисидентів. Очевидно це можна до деякої міри завдячувати Леонідові Плющеві, а останньо зокрема Валентинові Морозові. Це високе звучання виявилось слабким. Незалежно від цього українська громада метрополії Нью Йорку приняла тепло панство Караванських, але без зайвих екзальтацій і без перебільшеного ентузіязму, але зовсім нормально і природньо. Правда можна б було мати деякі завваження до організаторів, але це в даному випадку не є істотним. Панство Караванських вітало біля тисячу осіб, які прибули, щоби почути живе слово тих, що так мужньо і безустрашимо обороняли права людини і народу. Звичайно такі зустрічі не відбуваються без зворушення і то з обидвох сторін учасників і гостей.
Відомо, що Святослав Караванський відсидів 30 років ув’язнення і заслань, побуваючи в найтяжчих місцях покарання і це помітно по його не тільки зовнішньому, але й внутрішньому вияві. Уявім собі 30 років, це довгий промежуток часу у житті людини. Ніна Строката-Караванська також відсиділа чотири роки за свою вірність і оборону свого мужа. Без сумніву, її не приходилось легко. Ніна, енергійна жінка, бистра у схоплені проблеми і обзнайомлена в ситуації. Її спокійно можна зарахувати до інтелектуалів не тільки в ділянці її фаху мікробіології, але також політичної культури.
Ніна була першою, яка виступила з коротким словом в імені свому і свого чоловіка. Вона в першу чергу подякувала всім своїм землякам — українцям за цю проведену працю у їх звільнені. В неї чітка і виразна думка. Вона знає, що її треба сказати і чого від неї очікує публіка. Святослав сказав — я не буду говорити цього, що вже у свойому і мойому імені сказала моя дружина, але за те прочитав кілька своїх поезій. Він сказав, коли сидів у в’язниці до нього прийшла вістка, що його твори появились друком за кордоном. «Я був цього дуже радий — сказав Святослав і в наслідок цього я написав поезію: «Бог є» і її зачитав. В ній цікаве охоплення, образне представлення і душевне задоволення.
Після їх коротких, але змістових виступів вони відповідали на питання, які ставили присутні на залі. Ніна не мала труднощів у відповідях на питання, на які у більшості вона відповідала. Були деякі питання прямо скеровані до Святослава на які він давав відповіді. Трудно сказати скільки з учасників на залі відчуло, що ми тут далеко не думаємо так, як думає загал на Україні. Для нас нічого не змінилось на протязі тридцять років по сьогодні, у розумінні нашого національного «я». Це без сумніву завважила Ніна. Вона своїм бистрим охопленням мала перед собою ясну картину і в міру потреби робила відповідне дозування певних нових, відмінних вартостей. Там наросло і закріпилось інше розуміння нашого поневолення, нашої боротьби, нашого незалежного життя, розвитку української культури і нових здобутків політичного життя. Звичайно для багатьох з нас, а можна сказати для подавляючої більшості, це підхід не то що не зрозумілий, але уважається, щоб не сказати шкідливий не надто корисний. Здається ось ця маленька і незамітна деталь була одна з найважливіших всієї зустрічі. Ні Ніна, ні Святослав не хотіли співати тієї пісоньки, яка нам дуже до серця, яка нам дуже подобається, яка нас ніби підносить, але діє убивчо, вони нам співали таку пісоньку, якої життя їх навчило і яку співає народ там. Чим скоріше ми схопимо тони цієї, може подекуди дивної і не зрозумілої мельодики тим успішніша буде наша праця для нашого народу і тим більше ми будемо співзвучні з народом на рідних землях. Пам’ятаймо, що український народ на землях і єдино він буде вирішувати долю українського сьогодні і завтра. За виступи Ніни і Святослава Караванських щира подяка. Треба сподіватись що Ніна і Святослав разом з іншими українськими друзями дисидентами внесуть нового духа в наше українське життя тут. Ніні й Святославові Караванським бажаємо на новій землі Вашінґтона багато успіхів у їх особистому житті й громадській праці, а найбільше здоров’я.
м. г.
