У чудовому весняному місяці, коли земля і дерева вкриваються оксамитною зеленню, в травні, відзначаємо День Матері, а зараз же, у наступному місяці червні відзначаємо День Батька. В цей день відзначаємо особливо важливу особу в кожного з нас в житті, батька, що був, є і залишиться остоєю, оборонцем і сторожем родини. За його плечима ми були безпечні, ми були певні, що нам нічого злого не станеться. Ми виростали з сильною вірою і переконанні, що при батьківській любові й охороні та материнській любовній теплоті, безмежній дбайливості та незрівняній посвяті наше життя пройде затишно. Так було, за що нам належить скласти доземний поклін і щиру подяку нашому батькові та виявити нашу безмежну вдячність.
Відзначаючи День Батька, ми все повинні мати на увазі, особливо також Небесного Батька, Триєдиного Господа Бога, що все від Нього походить, все нам дає і Він всім управляє. Віддаючи пошану, вдячність своєму земному батькові, згадуємо Батька батьків, Всевишнього Господа Бога. При цьому також слід нам згадати і пом’янути Главу-Батька нашої Помісної Української Католицької Церкви, Паріярха Києво-Галицького, Блаженнішого Мирослава-Івана Кардинала Любачівського. До речі, вітаючи Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана з Днем Батька, рівночасно маємо цю особливу приємність і нагоду привітати Блаженнішого Мирослава з днем його народин. Патріярх Мирослав народився 24 червня 1914 року в містечку Долина, що на Західній Україні. 24 червня 1993 року Блаженнішому Патріярхові сповниться рівно 79 років життя, яке він віддав і присвятив служінню у Божому Винограднику для спасіння людських душ, добра, росту і розвитку УКЦеркви. 21 вересня 1993 року промине рівно §5 років з дня його свячень. Це вагомий проміжок часу в людському житті, який Блаженніший Мирослав присвятив святій Христовій Церкві, а в останньому десятилітті його життя в його руках лежить керма нашого, українського Церковного Корабля, яка пов’язана з великою відповідальністю.
Хай нам буде вільно з цих небуденних нагод Дня Батька, дня народження і довголітнього служіння Христовій Церкві Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана скласти наші привітання та побажання. Вітаючи Блаженнішого Мирослава-Івана, просимо Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоб нагородили Блаженнішого Мирослава кріпким здоров’ям і довгим життям, щоб міг дальше успішно продовжувати
Патріярх Мирослав-Іван розпочаті пляни й ідеї своїх великих попередників і справно держати керму нашого українського Церковного Корабля серед бурхливих хвиль вселенськости різних напрямів. Щоб наш Глава-Батько Помісної УКЦеркви вивів нашу УКЦеркву на тверді основи Христового вчення і нашого національного визначення й утвердження, щоб у кінці-кінців наша Помісна УКЦерква перестала бути іграшкою політичних маніпуляцій. Молім Всевишнього Господа Бога, щоб зійшла Божа ласка на нашу Церкву й на український народ. Наша УКЦерква, яка була немов мертва, воскресла до нового творчого християнського життя. Всевишній Господь і Пречиста Діва Марія вислухали наших щирих молитов і прилучили незлічені жертви нашого народу за віру у Бога і свою Церкву до грона небесних святих, бо ж вони загинули, як ісповідники віри.
Просім також Всевишнього Господа Бога, щоб дав силу і допоміг Патріярхові Мирославові воздвигнути запланований патріярший собор у престольному княжому городі Києві — на Львівській площі. Напевно цю благородну ідею — плян воздвигнення патріяршого собору в Києві — піддержить ввесь Божий Люд нашої Помісної УКЦеркви. До речі, цю ідею вже давно підносив і дальше піддержує Стемфордський єпископ, Владика Василь Лостен у розмові з редактором журнала «Патріярхат». Тішимось, що ця ідея-плян буде здійснюватись. Це будуть сліди нашої незаперечної присутности у городі Хрестителя України — св. рівноапостольного Володимира Великого — у Києві.
За Божими благословеннями і ласками та стараннями Патріярха Мирослава-Івана перенесено тлінні останки св.п. Патріярха Йосифа з Св. Софії у Римі на рідні землі до катедрального собору св. Юра у Львові.
Ми були безпосередніми свідками, як півтора мільйона вірних, православні, католики молитовно зустріли домовину з тлінними останками Патріярха Йосифа, а зустрічали його також і невіруючі, але всі без винятку зустрічали як великого Сина України — Патріярха. Здавалось, що це сон, нездійснимий сон, а це ж була незаперечна дійсність. По довгих стражданнях, після смерти Патріярх Йосиф повернувся на свою прадідну землю, а перед смертю він закликав: «… моліться, як дотепер, за Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси, безіменного і ще невідомого. Прийде час, коли Всемогучий Господь пошле його нашій Церкві і об’явить його ім’я. Але наш Патріярхат ми вже маємо» (Із «Завіщання» Патріярха Йосифа).
Ваше Блаженство, Блаженніший Патріярше Мирославе-Іване, Ви для нас, мирян, після смерти св. п. Патріярха Йосифа, стали його законним переємником — Патріярхом. З того часу скоро буде десять років, Ви, Ваше Блаженство, стали для нас і залишились нашим Патріярхом Помісної УКЦеркви. Цей стан визнало багато наших священиків, але також приєднались і поминають Вас, Ваше Блаженство, у св. Літургіях «Патріярхом» наші Владики у діяспорі й в Україні. Існують ще кілька владик, які не поминають, бо гадають, що ще не має Помісна УКЦерква свого патріярха. Нам пригадується Томина неділя, серед наших владик є також Томи… Тому нашим побажанням і проханням до Вас, Блаженніший Патріярше Мирославе-Іване, щоб Ви об’явились для невірних Томів, як той вже іменний Патріярх Києво-Галицький Помісної Української Католицької Церкви. Майже одне десятиліття є достатньо часу, щоб було можна переконатись у незаперечній правді, яку заповідував св. п. Патріярх Йосиф: «… наш Патріярхат ми вже маємо…». Тому ще і ще раз просимо Вас, Ваше Блаженство, щоб Ви своїм підписом під документами Помісної УКЦеркви об’явились — Патріярхом Києво-Галицьким Помісної Української Греко-католицької Церкви. Ще і ще раз бажаємо Вам, Ваше Блаженство, кріпкого здоров’я, багато сил і прожити ще довгі роки на Славу Божу та для добра, росту і розвитку нашої Христової Церкви й українського народу. Щасти Вам Боже! На многі літа, Патріярше!
М. Г.
