З діяльности Центрального Патріярхального Комітету ПУКЦеркви.
Комітет започаткував своє існування в січні 1971, із цілями інформувати мирян і скеровувати їх увагу в патріярхальному напрямі. В останньому часі ця діяльність дуже поширилася.
Після цього, як Блаженніший Йосиф вжив титул Патріярха весною 1975, завважено повздержливу поставу єп. Горняка і деяких священиків. Ця постава перейшла на цілком негативну підчас і після Українських днів у Римі в липні 1975, і в результаті того, 9 серпня 1975 відбулося Пленарне засідання Комітету із участю представників численних організацій. Тоді рішено творити місцеві комітети і організувати повну підтримку Патріярхові. Швидко після цього постав Патріярхальний фонд.
В половині серпня 1975 Комітет звернувся до єп. Горняка з проханням про авдієнцію, одначе безуспішно. Натомість єпископ заборонив поминати Блаженнішого Патріярха, випустив «Пастирське слово» із гострими, закидами, заборонив співати Молитву за Патріярха, і на початку вересня усунув оо. Матичака і Музичку за поминання Патріярха і за спів Молитви.
Опісля Обнова, КОДУС і Пласт-КВОМ виступили з членства в Комітеті. На Різдво єпископ викликав поліцію до церкви в Лондоні, в лютому появилась Заява духовенства, а в березні постанови Соборчика, які ще більше показують неґативну поставу духовенства на чолі з єпископом до Патріярхату і до Патріярха.
Члени Комітету відвідали Блаженнішого Патріярха в лютому, в липні і в вересні 1975 і в лютому 1976. Комітет відбуває що місяця свої засідання. В часі від лютого 1975 до квітня 1976 Комітет випустив 9 обіжних писем, члени дали 30 доповідей, поширено 563 примірників Патріярхального уставу та ряд інших видань, оприлюднено багато матеріялу в пресі, переводжено збірки на Патріярхальний фонд. Після вересня 1975 створились 48 місцевих Комітетів.
На позиціях Помісности і Патріярхату стоїть не менше як 90 відсотків мирянства.
В день народин Патріярха
Центральний Патріярший Комітет склав в Римі візиту Патріярхові з нагоди дня його уродин. Патріярх прийняв делеґацію двічі — після приїзду 13-го лютого, і 19-го лютого. Делегати відвідали українські установи в Римі, між ними і Малу Семінарію і ствердили з прикрістю, що постава ректорату МС до Патріярхату не є позитивна, що ректорат виховує семінаристів в дусі підпорядкованости до Східньої Конґреґації і сепарує їх від Патріярха дротяною огорожею і протипатріяршим наставленням.
17-го лютого 1976 p., в Ноттінґгам, о. С. Мигаль відправив Молебень в наміренні Патріярха. Цього ж дня день уродин відзначила бедфордська громада святочними сходинами.
Дня 22-го лютого 1976 p., в Ковентрі, о. д-р В. Дзьоба відправив Службу Божу за здоров’я Патріярха, а ввечорі відбулась академія. Про це святкування написала замітку місцева англійська газета «Ді Ковентрі Івнінґ Телеграф».
22-го лютого 1976 р. у Манчестері відзначено уродини Службою Божою і Академією.
Резолюції
В суботу, 28 лютого 1976 p., в Едінбурзі відбулося чергове засідання Окр. Патр. Комітету. Зібрані схвалили резолюції, в яких визнали Блаженнішого о. Йосифа Патріярхом, висловили протест проти рішення соборчика мин. року, яке довело до уступлення о. Музички і о. Матичака, висловили домагання до єп. Горняка і йому послушного духовенства припинити виступи проти Блаженнішого і, натомість, поминати його як Патріярха, покінчити з двомовністю і латинізацією, впровадити в життя постанови Синодів, і заповіли, що стримають матеріяльну допомогу аж доки ці домагання не будуть задовільнені.
Подібні резолюції рішили вірні в місті Лідсі, після доповіді голови Центрального Патр. Комітету інж. Т.І. Кудлика, в дні 27-го березня 1976 р.
На ширших сходинах в дні 28-го грудня 1975 p., вірні в місті Ґлостері протестували проти наклепів і взагалі проти виступів проти Патріярха, проти викликування поліції, і вимагали, щоб єп. Горняк припинив поборювання мирян у їхньому змаганні і полагодив непорозуміння із Патріярхом, або щоб уступив із становища Екзарха та опустив Вел. Британію.
Патріярхальний Комітет у Гаддерфілді вислав листа до єп. Горняка із датою 11-го лютого 1976 р. В листі пригадали єпископові, що коли під час його проповіді в церкві св. Патрика кричали діти, яких христили англійські, чи ірляндські священики, і тим не дали йому докінчити проповідь, то він це терпеливо переніс. Одначе, коли наші вірні перервали йому проповідь колядами, то він на втихомирення викликав поліцію.
«Українська думка» про Патріярхат
Часопис «Українська думка», який виходить у Вел. Британії, займає цілком пропатріярхальну позицію і часто поміщує статті на патріярхальні теми.
В числі із 1-го квітня 1976 p., за «Вістями УПСО», появилась коротка аналіза стану в нашій Церкві авторства о. д-р І. Музички. Автор відзначує як позитив запал і зацікавлення долею Церкви на початку, але завважує, що по перших перешкодах і невдачах знову вийшла наверх наша вдача і фронт почав захитуватись: появилися дезертири. Рецептою дальшої дії о. д-р Музичка подає продовжування праці будови помісности і залишення безплідних дискусій.
В числі із 15-го квітня 1976 p., І. Дмитрів коментує «Постанови Соборчика» із березня 1976 р. і «Заяву духовенства ч. 2» із лютого цього ж року. Згадує теж інші документи: «Пастирське слово», «Урядове повідомлення» у справі перенесення священиків із вересня 1975 p., «Урядове звернення до духовенства» з липня 1975 р. Автор завважує спільну лінію у всіх цих документах: В нашій Церкві все гаразд, натомість не гаразд з тими, які виступають за Патріярхом; цих мирян спихається на позицію своєрідної схизми.
Окрема вістка говорить про це, що канцлер о. Вівчарук поширив англійський переклад «Заяви духовенства ч. 2», разом із супровідним письмом. Висилка почалась з Актону 30-го березня, вже після відвідин митр. Германюка, що може вказувати лиш на неуспіх заходів Митрополита довести до згоди.
У цьому ж числі часопису, Андрій Зетко, нав’язуючи до близького свята Воскресення, порівнює протипатріярхальних душпастирів до новітніх Зельманів.
Після відвідин митр. Германюка
Делегація Центрального Патріярхального Комітету вручила митр. Германюкові меморандум із аналізою стану Церкви та із суґестіями, як цей стан направити. По виїзді Митрополита єп. Горняк прислав свою — негативну — відповідь. Комітет ще раз продискутував поодинокі точки меморандум із єпископом, канцлером О. Вівчаруком та фінансовим радником і парохом Лондону О. Орачем.
Становище єпископа таке:
Церква установа Божа і вічна, а всякі людські забаганки проминаючі. Конфлікт викликаний світськими чинниками і хай вони шукають виходу. З Верховним він завжди готов говорити, якщо цей його покличе. Церков він не замикав, а зробили це священики, які не мали з чого жити й церкви утримати, тому передали їх власникам (англ. Церкві). Молитву за Патріярха хай співають, «бо її і так співають, коли Служба Божа вже закінчена і священик відходить від вівтаря».
Один з делегатів сказав до очей єпископові, що єпископ дуже часто послуговується неправдою, що втратив довіря, що довів Церкву до руїни, тому делегація ще раз прохає його віддати єпископський хрест тим, від кого його отпимав.
Єпископ прирівнював свою ситуацію до «подібної» ситуації митр. Шептицького, єп. Сотера Ортинського та єп. Хомишина.
Лондонський «Таблет» із 17/24 квітня 1976 приніс вістку про зачинення церкви у Волвергамптоні 4 квітня 1976, в результаті конфлікеу на тему Патріярхату. Церкву зачинив єп. помічник Йосиф Клірі із Бірмінґгам, після наради із єп. Горняком. Парохом у зачиненій церкві був о. Солтис.
