Чи гідні ми, о Господи могучий,
Твоєї ласки, дару чудеса,
Якого з тайги, сибірської завірюхи.
Подав Ти нам в хвилині каяття?
Так Він прийшов до нас, з Твого наказу,
Підняти духа, віру і любов,
Стрясти до дна серця лукаві,
Зродити месників за кров.
Ти дав йому нескорену потугу,
Незрівняну блакитну даль ума,
Криштальну віру в перемогу
І дар батьківського тепла.
Для нас Він став Петром — скалою,
У нинішний пекельний час,
Коли роззявленою пащею страшною
Дракон підвалини потряс.
І захитались ватиканські мури,
Аж страх пролетів світом віковим,
Як у вселенській столиці
Подуло вітром морозним.
А ми навколішках Тебе благовітаєм,
З слізьми в очах благодарим,
Бо Ти повернув нам, Господи, надію,
Вказав нам шлях в трясовищі страшнім.
Довкола нас валяться мури,
Та ми ідем у зрівняних рядах,
З Твоєї волі, Боже наш великий,
Веде нас Йосиф Перший — Патріярх.
Роман Ю. Олексишин
Сан-Дієго, 22 березня 1977 р.
