Ми всі знаємо, що Він — Князь нашої багатостраждальної Української Церкви на Святоюрській горі у Львові, Митрополит Києво-Галицький Андрей давно, давно помер, а його неперевершені добрі діла для Христової Церкви й українського народу зостались свіжими, захоплюючими і дійсно творчими й живими досьогодні. Від часу його переходу з туземної, нелегкої мандрівки у Божу безконечну вічність — життя вічне Слуги Божого Андрея, вже проминуло більше часу, ніж тривала мандрівка-блукання біблійного Мойсея, який повних 40 років шукав обіцяної землі для ізраїльського народу. Вже на краю нового світа, на схилі свого віку, знеможений і втомлений, Мойсей бачив за річкою Йорданом обіцяну землю, але не вистачило сил, замкнув очі, не осягнувши її. Це була довга мандрівка, довге шукання, а шлях за річку Йордан, де вже Мойсей бачив обіцяну землю, продовжився для ізраїльського народу на довгі, довгі століття, що їх він непохитно продовжував з Мойсея духом печаттю.
Понад сорок років проминуло з того часу, коли прощався наш Князь Української Церкви на Святоюрській горі, Митрополит Андрей. Тоді він не бачив української річки «Йордан», а за річкою… у бурі, палаючи, горіла у вогні Другої світової війни наша батьківщина. Відступала з українських земель кровожадна і безпощадна імперіялістична гітлерівська Німеччина і наступала червона атеїстична Москва, що несла народам терор, безправ’я, насильства й неволю. Це був час безнадії, одинока надія була на чудо Всевишнього.
В такій ситуації туземної мандрівки відходила від нас людина неперевершеної Божої доброти й любови до кожної людини, не дивлячись на її національне і соціяльне походження чи конфесійну приналежність, Митрополит Києво-Галицький Андрей Шептицький. Вже пройшов час, за який можна було про все забути і може, навіть забути Слугу Божого Андрея, його добрі діла, але він залишився для нас вічно живим, й діла його, які непохитно ^продовжував його великий наслідник Патріярх Йосиф, зостались вічно творчими і живучими. Блаженніший Йосиф дальше прямував шляхом з духом печаттю свого великого попередника Митрополита Слуги Божого Андрея за українську річку «Йордан»… Він вказував, щоб побачили сліпі й почули глухі, як змагається Українська Церква, добиваючись своїм кораблем до спокійних морських вод.
Так після сорока років наш Князь Української Церкви Слуга Божий Андрей, стає для нас ще більше ближчий, більше зрозумілий, живий і нерозлучний. Вдумаймось у його життя, в життя і творчість Великого Митрополита, для якого імперативом в його нелегкому житті, яке він сам собі вибрав, була неперевершена любов до Бога й свого ближнього і служіння українській Христовій Церкві та українському народові, якому віддав страждальне й багатотворче своє життя. З безмежної скромности Слуги Божого Андрея виростала неперевершена велич духа, що викликала тільки подив.
Чи ж може бути кращий приклад вияву дійсної, а не на словах, любови до свого брата, свого народу, як його здійснював Митрополит Андрей, який відмовився від своїх шляхетських і багатьох інших почестей, люксусів, розкішного та вигідного життя. Він наперекір повернувся на рідне йому українське лоно, до свого прадідівського кореня, щоб будити своїх братів до творчого життя, до свободи й волі. Він повернув до свого прадідівського кореня, щоб нести високо християнське й українське благочестя. Все це випливало з його безконечно доброї і непримушеної волі та високих християнських чеснот.
Хто ж не пам’ятає, коли майже ціла Европа, а зокрема її східня частина, спливала кров’ю невинних людей: українців, євреїв, циган, поляків, росіян й інших, а тоді відважно й мужньо став у їх обороні Митрополит Андрей у своєму відомому посланні «Не вбивай», як також своїми листами до фашистських фюрерів. Митрополит Андрей, не тільки закликаючи на письмі, ставав в обороні вищезгаданих, але особисто зберігав від знищення жидів, переховуючи їх у своїй палаті, а, крім цього, дав своїм священикам, монахам і монахиням наказ, щоб, хто як може, допомагали і переховували жидів від гітлерівського знищення. Не приходиться тут говорити про те, що чекало тих людей, які переховували чи допомагали євреям від гітлерівських посіпак… До речі, це не одинокі шляхетні дії Митрополита, які він робив.
Відходячи у той світ, Митрополит Андрей відходив з виразною біографією і несплямненою душею, як великий праведник, Він нікого не вбив — ні морально, ні фізично, а, навпаки, спасав людське життя, нікого не скривдив, але ніс моральну і матеріяльну допомогу всім потребуючим, як тільки міг, нікого не образив і не понизив, а віддавав кожному належну пошану, прощав своїм довжникам. Ні більше, ні менше жив християнськими чеснотами, а зокрема одною з фундаментальних чеснот, що є основою основ Христової Церкви — любов’ю до Бога й ближнього. Таким відійшов Митрополит Києво-Галицький і всієї Руси-України, Слуга Божий Андрей, до безмежних хоромів Всевишнього.
За свого багатотрудивого, важкого життя Митрополит зазнав чимало невдячности не тільки від чужих, але й від своїх, проте для всіх він мав своє милосердя і всепрощення. Здавалось би, що вже хоч після смерти залишать його у спокої, але так не сталось. Ось вже після сорока років радянська преса, публіцистика, а навіть й наукові інституції, серед яких комуністичні й атеїстичні борзописці червоної Москви виписують всяку брехню, нісенітницю, лайку, приписуючи Митрополитові Андреєві ніколи ним не вчинені «злочини». Всі ці приписувані йому «злочини» є витвором буйної фантазії кремлівських комуністично-атеїстичних вождів, включно з московським патріярхом Алєксеєм, який свого часу писав, що Митрополит Андрей — закликав гнути спину перед гітлерізмом…
Прямо аж дивно, що вони — більшовицькі атеїсти Кремля — зчинили такий рейвах, перед чим вони мають такий страх? Адже Митрополит Андрей давно не живе. Він же не мав танків, бомб, концентраків і тюремних застінків, та й таких не залишив. Чого ж могутні цього світу, кремлівські вожді, які диспонують усім тим, чого не мав Митрополит Андрей, накинулись на мертву людину? Чого ж вони страхаються неживого вже Митрополита Андрея, який не був революціонером, терористом, а жив чесним Божим життям? Вони бояться його творчо-живих, шляхетних діл, які не вмерли і ніколи не помруть. Вони животворчо діють серед українського народу і вказують йому шлях до Бога, до волі, до свободи. Ось цього бояться, страхаються і від цього не можуть спокійно спати комуністично-атеїстичні московські вожді. Тому вони підносять такий страшний рейвах проти Митрополита Андрея, як також проти Патріярха Йосифа, але ж бідолашні, хоч мають атомну зброю, ракети, танки і всякі інші винаходи новітньої зброї для убивства людей і народів, неспроможні убити духа, який живе в українському народі. Вони ще досьогодні не збагнули незаперечної істини, що можна вбити людину, але не можна вбити живого слова — духа.
Так більшовицькі атеїсти, борячись з мертвими, але непоборними, навіть зорганізували цілі ватаги атеїстичних борзописців, що за всяку ціну намагаються довести неіснуюче, зробити з білого чорне, доказати, що Митрополит Андрей був «зрадником», «вислужником» гітлерівської Німеччини, а разом з ним УКЦерква, яку він очолював, себто довести те, чим він ніколи не був і не міг бути. Хто в це повірить? Мабуть, самі автори, що виписують ці блюзнірства, в те не вірять. Але оркестранти цілої акції проти Слуги Божого Андрея і проти нашої Української Церкви та її провідних людей, як Патріярха Йосифа, о. Івана Гриньоха та інших дальше продовжують свою злочинну діяльність.
Серед цих численних борзописців можна назвати кандидата філософських наук І. Миговича, який написав погромну статейку в російському журналі «Радуга» під назвою: «Подпєвали мілітарістов». Цей самий автор разом з Дмитром Корецьким писали спільну статтю — «Маячні домагання Сліпців», що появилась у двох числах журнала «Людина і світ». Чого ж там тільки не написано! Знову ж в «Українському Історичному Журналі» появилась довгенька стаття О. Л. Вовка під назвою «Уніатська клерикальна реакція — знаряддя антикомунізму». Цього ж самого автора на цю саму тематику появились дві окремі праці: «Отрута під солодким медом», у якій є критика УКЦеркви в діяспорі, а друга книжка під назвою «місце і роль націоналістичних клерикалів у планах реакції» є навіть виданням Академії Наук. Чого ж там тільки не написано! Запитує себе читач, як же виглядає ця наука? Маймо співчуття до автора, бо це ж його хліб, але чи справді він мусить аж так низько впасти? Можна це залишити для московських вождів, хай вони вже самі цим займаються.
Московські оркестранти акції проти нашої Церкви і її провідних владик поширили також свою діяльність на сателітні держави, де також розпочато барабанну атаку на Митрополита Андрея, а навіть вони знайшли собі вислужників у Західній Німеччині. Тут можна назвати горезвісного польського борзописця Едварда Пруса, що виписує всяку брехню на Митрополита Андрея, а останньо він написав навіть книжку під назвою «Владика Святоюрський», яка появилась у Варшаві в цьому році. В цій книжці Е. Прус наочно виявив свої хворобливі фантазії. Для того, щоб таке писати, треба справді нічого не знати про життя і працю Митрополита Андрея і бути повним іґнорантом до історичних фактів. Книжка має аж 336 сторінок.
Нещодавно у Західній Німеччині, у газеті «Ді Цайт» появилась блюзнірська стаття під назвою «Святий авантюрист», автором якої є колишній католицький журналіст при Ватикані Ганс Штелле. До речі, цей автор був запрошений і брав участь у конференції, присвяченій сорокріччю смерти Митрополита Андрея, яка відбулась восени минулого 1984 року в Торонто — Канада. Головним організатором цієї конференції, що одержала загально позитивну оцінку, був проф. Павло Маґочий.
Вже самий заголовок статті «Святий авантюрист» є у стилі більшовицьких борзописців. Читаючи уважно цю статтю, мимоволі насувається думка, що стаття написана на замовлення. Трудно повірити, щоб людина західньої школи могла написати таку іґнорантську статтю. Ну, що ж, адже німецький нарід мав також світової слави світочів, як Бетговена, Ґете, Шіллера, Ваґнера, Баха, Генделя й інших, але також дав світової слави деспота й тирана — Гітлера. Ганс Штелле — це інша категорія… і, на жаль, дуже низької вартости. Висунені ним твердження не викликають переконання у читача, що його факти є достовірними. В цій статті почесна чота Червоної армії. Також український секретар партії, на прізвище Хрущов мав бути присутнім…». Якщо інші твердження перекручені, але хоч сперті на джерелах, то останній факт взагалі не відповідає ні логіці, ні правді. Тому можемо собі уявити цілість статті й причину, чому вона взагалі була написана, а зокрема в наш час…
Вся ця добре оркестрована акція на давно померлого Митрополита Андрея сконцентрована в одному центрі — Москві й має одну незаперечну ціль, яку слід розглядати у двох площинах. З одної сторони безуспішне намагання підважити і перешкодити беатифікаційному процесові Слуги Божого Андрея, а з другої — вдарити по Українській Церкві, яка приготовляється до величавого й гідного відзначення 1000-річчя християнства на Русі-Україні. Напевно, не без причини Штелле в своїй низькопробній статті покликається на співробітника по фаху Е. Пруса. Це не випадковість, але згори і на довгі роки запроектований плян проти українських світочів — Митрополита Андрея, Патріярха Йосифа й інших.
Всі ці борзописці й погромники Митрополита Андрея, хочуть вони цього чи ні, але вони мусять погодитись з незаперечним фактом, що Митрополит Андрей фізично давно, давно помер, але його дух безперервно живе у своїх неперевершених шляхетних ділах, у своїй безмежній любові до Бога і до свого українського народу.
М. Г.
