В неділю, 16 червня 1980 р. на Філії Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи, у Філядельфії відбулось святочне надання й вручення Почесного Доктора Філософії для д-р мати Марії Должицької за її віддану, повну посвяти працю для добра нашої Помісної Церкви й виховання нашої молоді. Акт вручення докторату Гоноріс Кавза відбувся згідно з університетськими приписами. Декан д-р Василь Лев представив ректорові о. д-рові Іванові Музичці, професорам: Мирославові Лабунці, Романові Осінчукові, Ярославові Розумному (Канада), Леонідові Рудницькому та присутній авдиторії Кандидатку на Почесного Доктора Філософії Високопреподобну д-р мати Марію Должицьку у асисті д-р Марії Клячко і д-р Пазуняк. Декан Василь Лев запізнав присутніх з життєвим шляхом, а зокрема, заслугами мати Марії у виховній праці для добра нашої Церкви й українського народу. Поруч з тим запропонував ректорові УКУ о. д-рові І. Музичці внесок на промоцію мати Марії на почесного доктора. Ректор, о. д-р Іван Музичка в імені Патріярха Йосифа прочитав і вручив грамоту Високоприподобній матері Марії Должицькій, ЧСВВ, Почесний Докторат Філософії Українського Католицького Університету імени св. Климента Папи. Цю зворушливу і святочну хвилину всі присутні підхопили довгими оплесками.
Після вручення грамоти Почесного Докторату, Високопреподобна мати Марія з зворушенням виголосила слово подяки — промову. Не будемо тут зупинятись над глибоко осмисленою промовою мати Марії, бо її повністю друкуємо на іншому місці. Учасники прослухали її промову з великою увагою. Нехотілось вірити, що це говорить дев’ятдесять два літня монахиня, з такою свіжою думкою з знанням і розумінням різних суспільно-політичних і церковних проблем. На закінчення офіційної промоції всі співали «Ґавдеамус іґітур» і наше вічно живе многая літа для нашої дорогої мати Марії.
Здається, що це унікальний випадок, в українському житті, що монахиню нагороджено почесним докторатом за заслуги на відтинку виховання і відданої праці для Церкви й українського народу. Справді, Високопреподобна Мати Марія повністю собі на це заслужила і цим актом вручення докторату тільки підкреслено, що є люди, які оцінюють її віддану з посвятою працю. На цьому місці слід підкреслити , що мати Марія в першу чергу є глибоко релігійною, шляхетною і чесною людиною, яка на протязі свойого 92-літнього життя не змарнувала хвилини часу.
Після акту промоції відбулась спільна вечеря на пошану Преподобної Мати Марії. Вечеря відбулась у приміщеннях УКУ і приготована заходами пань, якщо не помиляємось, то цим керувала д-р Рома Навроцька. Господарем вечері був д-р Леонід
З ліва до права: д-р Мати Марія Должицька, декан — д-р Василь Лев, ректор — о. мітр. Іван Музичка, Рудницький. Перед вечерою о. крил. Ярослав Шуст провів молитву. Під час вечері привітальне слово виголосив о. мітр. Іван Музичка, який влучно підкреслив хвилину часу і нашу Дорогу Мати Марію. В короткому привіті в імені Українського Гарварду проф. Омелян Пріцак підкреслив, що мати Марія є одна з перших, яка здобула докторат з Германістики і побажав її ще багато, багато прожити літ у кріпкому здоров’ю. Вітав мати Марію її особистий лікар д-р Раджерс. Глибоко осмислене привітальне слово в англійській мові виголосила мґр. Ева Піддубчишин. Промову в оригіналі містимо на іншому місці. Крім цього Леонід Рудницький зачитав низку привітальних телеграм і листів які наспіли від різних осіб, винятково зачитав привіт Йосифа Гірняка. Як господар він подякував всім паням за смачно приготовану вечерю та всім учасникам за участь, о. Іван Музичка провів молитву і на цьому закінчено святочне відзначення мати Марії почесним докторатом. І присутні ще раз заспівали многая літа.
«Запізнаймось з біографічними даними Мати Марії»
Мати Марія Должицька, яка за Божою поміччю перейшла в десяту, себто останню декаду століття свого життя, належить до надзвичайно цікавих особистостей не тільки серед монашого згромадження, але в загальному серед українців по той і цей бік залізної занавіси. Мати Марії, 28 травня 1980 року сповнилось 92 роки життя. Чимало людей доживає високого віку, але дуже часто вони відходять і слід за ними зникає, бо не залишають по собі жадних культурних, релігійних чи інших надбань. Мати Марія на протязі свого довгого життя все працювала на славу Божу і добро свого улюбленого народу. Якщо підкреслюю слово працювала, то цього дієслова не потрібно прикрашувати жадними суперлятивами прикметниками, бо за ним стоїть низка іменників, які підкреслюють змістову сутність проведеної праці.
Здавалосьби, що монаше життя є спокійне, одноманітне та безтурботне. Мовляв повна присвята служінню Всевишньому Господеві Богу і Пречистій Діві, Матері Божій, молитві і це все. Це так виглядає на перший погляд, але коли приглянемось ближче то побачимо, що монаше життя не належить до таких. Є хвилини піднесення і радости, але є хвилини турбот, а навіть і смутку. Монаше життя не спирається на концепції Івана Вишинського тільки спасення своєї власної душі. Воно має суспільну вартість і ролю, праця по лічницях, сиротинцях, вихованні в школах і т. д. А скільки там є різних проблем… Не мало їх пережила на свойому життєвому шляху Мати Марія, яка весь час працювала, віддаючи свої знання, зусилля і працю для своєї Церкви й народу, чи це було колись ще на рідних землях, Хорватії, чи тут в США. Постараймось, хоч побіжно запізнатися з життям Мати Марії Должицької.
Мати Марія народилась 28 травня 1888 р. у Львові. Батьки дали її хресне ім’я Гелєна Антоніна. Батько Гелєни Антоніни походив з священичої родини, а мати Анна з дому Бульґевич походила з польського роду. Батько Гелєни мав двох братів і одну сестру. Один брат був священиком-професором у Перемишлі, а другий був банкиром спершу у Львові, а згодом у Варшаві. Батько студіював теологію, але не закінчив. Закінчив університетські студії і був гімназійним учителем, викладаючи математику. Як бачимо батьки Гелєни були спроможні дати дбайливе родинне виховання, але батько скоро, на 44 році життя помер залишивши четверо дітей, дві дочки і два сини. Бажанням батька Гелєни було, щоби його діти одержали високу освіту. Заповіт батька прийшлось сповняти матері, яка посвятилась повністю вихованню дітей. І так найстарша сестра закінчила учительський семінар, брат Адам був музиком-дириґентом варшавської опери, а брат Лєон, який був професором мистецтва і викладав мистецтво на Краківському університеті. Гелєна Антоніна — Мати Марія після закінчення гімназії вписалась на львівський університет, дальше продовжала студії у Відні і Берліні. Закінчила студії на університеті у Львові написавши і оборонивши докторську працю з німецької літератури в 1914 р.
Завдяки наполегливим старанням матері Гелєни Антоніни бажання батька було сповнене, бо ж Гелєна, сестра і два брати закінчили високу освіту і одержали свої професії. Гелєна Должицька одержала першу працю як учителька в семінарії Сестер Василіянок у Яворові. Цю працю Гелєна Должицька прийняла на поручення інспектора Кавецького, ще перед написанням докторської праці. Семінарія Василіянок у Яворові, на той час, стояла на низькому рівні. До Яворова Гелєна Должицька приїхала осенню 1911 році. Взялась інтенсивно і з великою посвятою до учительської праці. В 1912 році інспектор Кавецький зробив перегляд навчання в семинарії та при цьому подав вказівки й інструкції після яких повинно проводитись навчання. Гелєна виявила багато зусиль у піднесенні рівня навчання. Вона це робила з великою любов’ю, з серцем. При спільній і щирій співпраці мати ігумені Йосафати Теодорович, о. Залітача та відданих сестер учительок, в 1913 році Гелєна написала до Шкільної Ради точний звіт про навчання в семінарії, а поруч з тим просила, щоби інспектор приїхав на час матуральних іспитів. Відданий вклад праці був виразно помітний, що ствердив інспектор, який висловив Гелєні признання. Про досягнення Гелєни Должицької у семінарії сестер Василіянок в Яворові з признанням згадує в своїх споминах д-р Марія Придаткевич.
Учителювання у семінарії Сестер Василіянок у Яворові з одної сторони принесло д-р Гелєні Должицькій заслужене признання і похвали, а з другої визначило її майбутній життєвий шлях, шлях монашого життя, по якому вона мужньо пройшла, віддаючи всі свої зусилля, працю і все що тільки мала для Всевишнього Триєдиного Бога, Пречистої Діви Марії, своєї Української Церкви і свого улюбленого українського народу. Для Гелєни Должицької з її знанням, із ступенем доктора та успішним учительським досвідом були відкриті двері багатьох учбових закладів, але Гелєна так полюбила виховну працю Сестер Василіянок і в 1914 році вступила до манастира в тому ж Яворові, а вже 25 серпня 1915 року відбулись її облечини. Звичайно з знанням Гелєни можна було вибрати інший шлях, особисто кращий для себе, але рішення Гелєни було правильне і вона його по сьогодні подивугідно видержала. При зреченні всього особистого Гелєна Антоніна вирікається свого хрестного імени і принимає монаше ім’я Марія.
Сестра Марія Должицька все була повна відданости і посвяти. Це був час, коли почалась перша світова війна. Щоби не потерпів і не був збомблений манастир сестра Марія піддає ідею, щоби на даху виставити прапор «Червоного Хреста» і зробити маленький шпиталь, яким вона і завідувала. В 1916 році сестра Марія переїздить до одного з найстарших манастирів у Галичині, з 1581 року, до Словіти, де ігуменею була мати Анна Теодорович, тета мати Йосафати Теодорович у Яворові. Тут при манастирі була чотири клясова школа для сиріт до якої також ходили діти села й ігуменя запропонувала сестрі Марії працю в школі.
Коли Митрополит Андрей Шептицький повернув з російського заслання і приїхав з владикою Діонісієм Наряді до Словіти запропонував мати Анні, щоби вона підібрала кілька сестер і поїхала з ними до Хорватії. До тих, що поїхали до Хорватії належала також сестра Марія. Вони приїхали до Крижевців, де вже було кілька сестер монахинь. Мати Анна стала ігуменею. Сестри монахині відкрили інститут для дівчат. Тут скоро зарисувались деякі труднощі на національному тлі. Провід манастиря був в українських руках, а діти і деякі сестри були хорвати. Отже на тому тлі поставали різні непорозуміння. Згідно з домовленням з Владикою Діонісієм провід крижевського манастиря перебрала мати Августина Смічиклас, а мати Анна, сестра Марія Должицька і сестра Йоанна, в 1920 році переїхали до палати Шіди, яка була майже в руїнах. Палата була подарована Марією Тересою. Початки були трудні й важкі, їх з успіхом поборено. Тут сестра Марія навчилась й господарської праці.
Варто згадати маленьку детайль, але вона має своє значення у монашому житті. Професії, що означає піднесення ступення у монашому уставі, себто перехід з «сестри» на «мати». Такі професії для сестри Марії відбулись порівняльно скоро, в 1921 році. Після цього сестра Марія одержала титул мати Марія.
В 1929 році сестра Марія повертає до Галичини, до манастиря Словіти. В тому часі, було закуплено сестрами Василіянками посілість в Підмихайлівцях. Для цього треба було здобути певну суму грошей. Мати Моніка вирішила виїхати до CШA щоби перевести збірку і взяла з собою сестру Марію. Тут вже була мати ігуменя Йосафата Теодорович, яка знаючи сестру Марію запропонувала її залишитися в Америці. Вона залишається в Америці і розгортає широку організаційну та виховно-вишкільну працю. Вже в 1931 році сестра Марія при співпраці мати ігумені Йосафати і допомозі сестер оснувала дівочу Академію при манастирі на Факс Чейсі, яка скоро одержала загальне визнання. Академія мала суто український характер. Тут було не тільки навчання, але й національне виховання. Цьому багато присвячувала уваги й зусиль сестра Марія. У вакаційний час сестра Марія допомагала сестрам в їхніх студіях. В той час Владика Константин Богачевський розгортав мережу парафіяльних шкіл і для цього потрібно було фахових сил. Тут мати Марія багато вклала своїх зусиль і фахового знання. В цьому напрямі мати Марія в 1933 роках закладала вечірні школи у Філядельфії. Мати Марії також належить оснування, на поручення Владики Богачевського, Менор Джуньойор Коледжу, в 1947 р. Цей коледж був подуманий для того, щоби найбільше уваги присвятити українському релігійному житті, українській культурі та слав’янознавству.
Мати Марія все цікавилась українською молоддю та її вихованням, як також українським зорганізованим життям. Все держала тісний зв’язок з організованим жіноцтвом. Де тільки могла і чим могла допомагала нашим людям. Після другої світової війни мати Марія висилала пакунки для потребуючих до Европи. Під кличем «Діти дітям» переводила збірку різних річей і при співпраці з д-р В. Таланом посилала для українських скитальців.
Як тільки на Вселенському Соборі Ватиканському II Митрополит Блаженніший Йосиф висунув ідею українського патріархату мати Марія була одною з перших, яка повністю піддержала цю святу ідею. Вона щиро включилась у активну працю за здійснення патріярхату Помісної УКЦеркви. Активно піддержала реалізацію у збиранні фондів для Українського Католицького Університету. Це здійснювала разом з мґр. Евою Піддубчишин і д-р Марією Клячко. Для цих справ мати Марія віддала багато праці й зусиль. Вона брала активну участь не в одній демонстрації в обороні прав нашої Помісної Церкви; Філядельфії, Вашінґтоні, Нью Йорку. Виступала з доповідями. Очевидно тут ми робимо тільки натяки на те, що мати Марія на протязі свого багатотрудивого життя здійснювала. Треба підкреслити, що у своїй праці мати Марія все мала успіхи, бо до чого вона тільки бралась то робила це з великою посвятою, любов’ю і знанням. В тому відношенні вона виявилась прекрасним педагогом, добрим організатором та керманичем, та понад усе глибоко релігійною, побожною і чесною людиною. Добре володіла словом і все захоплювала своїх слухачів. Мати Марія на протязі свого життя ніколи не сиділа бездільно, вона все знаходила для себе заняття. Навіть в ці хвилини коли могла відпочивати тоді бралась вишивати і так мати Марія вишила обрус до церкви Сергія і Вакха. Хоч мати Марія перебувала на молитві, але вона вважала, що кожна щира і віддана з любов’ю праця є також молитвою і тому все своє життя віддалась праці для своєї Церкви й українського народу. Мати Марія це справді виняткова особистість в нашому монашому й загально українському житті. З нагоди її особливого відзначення, а саме надання її докторату «Гоноріс Кавза», за віддану з посвятою працю який її заслужено належить бажаємо мати Марії ще довго прожити в кріпкому здоров’ю на славу Всевишнього Триєдиного Бога і Пречистої Діви Марії, Української Церкви та українського народу.
М. Г.
