У неділю 20 лютого 1983 р. українська громада Монтреалю дуже достойно відзначила 91-ші роковини з дня народження Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви, Патріярха Йосифа.
Свято відкрив голова монтреальського відділу мирянської Ради Громадських Організацій за Український Патріярхат, Константин Келебай. Він водночас представив головного доповідача, д-ра Юрія Ґерича з Оттави, який поділився своїми думками і спостереженнями про діяльність і страдницький шлях життя Патріярха Йосифа, зокрема про його ревну душпастирську працю і науково-педагогічну та організаційну діяльність. Доповідач докладніше зупинився на науковій праці Владики в галузі догматики і підкреслив, що праці нашого Патріярха в цій ділянці здобули собі визнання християнських наукових кіл усього світу як найкращі, і ними по сьогодні користуються у богословських вищих наукових установах. Отець Юрій Ґерич багато й цікаво розповів про діяльність Української Богословської Академії у Львові, де Патріярх Йосиф був ректором. Власне, завдяки його старанням, ця висока українська духовна школа стала однією з найкращих в Европі.
Малюючи сильветку Владики, доповідач порівняв Патріярха Йосифа і його релігійно-національну ревність і принциповість та його турботи за українських вірних із батьківською турботою за свою паству, що нею відзначався його попередник, князь Української Церкви, Митрополит Андрей Шептицький. Прелегент порівняв також непохитність характеру Патріярха Йосифа, його ревність і завзятість та працьовитість із такими ж рисами характеру апостола Павла.
У важкі й жорстокі роки історії Української Католицької Церкви, волею Божого Провидіння, Митрополит Андрей призначив на престол Львівської Митрополії людину великої духової сили, глибокого інтелекту, людину криштального характеру, непохитного й твердого, мов скеля, — отця Йосифа Сліпого, теперішнього Патріярха Йосифа Першого і Кардинала Римської Церкви.
Доповідач зокрема підкреслив, що після звільнення із більшовицької неволі Владика Йосиф не марнував ні одної хвилини і зразу взявся за організаційне і духове відновлення українського релігійно-національного життя в країнах вільного світу. Він відновив працю українських духово-навчальних установ у Римі, заснував Український Католицький Університет імени Папи Климентія, заснував бібліотеку при цьому університеті, збудував собор Святої Софії, відкупив давню посілість Галицької Митрополії, церкву святих Сергія і Вакха, зорганізував при цій церкві український музей, відновив науково-видавничу діяльність, а, понад усе, Владика Йосиф висунув на Ватиканському Вселенському Соборі Другому справу патріярхату, яку соборові отці прийняли оплесками.
Доповідач підкреслив велике значення для скріплення релігійної і національної ревности українських вірних — кругосвітніх поїздок Патріярха Йосифа. Враховуючи глибокий вік Владики і труднощі цих подорожей,— це були подивугідні досягнення Патріярха Йосифа.
У мистецькій частині виступив молодий мистець сцени, Юрій Келебай з Торонто, професійний актор канадських театрів і українського театру «Заграва», що з глибоким мистецьким відчуттям продеклямував прекрасну поему Романа Завадовича «Владика нескорених». Мішаний хор церкви Успіння Богоматері під мистецьким керівництвом Ростислава Куліша виконав низку творів української релігійної музики.
Хор співав: «Царю небесний» — Лірина, псалом «Нащо покинув Ти єси нас» — Артема Веделя, першу частину 9-го концерту Дмитра Бортнянського «Сей день — єго же сотвори Господь», молитву з опери «Запорожець за Дунаєм» — Гулака-Артемовського і «Молитву за Патріярха Йосифа» — Івана Недільського. Акомпаньювала молода піяністка Маруся Дольницька. У святі взяло участь біля 300 осіб.
Сцена була гарно прибрана українськими тканинами і живими квітами, а у центрі був портрет Патріярха Йосифа з часу його візитаційних відвідин Монтреалю, 1968 року. Оформлення і декорації сцени належать Петрові Андрусишинові, Любі Брикович і Миколі Чобич. Багатокольоровий герб Патріярха Йосифа виконали Іван Блищак і п. Андрусишин.
Святкові вечори, як цей, на пошану Владики Йосифа у Монтреалі,— довго залишаються в пам’яті учасників і наповнюють їх величчю духа, що невидимими вогниками передаються від нашого Великого Пастиря і западають глибоко в серця вірних дітей Української Церкви.
