(Скорочено)
(УПБ, Рим) — 18 березня ц. р. в Сикстинській каплиці відбулась інавгурація праць окремої папської комісії для ревізії канонічного права для східніх Церков. Папа Павло VI правив Службу Божу з такими патріярхами: Степан І — патріярх Олександрії для коптів, Максим V — патріярх Антіохії для мелхітів, Ігнатій Антоній II — патріярх Антіохії для сирійців, Павло II — патріярх Вавилонії для халдейців, Ігнатій Петро XVI — патріярх Килікії для вірменів. Були присутні члени комісії, інші високі церковні достойники та вірні східніх обрядів. При кінці Богослужения інавгураційне слово сказав папа. Вся урочистість події, навіть місце, в якому відбулась, вказують, що це не буденний факт у житті Церкви, а зокрема помісних східніх Церков. Ідеться про правничі норми їх життя, якими жили й розвивались вони століттями, що зберегли їх від занепаду й стали їх непорушною спадщиною.
Подія ревізії канонічного права східніх Церков є великої ваги. Від тієї ревізії залежатиме не одна річ у житті помісних східніх Церков, зокрема нашої, що є найбільшою з’єдиненою східньою Церквою. Досі скодифіковане східне право натрапило на чимало критичних завваг зі сторони Східніх Церков (хоч деякі мовчали…) Деякі засади й норми стали перешкодою саме для цього збереження духовної спадщини східніх Церков, про що згадав папа. Маємо на думці болючої згадки про «територіяльний принцип», що став великою перешкодою в наших змаганнях за патріярхат у нашій помісній українській Церкві на чужині, цебто поза своєю територією.
Тут не йдеться навіть про достосування давніх принципів до сучасних рухів народів. Недавно інформативний бюлетень Конґреґації для східніх Церков (s. І. С. О., ч. 348, січень-лютий 1974) нарешті признав, що найбільшою різницею між канонічною дисципліною латинською і східньою є дилема між «територіяльністю» і «персональністю» закону. «У латинській дисципліні, Lex praesumitur territorialis, nі si aliud caveatur», тоді як орієнтальна дисципліна є зовсім точно протилежна: Lex praesumitur personalis, nisi aliud caveatur» ,1ct. 6). Папа Пій XII як священик писав свою докторську тезу саме на цю тему і представляв концепцію «персонального законодавства», цебто орієнтального, а не територіяльного (латинського). Сьогодні про те кажеться, а проминули роки гіркої боротьби, прикрих настроїв у нашій Церкві, змарнованих зусиль тільки тому, що правники не бачили тієї традиційної східньої настанови (і то дуже розумної, на що вказує факт, що великий Пій XII її принимав) у законодавстві, а були ці правники натомість просякнуті латинською ментальністю, що вже не надається до наших часів великих рухів населення. Це важне мементо для правників.
Тим самим подібного рода труднощі, що їх створило доцьогочасне скодифіковане східне право, є великою перешкодою на екуменічнім полі. Східні Церкви, як це слушно завважує папа, цінять дуже свою духовну спадщину і це зберегло їх серед дійсно твердих лихоліть. Вони тому з недовір’ям дивляться на екуменізм, який міг би довести до обрядової асиміляції. Вони точно спостерігають, що діється з їхніми братами з’єдиненими, що ввійшли в тісний зв’язок із латинською Церквою. Члени комісії мусять мати це на увазі, щоб не поставити нових перешкод для Христового бажання: «щоб усі були одно», «щоб було одне стадо й один пастир». Нерозважне шукання новостей, усучаснення без погляду і зв’язку з минулим, бажання достосуватись до звичаїв латинської Церкви, сприяння для непомітної асиміляції, може поставити раз на все перешкоду для ідеї з’єднання і створити із з’єдинених помісних східніх Церков незначні й незамітні у Вселенській Церкві острівці під сталою патронізацією і впливами більших обрядів.
Зокрема наші українські члени тієї комісії мусять мати свідомість великої відповідальности перед історією, своїм народом і своєю Церквою. Папа виразно сказав, що хоче, щоб самі східні собі зладили кодекс, («eodomque tempore manifesto confirmat cupere nos ut Orientales ipsi Codicem confidant»). Від їхнього сумління і голосу, їхньої постанови, їхнього почуття відповідальности залежатиме не одне рішення і з тим і хід справ і життя нашої Церкви. Хай моттом наших членів комісії у праці над кодифікацією східнього права буде слово папи: «fidelitas erga sacrum hoc ecclesiasticae disciplinae patrimonium» — вірність до цієї священної рідної спадщини церковної дисципліни. Тоді зі спокійним сумлінням можуть стати вони перед своїм народом, своєю Церквою і своєю історією.
Не сміють наші українські члени комісії в нічому бути м’якосердечними, нерішучими, уступчивими чи незарадними. Ідеться про права прадідів наших і нашу долю. На членів тієї комісії дивляться з другого світу ці предки й увесь наш нарід під сучасну пору, нарід, що не находить у світі зрозуміння й помочі в його загрозливій ситуації. Коли б захиталися ці члени у своїм сумлінні і пішли б на смирну угодовщину і лише потакування без свідомости, що в їхніх руках таки доля не однієї справи їхньої Церкви, тоді осудить їх історія і майбутні покоління, а наш занепад і наші страти на чужині й у Батьківщині будуть на їх совісті.
