У відповідь на Вашего листа до Редакції «Поступу» в якому Ви прохаєте подати ближчі інформації про прибуття всеч. о. крилошанина Ігора Шпитковського з Аделяйди до Вінніпегу та про листа всеч. канцлера Степана Вівчарука, який став відомий Вам, як пишите «з достовірних джерел».
Тому, що справа Аделяйди (Австралія) і о. І. Шпитковського перестала бути «приватною», чи «тайною», бо про неї написав Теодор Данилів у свойому бюлетині «3а нашу майбутність», тому хочу поділитися з Вами деякими інформаціями:
В «Поступі» з дня 17 вересня 1978 р. ми помістили статтю про те, як о. І. Шпитковського в Аделяйді любили і, як його пращали з сльозами в очах, називаючи його «сонцем злотим, що сіяло в Аделяйді». Бо з його прибуттям до Аделяйди «настав у парафії мир і спокій». Цей допис написав І. Ващишин до газети «Церква і Життя», а наша газета «Поступ» передрукувала, бо о. І. Шпитковський прибув до Вінніпегу, де йому зробили бувші його парафіяни величаве прийняття з приводу 40-річчя його священства з участю Митрополита Кир Максима та численного духовенства (16. X. 1978).
На те гостро зареаґував всеч. о. Степан Вічарук, канцлер Апостольського Екзарха А. Горняка в Англії. В листі до головного редактора «Поступу», о. мітрат Семена Іжика, між іншим він пише таке:
… «3 великим несмаком, а навіть огидою, я прочитав на сторічках Вашого тижневика^ переписаний допис з «Церква і Життя» про о, Ігора Шпитковського. Я не дивуюся авторові цього допису Ващишинові, бо його підлу інтенцію і політично-партійну орієнтацію можна відразу пізнати… Наша каламутна доба родить чимраз більше таких типів. Але я дуже дивуюся, Дорогий Отче, Вам як головному редакторові, що Ви відважилися помістити цю бабранину… НЕВЖЕЖ ПАТРІАРХАЛЬНА КОЛОМИЙКА ВАС ЦІЛКОМ ЗАТУМАНИЛА?… Копію цього листа висилаю для інформації ВПреосвященнішого Митрополита Кир Максима і до Преп. Отця Є. Ляцика… (власно ручний підпис) о. Степан Вівчарук, Канцлер».
На те, о. мітрат Семен Іжик відписав о. С. Вівчарукові листа, 30 вересня 1978 р. в якому між іншими написав:
… «Я дуже здивувався і своїм очам не вірив, що Ви мішаєтеся до чужої справи… де Австралія, а де Англія де кум, де коровай… Який це має зв’язок? Це має зв’язок з Вінніпегом, бо о. Шпитковський тут 27 літ був на парафії й тепер тут повертає… В дописі І. Ващишина не має згадки про якусь партійність… Читайте й ще раз читайте, а самі переконаєтеся, що Ви собі шукаєте «плюскви», чи «кістки в молоці»…
… У свойому листі до мене, Ви пишите, що: …«патріярхальна коломийка, мене цілком затуманила»… Ні, Дорогий Отче й Собрате, патріярхальна справа для мене не є «коломийка»! Для мене це свята і Божа справа так преважна для нашої Помісної Української Католицької Церкви й нашого народу! …Тому, що для Вас патріярхальна справа — це «коломийка» — то й не має чого дивуватися, що ви собі нагуляли ці події, які тепер маєте в Англії, бо хто «сіє вітер, бурю збирає…»
Часто з Англії приїжджають українці на родинні відвідини до Вінніпегу і в розмові всі вони оболівають над церковними подіями в Англії. … Про Вас між іншими говорять таке: «…до замирення з Владикою на перешкоді стоїть о. Вівчарук»…» Він бунтує Єпископа»… «Отець Вівчарук спровокував аферу в Ґлостері»… і т.д. Чи це правда? — не знаю, але таке про Вас говорять очевидці…
Проблеми в Англії на мою скромну думку не булоб, якщоб Єпископ зрозумів і відчув, що частина вірних є проти нього то для добра душ і Церкви, він повинен просити про перенесення. Не можна ставити власну амбіцію: «Я їм покажу, я не уступляюся» — понад загальне добро своєї Церкви! Христос лишив свої сторони, свої рідні околиці, коли побачив, що Його хотять каміням побити, чи кинути зі скали… Апостолам сказав: їдіть і проповідуйте, як вас приймуть, там перебувайте, а як не приймуть, то обітріть порох з ніг і лишайте, (перефразовую так з пам’яті.).. Тому Преосв. Владика Горняк з Вами своїм канцленром повинні просити Апостольську Столицю про перенесення (чи заміну) до іншої єпархії… (Про перенесення повинен був просити Пр. о. Є. Ляцик у Адейляйді)… Тут так не розходиться дуже про те: хто винуватий, а хто не винуватий — тут розходиться про спасення душ, про спокій в Екзархаті, чи парафії…
На цьому кінчаю, і остаюсь з Христовим привітом!
о. ред. С. Іжик.
* * *
П. С. До повищої відповіді о. Ст. Вівчарукові можемо тільки повторити, що ми вже писали в попередніх числах нашого журнала. о. Ст. Вівчарук розминувся з своїм фахом і найкраще було для нього самого і для вірних, якщо б він змінив свою професію, бо так уводить велике згіршення. Слідкуючи за його публічними виступами, а дещо довідуємось з його позаколісової «праці» це ще раз нас переконує в тому, що він своїми потягненнями тільки знеславлює ім’я священика. Ми свідомі того, що наші слова до нього не можуть промовляти, бо він знає свою ціль. Нам нічого не залишається тільки молити Всевишнього Господа Бога, щоби нагородив його розумом та почуттям відповідальности, бо цим шляхом, яким він зараз іде то не тільки, що занапастить повністю свою душу, але потягне ще й інших на цей згубний шлях. Молім, щоби Всевишній Господь підніс його немічного з гріха і поставив на шлях праведний.
Редакція
