Вашого листа з 26 квітня 1983 p., висланого на поштову скриньку журнала «Патріярхат», одержав. Тому, що з якихось причин ви не подали зворотньої адреси, дозволю собі відповісти відкритим листом у журналі. Звичайно, ні Редакційна Колегія, ні я особисто не відповідаємо на анонімні листи, які писані в обороні єп. А. Горняка з атаками на тих, що не згідні з єпископом, бо стиль їх писань, тон і мова нижчі всякої людської гідности і пристойности. Їх мова, себто слова, що їх вони вживають, такі, що аж соромно зацитувати. На жаль, Ваш лист також не можна зарахувати до пристойних. Це Ви самі добре знаєте, але тому, що Ви його підписали, сподіваємось, своїм власним прізвищем, відповідаємо на нього.
Ви твердите, що я не можу писати про ситуацію на церковному відтинку в Англії, коли я там не є і її не знаю. Не буду з Вами сперечатись, чи я знаю, чи не знаю ситуацію, яка є на терені Англії. Але, чи Ви подумали, пишучи цього листа, що на конверті буде поштова печатка «Мундар — Альберта», тобто, знову ж, не Англія, а Канада. Ви зробили мені повищий закид, що також стосується до Вас, та ще й твердите, що краще знаєте, як в дійсності мається ситуація. Пишете про амбіції, про шкоду для нашої Церкви, про неграмотних і нечесних і т.д., і за все, що сталось на церковному терені в Англії, приписуєте вину одній партії, себто бандерівцям.
Для Вашої інформації, хочу Вас запевнити, що не належу до згаданої партії і не є її оборонцем. Я обороняю зорганізований мирянський рух, який стоїть на позиціях помісности і на патріярших основах Помісної Української Церкви, що їх висунув і за них змагається Глава нашої Церкви, Патріярх Йосиф. У рядах зорганізованого мирянського руху є люди різних політичних переконань і також безпартійні, але тут всі вони є тільки миряни і займаються виключно мирянськими справами. Запевняю Вас, що конфлікт, який стався з єп. А. Горняком, не створила жодна партія.
До 1975 року для єп. А. Горняка, який був не раз на різних форумах цієї партії, де його вітали і гостили, то тоді не було жодної згадки про партію, Що, мовляв, хоче диктувати єпископові.
Властиво, сталося так, що єп. Горняк зайшов у конфлікт не з партією, але з мирянами. У Ювілейному Святому 1975 Році, у базиліці св. Петра у Римі, при головному престолі відбулась соборна архиєрейська Служба Божа, під час якої Блаженнішого Йосифа було офіційно проголошено Патріярхом Києво-Галицьким і всієї Руси-України. Блаженніший Йосиф, на довгі й безустанні прохання мирян, частини священиків і деяких владик погодився прийняти титул «Патріярха», і з цього часу наша Церква стала патріяршою, яка тільки чекає на визнання Апостольською Столицею. Це не сподобалось єп. А. Горнякові, і він дав офіційну заборону священикам у Англії поминати Блаженнішого Йосифа Патріярхом. Отці, про яких Ви в листі висловились більше, як нечемно,— Микола Матичак і Іван Музичка, — згідно з своїм сумлінням поминали Блаженнішого Йосифа Патріярхом. За це їх єп. А. Горняк видворив з Англії. Так почався конфлікт, який створив єп. А. Горняк.
Скажіть, кому це приносило шкоду, що згадані отці поминали Блаженнішого Йосифа Патріярхом? Кому шкодило, коли миряни у церкві співали «Молитву за Патріярха»? Єп. Горняк це заборонив. Чи хіба Блаженніший Йосиф не заслужив собі на це? Як єп. Горняк міг говорити про нелояльність Блаженнішого Йосифа до Апостольської Столиці тоді, коли за цю лояльність мучився 18 років? Так наростав і утверджувався конфлікт, який створив сам єп. А. Горняк. Він же на деяких церквах повісив замки, а вірні були змушені молитись перед закритими дверима. Він через адвоката вислав деяким добродіям і ктиторам церкви офіційні заборони вступу до церкви. За нехристиянську поведінку єп. А. Горняка, яку він виявив не тільки супроти свого Глави Церкви, Блаженнішого Патріярха Йосифа, але й мирян, останні пішли проти його потягнень. В такій ситуації 80% до 90% мирян на терені Англії сьогодні не визнають єп. А. Горняка за свого владику. Такий нездоровий і шкідливий стан, який спричинив єп. А. Горняк, привів до деяких прикрих і болючих випадків з боку мирян. Сьогодні за цей стан, що створився, приписується вину одній партії.
Ви пишете, що я своїм писанням заподіяв кривду нашій Церкві та єп. А. Горнякові. Велику кривду на терені Англії і сам собі заподіяв єп. А. Горняк. Ще кілька слів треба сказати про тих, що піддержують єп. Горняка. Поперше, їх є дуже мало, і, подруге, вони продукують блюзнірські аноніми. Уявіть собі на одну хвилину, коли б ті, які зараз є проти Горняка, стали по його стороні, то напевно ті, що зараз його піддержують, стали б проти нього. їм не йдеться про справу, за ким є правда, чи єп. Горняк поступив правильно, чи ні, але тому, що є деякі люди, які належать до тої партії і піддержують цю справу, то вони обов’язково будуть проти.
Також треба підкреслити, що на протязі семи років єп. А. Горняк не зробив жодної спроби, щоб цей конфлікт наладнати, але своїми потягненнями тільки його загострював. Знаю, що з мирянського боку були спроби в цьому напрямку. Робив заходи тодішній голова УПСО, проф. Петро Зелений з Бельгії, але єп. А. Горняк відкинув і не бажав в цій справі говорити. Були також інші спроби.
Запевняємо Вас, що журнал пише правду такою, якою вона є, байдуже, чи вона комусь подобається, чи ні! На жаль, правда дуже часто є болючою, і багато людей стараються перед нею замикати очі. Відкрийте широко очі і подивіться на факти такими, якими вони є, а тоді оцінюйте, хто винний.
Хоч Ваш лист був ароґантний і образливий, але я Вам прощаю, і хай Вам Всевишній Господь цього не пам’ятає.
Здоровлю щиро,
Микола Галів
