Нижче друкуємо відповідь ігумена Димитрія на книжечку під назвою
«На захист Православної Церкви від філаретівського розколу»,
автором якої є Митрополит Полтавський і Кременчуцький Теодосій.
Ця відповідь ігумена Димитрія також з’явилась окремою брошурою заходами Комітету захисту українського Православ’я. Порушені думки у відповіді ігумена Димитрія заслуговують на увагу і вважаємо, що варто, щоб з ними запізнались наші читачі. У заголовку, згідно з правописом Голоскевича подали Теодосій,
а не «Феодозій», але в тексті відповіді зберегли назву «Феодосій».
Редакція
Вступ до відповіді
Нещодавно з’явилася ще одна дешева книжечка, назва якої є просто образливою для мільйонної пастви Української Церкви. Якщо поглянути з позиції закону, то ця праця веде лише до розпалювання міжконфесійної та міжнаціональної ворожнечі, порушення «Закону України про свободу совісті та релігійні організації».
Національна Помісна Українська Православна Церква Київського Патріярхату є Церквою українського побожного народу, якому наприкінці другого тисячоліття Господь Бог подарував право називатися Державою. Цей народ і його земля перебував у більш як 300-літньому рабстві російського імперіялізму і комуністично-безбожницького режиму. Але цей народ має свою славну історію, свою Церкву і свою державу. Безкровне здобуття незалежности — це воістину Божий дар, який вимолили мільйони мучеників за волю України.
Але, на жаль, у кожного народу є свої яничари, манкурти і перевертні, які навіть і у церковних рясах кажуть сьогодні до нього: «Да будєт вам, поігралісь в нєзалежность і хватіт». А якщо далі будете гратися, то ось вам анатема. Так проклинали наш побожний віруючий український народ тоді, коли російські царі хотіли прибрати його до своїх рук. Анатему московська Церква співала століттями гетьману Івану Мазепі, який збудував багато українських храмів. Проклинають цей народ і зараз, коли він виборов свою державність, має свою Конституцію і, головне, свою Українську Церкву. Бо, що таке анатема на Патріярха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА? Її пояснюють московські батюшки так, що це анатема і на тих, хто з ним. Ось тобі і дивись…
3000 парафій і десятки мільйонів православних віруючих українців, які кожного дня звертаються до Бога з молитвою, моляться за всіх вірних, за Україну, за владу викляв на Архиєрейському Соборі в Москві патріярх Алєксій разом з присутніми там єпископами України, що тут маскуються під кодовою назвою «Українська Православна Церква»! В дійсності це звичайнісіньке «подраздєленіє» Московської Патріярхії, яке ще називають п’ятою колоною. Так ось. ця «п’ята колона» щиро не молиться за український народ, за його добробут і спасіння, а проклинає.
Факти вражають. Так, волинський владика Ніфонт прокляв село Улянники за те, що громада перейшла ь Київського Патріярхату. А на Вінничині один московський священик під час служби підняв руку і під знаменням хреста промовив такі слова: «Я вас всєх проклінаю». І такі факти не поодинокі. Трапляються вони саме там. де православні громади виявляють бажання перейти до Київського Патріярхату і хвалити Бога своєю рідною українською мовою.
Це роблять саме ті архієреї і священики, які у 1992 році зробили розкол в Українській Православній Церкві. Зараз вони в своїх книжечках і газетках передбачають ще й якусь національну катастрофу для України, бо ніби-то її православні віруючі стоять не на тому шляху, не підпорядковуються Московському Патріярхату! Саме такі «владики» сплять і бачать Україну в розбраті та непорозуміннях. Це вигідно для їхнього існування під крилом Російської Церкви.
Новий «Тренос» або плач України і Української Церкви
Коли на початку XVII століття Українська Православна Церква знемагала від гонінь і переслідувань, то у 1610 році з’явився знаменитий полемічний твір Мелетія Смотрицького «Тренос, або плач єдиної Святої Католичної Апостольської Східньої Церкви». У цьому «Треносі» видатний полеміст писав про Православну Церкву, в тому числі й про Православну Київську Митрополію, коли вона була незалежною від Російської Церкви: «Посміховищем тепер світові стала, а колись була дивом дивним і людям, і ангелам… Діток народила і зростила, а вони зреклися мене, стали мені посьміховиськом і глумом. Бо роздягли мене з шат моїх, і голою з дому мого вигнали… Вдень і вночі зазіхають на бідну душу мою і про згубу мою постійно мислять… Діток вродила, пильно їх ростила, а вони мене зреклися і привели до упадку… І тому сиджу зараз, як одна із удів розплаканих. Колись пані сходу і заходу сонця, півдня і північних країн, вдень і вночі плачу. І сльози по щоках моїх, як потоки річкові течуть, всі мене покинули і всі мене зрадили. Розз’явивши пащеки свої, шиплять та скрегочуть на мене зубами своїми, промовляючи: «Настав уже день той, на який ми чекали. Ходімо і позбудемося її, і викорчуємо із землі пам’ять про неї?». Чи ці слова, владико Феодосій, часом не Вас стосуються? Хіба не Ви зраду вчинили? Ви правильно говорите, владико, Україна плаче, плаче від вас гіркими сльозами, плаче Україна і її рідна Церква, бо Ви скалічили її душу, прокляли, та ще й продали її в рабство і не хочете її викупити своїми молитвами, бо ваше становище — слава та гроші. Ви, українці-єпископи, що вірно прислуговують Москві довели Україну до плачу, розтоптали її православну душу. Дехто навіть за це отримав білий клобук, повісив на груди церковні ордени і відразу втратив той «горе-патріотизм». якого в нього й не було. Бо, що то за патріотизм і, що то за віра, коли вона мертва і без діла. Саме найвигідніше сидіти і пускати в люди пусті мильні бульбашки, різні пропозиції. Саме за це, владико Феодосій, Вас довічно будуть називати москалем, запроданцем, бо Ви належите до Церкви сусідньої держави, поминаєте за службами ім’я Патріярха Російської Церкви. Вам соромно його поминати, в де-яких місцевостях, тому на заході України це вже перестали робити — бачите соромно. Звичайно туди, куди дивляться Ваші очі, на білокам’яну, там солодко. Безпечне і спокійне архиєрейське життя. Ви не зможете витерпіти того, що свого часу витерпів і терпить від вас, тоді митрополит Філарет, а зараз Святійший Патріярх Київський. Ви не зможете понести такого хреста. У Вас, як і в інших архиєреїв замало волі й духу, зробити сміливий крок від Москви і стати на служіння своєму народові й своїй державі. Вам, Владико, цього ніколи не зрозуміти і краще писати свої низькопробні віршики про таке, як плаче Україна. У нас було багато плачу. Плакала Ярославна. Плакав весь народ від татарського ярма і від російського чобота, але більше плакати вже не доведеться.
Дещо про причини розколу або чорна зрада московських єпископів
Історія розколу Української Церкви надто проста, з огляду на її розуміння. Листопад місяць 1991 року. Помісний Собор Української Православної Церкви. Всі архиєреї і делегати Помісного Собору приймають одностайне рішення про автокефалію. Але вже через півроку з Москви Архиєрейський Собор відмовляє у наданні автокефалії УПЦ. Деякі архиєреї з України ще до Собору починають відмовлятись від своїх підписів. Причина цього прозаїчна – залякування і шантаж з боку московських «місіонерів», які після Помісного Собору стали вчащати в Україну і переконувати загал у тому, що автокефалія та відрив від Москви є згубним і неблагодатним.
Собор у Москві перетворюється на судилище над Предстоятелем УПЦ Митрополитом Філаретом. Раптом усі дізнаються, що він є недостойним, тоді як 30 років був найвищим церковним достойником. Замість того, щоб розв’язувати принципове питання про автокефалію, починають говорити про гріхи (?!) Митрополита Філарета! Після чого втямлюють скрученим і заляканим єпископам з України — «Автокефалію получітє в 1995 гаду». Але де ж та обіцяна автокефалія? Минули 1995 та 1996 роки, минає і 1997 рік, а її й досі нема! То хіба ж тоді причина у Митрополиті Філареті? Ні! Звичайно ні! Все це владика Феодосій десь там підсвідомо «розуміє» із своїми собраттями. Совість все таки нагадує, що стали клятвопереступниками. Але, що ж далі? А далі все виявив Архиєрейський Собор УПЦ Московського Патріярхату у грудні 1996 року, який дійшов висновку, що дарування Українській Православній Церкві повної автокефалії сьогодні не можна вважати доцільним» (?!) Отакої! Завдання виконане блискуче! А вже лютневий Архиєрейський Собор «всієї повноти» Московської Патріярхії залишився задоволеним позицією єпископів із України, які так завзято їхали і поспішали на цей Собор…
Анатема, як засіб для замилювання очей: її єретизм з точки зору вчення Святих Отців і канонічного права
Дивний збіг обставин. Для того, щоб відкласти питання автокефалії на Архиєрейському Соборі в Москві у 1992 році судять Митрополита Філарета, Предстоятеля УПЦ. А на Архиєрейському Соборі у 1997 році, для прикриття фінансових злочинів верхівки РПЦ, про які напередодні Собору рясно писали російські засоби масової інформації, проклинають вже Київського Патріярха Філарета. Хіба це не виглядає смішно?! Ось для чого благодать Святого Духа вас зібрала?! Але її там не було! Бо благодать там, де спокутують гріх, де відкидають проімперське мислення, де панує любов і терпіння…
Анатема на Предстоятеля Української Церкви це плід спотворення істинного православного християнського вчення. Це може бути лише в московському православ’ї, яке з темноти свого неосвіченого середньовіччя ще не зовсім визволилося. Це є звичайна єресь, узаконена єпископами Московської Патріярхії. Вона не має ніякого виправдання, з точки зору православного віровчення. Варто б для Вас, владико, відкрити «Альфавітну Синтагму м. Власгаря» і в розділі про анатему прочитати, що «Златой по язику», тобто Іоанн Золотоустий в Слові про те, що не можна анатематствувати, вважає, що не можна віруючу людину називати анатемою. І далі сказано, що «тому-то думка великого отця Золотоустого повинна мати більше сили, аніж постанови Соборів». Рішення Архиєрейського Собору Російської Церкви про анатему було безрозсудним, а правила 29 і 38 Картагенського Собору забороняють виконувати безрозсудні рішення. Каноніст Федір Вальсамон (VI ст.), тлумаченням церковних правил, яким керуються всі Помісні Православні Церкви, говорить: «Відлучений… з безрозсудного бажання того, хто відлучає, без всякого сумніву може нехтувати відлученням і швидше той, хто відлучив, повинен підпасти покаранню» (див.: Властар М. Альфавітна Синтагма, М., 1996, с. 87). У слові про анатему святителя Іоанна Золотоустого сказано, що не слід проклинати ні живих, ні померлих. «Ті, що зловживають повеліннями Господніми і піддають людину церковній анатемі, привласнюючи собі достоїнства Сина Божого, накладають на себе повну загибель». «Бо якщо єпископу (і зібранню єпископів) дано буде право безпідставно відлучати… і таким чином примушувати безпідставно заборонених боятися такого відлучення і виконувати його, — то єпископи привласнять собі самовладність і будуть знущатися і з самого благочестя. Таким чином, божественні правила стануть причиною багатьох бід, а це є повним безглуздям». Ці слова безпосередньо стосуються московських архиєреїв і конкретно Вас, Владико Феодосій, і тих московських єпископів, які намагаються щось пояснювати віруючим і виправдовувати свій єретичний вчинок. Якщо для вас святі Божественні правила і слова святих Отців, устами яких говорить Святий Дух не авторитет, то що для вас є тоді авторитетним? Мати страх Божий це перша ознака православного християнського благочестя, яке Ви втратили.
Дещо про «героїзм» і «патріотизм» владики Феодосія і тих, хто з ним
Що ж то за такий герой, що був «переслідуваний», «гнаний», але України так до кінця і не полюбив, і в знаменний час не зрозумів прагнень її народу і не прислужив для неї? Чому ж Вас не заслали туди, де цілий рік Різдво, цебто до Сибіру? КГБ залякувало Вас, Владико Феодосій, але чомусь не заслало, бо ж як свого можна кудись заслати? Хіба Ви, Владико Феодосій, не підписували листа про співробітництво з КГБ? Чи може Вас таємно рукоположили в катакомбній Церкві? Ви єпископ часів СССР і тієї системи, яка жодного кандидата на єпископа не пропускала просто так. Говорити, Владико, потрібно правду до кінця. Бо виходить, що одні «служили», а інші були «великими патріотами» і їх до того ж ще й не чіпали?! Дивно! Справжній національний герой, тим часом, борці за свободу віри і слова томились у сталінсько-брежнівських таборах. їм і в незалежній Україні не знайшлося місця спочинку… Саме через таких патріотів і героїв російської імперії! Ви якось всі дивно працюєте на славу України. Одні, як ось владика Феодосій вірші про плач України пишуть, а інші, як єпископ Іонафан, складають російському «отєчеству» гімн, а всі інші анатему Україні і її Церкві співають. Для читача нагадуємо, що гімн Росії нещодавно склав архиєпископ Сумський і Охтирський Іонафан і так влучно, що якби воскресло СССР, то повірте слів не потрібно було б міняти. А ще чого тільки варті обнімання архиєпископа Сімферопольського й Кримського Лазаря із мером Москви Лужковим, який приїхав до Криму з місією «прісоєдінєнія» до великої Росії. Дивно, що мер Сімферополя Лужкова не зустрічав, а владика Лазар, представник «Украінской Церкві», біг попереду всіх.
Так чому ж таке лицемірство, шановні владики?
Майже весь єпископат Московської Церкви в Україні, шо тепер діє під кодовою назвою «УПЦ» був висвячений митрополитом Філаретом (нині Святійшим Патріярхом). Усі вони клялись у вірності своєму Предстоятелю. При зустрічі дякували і запевняли, шо вірні будуть до кінця земного життя. Але то все було лицемірство. В тих єпископах не було правди Божої. Вони її приспали і двічі зрадили та стали клятвопереступниками! Серед тих єпископів були і Ви, Владико Феодосій, один із найперших вікаріїв свого митрополита — митрополита Київського й Галицького Філарета. Пригадайте, Владико, скільки Митрополит Філарет зробив для розбудови Київської Митрополії, яку він її застав у 60-их роках і скільки було зроблено доброго для Української Православної Церкви в так званий перебудовчий період. Адже саме Митрополит Філарет домігся відкриття, напередодні 1000-літнього ювілею Хрещення Руси-України, Києво-Печерської Лаври, відремонтував корпуси Дальніх і Ближніх печер та багато церков, у яких Ви сьогодні поки що почуваєтеся добре. Той час кожний із вас згадує з ностальгією… А тепер ви всі бачите, як у вас на очах розвалюється ваша «родная канонічєская Цєрковь». Як помітно, що в ній немає достойного глави. І вже не буде, бо немає з кого його обрати. Якщо з Москви не надішлють. Ви відчуваєте, шо земля пливе з під Ваших ніг, і з кожним днем, як той льодохід все швидше і швидше. З часом Ваш плач перетвориться на ридання, якщо Ви не зробите сміливий крок від Москви. А поки що на неправді хочете збудувати своє «канонічне» існування в Україні та займаєтесь огидною агітаційною справою, що підриває авторитет усього Українського Православ’я і в першу чергу Ваш. Для Вас зразок — облудні бульварні статті О. Нєжного, В. Анісімова і ще там Герука і Речинського. Але, що то є в порівнянні з тими анонімними листами, підтвердженими «чутками» про аморальне життя вашого предстоятеля і рядових єпископів. Зрозумійте, що якби кожний з вас зробив такий самий крок, як Митрополит Філарет у 1992 році, як кажуть у народі «врізав полу і втік від москаля», то ті ж самі нєжні, анісімови, геруки писали б про Вас таке саме. Цю просту теорему Вам і доводити не потрібно. Але Ви цей гачок заковтнули надійно!
Судилище над Патріярхом Київським Філаретом у світлі історичних традицій Московського самодєржавія і Російської синодальної церкви
Історія, як той гарний і добрий та справедливий суддя розставить все на своє місце… і Вам, Владико, цього потрібно боятися. Чекаючи справедливого Божого Суду. Бог правду любить, а неправду довго терпить. Зрадити і розп’яти Ісуса Христа було легко тим, хто це робив, але потім якою страшною була покута. Митрополита Філарета на Соборі в Москві засудили несправедливо. То був не Собор, а судилище, главою якого був Новітній Пилат в особі Патріярха Московського. А ви всі галасували, як той натовп нечестивців: «Розіпни!», забувши навіть про те. що Митрополит Філарет вірно служив тій Церкві, до якої належав, представляв її в світі й не виславляв із себе гнаного героя, а ставився з розумінням знамення будь-якого часу. На Соборі в Москві 1992 року все сталося у світлі історичних традицій України після 1654 року, коли зрадливі полковники лизали чоботи московських воєвод і один за одним здавали московському цареві своїх найвищих достойників українських гетьманів Дмитра Дорошенка. Івана Самойловича, Івана Мазепу й інших. Так подібно і Ви. вчинили чорну зраду, а тоді завезли свого предстоятеля Митрополита Філарета в Москву і здали на тому московським фарисеям. Повернувшись додому «обрали» такого, який вигідний Москві, порушивши і Святі Канони, і статут УПЦ.
Таким «соборам» у Російській церкві не варто дивуватися. їх тут було, ой, як багато. Згадати хоч би де-кілька: суд над Митрополитом Московським Филипом, засудження Максима Грека, Патріярха Никона, вражаюча і страхітлива картина судилища над Митрополитом Арсенієм Мацієвичем. Ви хочете сказати, що над цими «соборами» теж була благодать Святого Духа? У житії святителя Арсенія Мацієвича є один вражаючий епізод, коли він з’явився на земне судилище, яке складалось із членів синоду Російської Церкви, як на служіння. На ньому була архиєрейська мантія, омофор, білий клобук, на грудях панагія, в руці Митрополит Арсеній тримав архиєрейський жезл. Коли ж прочитали указ «благочєстівой Кагєріни», про позбавлення його сану, то члени Синоду почали знімати з нього облачення, та уважно стежачи за виразом його обличчя, бо про кожну дрібницю потім потрібно було звітувати Катерині. Незгідний з цим Митрополит Арсеній Мацієвич передбачив сумну подальшу долю цих синодалів. Так і сталось: Димитрій Сєчєнов задушився власним язиком, Амвросій Каменський загинув від руки м’ясника. «Тебе вб’ють, як вола», сказав Митрополит Арсеній; єпископ Псковський Гедеон залишився без своєї катедри. Ось, який символічний підсумок. Повторюється вона й тепер. Лишити невидимої благодаті Божої людину, яку вона отримала від Бога через Таїнство Священства, це є ніщо інше як хула на Духа Святого. Після таких історичних фактів важко повірити в істинність і канонічність та благодатність Російської Церкви, до якої Ви, Владико Феодосій, прищеплені й тілом, і душею, та ще й яку так ревно відстоюєте.
Щоб виправдати свій єретичний вчинок — позбавлення сану Митрополита Філарета, Ви звертаєтесь до якихось історичних фактів, яких зовсім не розумієте і так старанно їх перекручуєте вже в давно встановленому сценарії. Ви дивуєтесь з того, що, коди «позбавили архиєрейського сану» предстоятеля Української Православної Церкви, то він не послухав, бачите, голосу московських «святителів», а продовжував священнодіяти і рукополагати. Натомість, коли позбавляли сану Іоанна Золотоустого, Митрополита Московського Филипа, Митрополита Арсенія Мацієвича та інш., то вони не насмілювались більше священнодіяти, бо нібито визнавали те святотатство за суд, який відбувався над ними. Але ніколи ці святителі не визнавали позбавлення їх архиєрейського сану законним і справедливим. А священнодіяти не могли тому, що до них було приставлено звичайних наглядачів, які ревно виконували накази і не дозволяли їм проводити богослужіння. Саме так і було з Патріярхом Константинопольським святителем Іоанном Золотоустим, і Митрополитом Арсенієм Мацієвичем, і з Патріярхом Никоном. До самої смерти вони протестували проти таких несправедливих рішень. Святитель Іоанн Золотоустий і після смерти не хотів повертатися на свою катедру, аж поки імператор не спокутував гріх своєї матері. Як бачите, і тут Ви неправі. Митрополит Філарет, назавжди покинувши Московську Патріярхію, став вільним і чистим перед Богом. Він почав служити своєму вільному богообраному народові. Може б Ви воліли приставити до нього «конвой», щоб той супроводив його до Сибіру і зробив все у світлі московсько-імперських традицій? Але не той час. Вам просто не пощастило. Велика відповідальність перед Богом за побудову Української Церкви спонукує Святійшого Патріярха Філарета священнодіяти і рукополагати. І ніякі заборони тут не можуть бути на перешкоді, тим більше ваші, бо вони є просто незаконними і безглуздими.
Яким інтересам служать московські єпископи в Україні, або гроші понад усе
У Вас всі, хто не в вашому кориті — розкольники, самосвяти і сектанти. В той час, коли всі вони пливуть в істинному кораблі, Кормчим якого є Господь наш Ісус Христос. Ви цей корабель знехтували і сіли в простісіньке долярове корито, на підтримку Московської Патріярхії, що пливе через кордони суверенної України. А коли і не перепливе, бо сяде на мілину? Як ось це сталося з владикою Онуфрієм Чернівецьким, з благословення якого громадянці-місіонерці з Москви було передано більше 3 тисяч долярів на відбудову церков і манастирів у Москві. Про цей факт, який переріс у скандал, писали буковинські газети, і навіть порушено кримінальну справу про незаконний вивіз із України валюти. Такі факти непоодинокі. Бо в той час, коли московські батюшки в Україні галасують про те, що вони ні копійки не везуть до Москви, то це є свідченням того, що кожного року контрабандою із Києво-Печерської Лаври й інших єпархій УПЦ Московського Патріярхату вивозять величезними сумами валюту. Відомо про ще один неймовірний факт: один із московських єпископів «загудів» на кордоні України з Росією із 27 тис. ам. дол. А тимчасом свою останню гривню несуть до церкви бабусі, надіючись на те, що їхній храм буде відремонтовано, а де його немає, то збудовано, й не знають про те, що їх жертва прямує до Москви.
Та виявляється, що УПЦ Московського Патріярхату не тільки спроможна на це, а ще й на інші афери. Нещодавно стало відомо, що зазнав краху Кримський комерційний церковний (?!) банк. Його діяльність мудро спрямовувалась Митрополитом Володимиром (Сабоданом) і Кримським архиєпископом Лазарем. Зараз працює ліквідаційна комісія… Але хто поверне ошуканим віруючим гроші, видурені у них грандіозною вивіскою «Кримський церковний банк»? «Люди стали жертвою аферистів у рясах (з Московського Патріярхату), котрі присвоїли багато мільйонів гривень, витерши ноги об їхню Любов та Віру. Братство сподівається, що правлячий єпископ Лазар і Митрополит Київський Володимир, дбаючи про авторитет єдино «благодатних та канонічних» поверне нещасним вкладникам їхні гроші. Остання надія сподіваємось, не буде потоптаною». Це є зміст заяви Українського православного братства святого Апостола Андрія Первозваного, що була розповсюдженя в засобах масової інформації. І як, Ви, Владико Феодосій, після всього цього намагаєтесь виправдовувати себе і відкрито говорити про фінансову «нєзавісімость» від білокам’яної. А якщо взяти до уваги ще й те, що Софрино збуває свою продукцію в Україні, то взагалі слід говорити про неаби-який витік валюти з України.
Про «нерушимий союз і нєзавісімость»
Комуністичний бльок народних депутатів Верховної Ради намагається підтримати існування московської Церкви в Україні. Це вони роблять, як кажуть революційним «методом». Чого варті тільки одні ходіння по Києву московських батюшок з Лаври з товаришами комуністами, які завели їх під адміністрацію президента України з проханням передати національну святиню Києво-Печерську Лавру УПЦ Московського Патріярхату? А деяким заявам депутатів-комуністів, стосовно Церкви, просто дивуємся 3 якого це часу ви товариші-комуністи почати вірити в Бога, заговорили про Божу благодать, повивчали замість ленінських квітневих тез, канонічні правила: і галасуєте, що в Україні є Церква канонічна й неканонічна. благодатна й неблагодатна. Боже напоум ще їх, що так в тебе «щиро вірують, щоб прийшли і висповідались за ті злодіяння, святотатство над українськими святинями своїх попередників, продовжувачами справи яких вони є. Депутати комуністи відстоюють канонічєскую УПЦ МП. Запитання — «що спільного має світло з темрявою?». А може батюшки з Лаври і не світло? Що то за такий нерушимий союз комуністів з УПЦ МП? І це в той час, коли з церковних амвонів постійно заявляється: «Ми в політіку нє іграєм»! А може ваша церква є просто генеральним спонсором КПУ? Чи може ці нардепи-комуністи отримують зарплатню по вул. Січневого повстання, 29? Багато запитань, а відповідь проста — співробітництво минулих часів продовжується! Чим довше такий солідаритет буде продовжуватися, тим більше український народ буде розуміти, що Церква, яка називає себе УПЦ, соромлячись визнати свою приналежність до Московського Патріярхату є чужою. Через таку Церкву в Україні покалічені душі мільйонів віруючих, очі яких дивляться не на Київ, а на Москву. Представники УПЦ МП безперестанно твердять — ми незалежні, автономні. Але де ж вона ваша незалежність? Грамота про автономію УПЦ дарована Патріярхом Олексієм у 1990 році залишилася у Митрополита Філарета. Всі ті «привілеї», які дарувалися втрачені, їх не визнавала і надалі не визнає Московська Патріярхія. Коли ми відкриємо статут УПЦ, то на першій сторінці, у перших рядках, читаємо, що УПЦ є складовою частиною Московського Патріярхату. Предстоятель УПЦ митрополит Володимир Сабодан є постійним членом Синоду Російської Церкви. В православному календарі за 1997 рік ніде не сказано, що це є незалежна Церква, а всі її єпископи розміщені під однією назвою Московський Патріярхат. Кожному єпископу так званої УПЦ обов’язковими є постанови синоду РПЦ. На архиєрейських соборах РПЦ їх присутність обов’язкова. А найголовніше, що жодна Помісна Православна Церква вас не визнає навіть за автономну.
Останнє побажання для Владики Феодосія
Щоб зберегти свій теперішній статус в незалежній Українській Державі ви готові піти і на порушення святих канонів, яких ви так «свято дотримуєтесь» і проголосити патріярхат в патріярхаті. В такому разі Митрополит Володимир Сабодан — патріярх, а Московський Патріярх Олексій — папа. Ну зовсім вже безглуздо! Всі докази вашого буття в Україні вичерпуються. Всілякими облудними шляхами ви намагаєтесь використати свою, поки що фіктивну. більшість. Але православний народ розуміє, що йому потрібна своя єдина Церква Помісна і національна, українська, яка проклинати його не буде. Так що, Владико, поспішайте в рай з Володимиром Сабоданом, а ми «грішні й немічні» залишимося із предстоятелем — Святійшим Патріярхом Київським Філаретом. Ви пишете: «Філарет розстрига веде наших дітей, онуків та й батьків, усю Україну під вселенське прокляття». Ось, Владико Феодосій, ваші слова, ваша гірка неправда, ваша «істина»! Ви на більше не спроможні, бо ви в Московській Церкві, все буття і історія якої тримається на одних прокляттях, брехні й залякуваннях. На останній сторінці вашої книжечки Ви, Владико, турбуєтесь про 11 мільйонів росіян, яких, якщо вони будуть гнаними. Гнаними? Прийдуть захищати російські танки («російська армія в такому випадку могла б на танках прибути сюди, щоб захистити своїх земляків» — це ваші слова). Але хто захистить в двічі більше українців в Росії, які не мають ні шкіл, ні газет, навіть своїх церков, в яких могли молитись українською мовою. До танків наш миролюбивий народ не додумається. А віч вас можна чекати всього, якщо такі слова виходять з уст пастиря церкви, який кожний день промовляє «Мир всім», то чого можна чекати від горе-політиків в Москві, про яких ви згадуєте? Дякуємо за попередження. Не дай Бог, щоб це сталося. А якби і сталося то Ви б напевно сіли в цей танк, як ваш Патріярх Алексій в Югославії і вірно скерували на ціль, бо ви митрополит Московської Церкви. Вам, Владико Феодосій, вже за сімдесять років, але як страшно є проклинати когось, Україну, її Церкву, її народ. Але плач України прийшов під кінець і вона радіє. Тож краще, Владико Феодосій, візьміть велику лопату і підіть на схили Дніпра, викопайте печеру і моліться слізно Богу, щоб визволив Вас від лукавого…
11.07.1997 року
