Відновлення мирянських організацій — це значить покликання до життя повноти Церкви. Належна увага мирянству є так великої ваги, що її не можна применшувати чи відкладати. З хвилиною, коли Церква стала вільною, є час і конечність діяти її повнотою, відкрити можливості у всіх її напрямках для послідовного розвитку.
Підкреслюємо, що на основі Христової науки і вчення Церкви побудовані мирянські організації. Ця підставова вимога не є новою. Загально прийнято, що до критерій мирянських організацій належить упривілейоване місце на духовні справи, систематичний підхід до катехизацій, належне розуміння Святого Письма.
Як переємці Церкви святих рівноапостольних Володимира й Ольги, в нас виняткова духовість, з якою нам потрібно запізнатися й плекати. Благочестя, богословія та історія Київської Церкви в принципі є східньою із особливостями властивої її харизми. Київська традиція відзначалася повною інтеграцією Церкви з життям народу. Значення Митрополита Іларіона, святих страстотерпців Бориса й Гліба, св. Теодосія Печерського, популярність проповідей св. Івана Золотоустого в початках існування Церкви в Україні, є не малої ваги у розвитку Церкви в Україні.
Великий Митрополит Андрей Шептицький і його наслідник Патріярх Йосиф присвятили своє життя на привернення цінних здобутків східньої богословії в загальному, а особливо Київської традиції. Отець д-р Іван Гриньох у статті «На порозі другого тисячоліття — до джерел нашої релігійної духовости» цитує Ізборник, документ з XI століття, який стисло схоплює суть християнської людини, а саме, що вона «…чадо Євангелії, син Воскресення, наслідник будучої жизні в Христі Ісусі, Господі нашім». Чадо Євангелії, бо родиться, росте й стається зрілою на об’явленому вченню Євангелії, син Воскресення, бо діє у вірі цієї божественної події, наслідник будучої жизні, бо є освободжена Божим словом обіцяної, запорученої вічности. До часу радянського терору українці засадничо почувалися вільними. Хоч які труднощі пережила Церква України через століття, хоч які утиски мало населення України в часі закріпачення, українська людина була вільна духово й зуміла затримати людську гідність помимо тяжких життєвих умов…
Відбудова Української Католицької Церкви не може здійснитися без повної участи й активного заангажування мирян. Мирянські організації є одним із засобів.
Існує досить різноманітний поділ мирянських організацій на братства і сестрицтва та рухи, як наприклад Українська Молодь Христові, Обнова, Патріярхальний рух та інші. Структура мирянських товариств поділяється також на парафіяльні епархіяльні, краєві та світові. У їхній дальшій розбудові нам потрібно усвідомити, що ми сьогодні є світовою Церквою. Нам потрібно діяти льокально, але думати гльобально. Одна Церква, одні миряни. Наш досвід є різний, наші потреби можуть різнитися, що нас може тільки збагатити, але духовість та інтереси нашої Церкви є одні. Не зрікаймося київського лику та історичности його благочестя ні в Україні, ні в діяспорі. Щоб це перевести у дійсність, потрібно думати про краєві структури мирянських організацій та прямувати до світового об’єднання. Хоч які труднощі, віддалі чи економіки у наших спільнотах, нам потрібно спільно розбудувати усі структури Церкви, щоб Українську Католицьку Церкву не звести до чистих формальностей і зовнішнього фасаду. Спостереження в 50-х роках молодого історика Павла Грицака, що «… існує одна важна проблема в родах українського суспільства — це проблема українських світських християн, проблема трансплянтації християнізму з ділянки церковно-релігійної до ділянки суспільно-політичної» може продовжуватися сьогодні, тільки з більшими втратами. В дійсності проблема є подвійною. Для віруючого потрібно знання віри й духовного життя. Засоби для «трансплянтування» й переведення в життя можуть дати мирянські організації конкретним і практичним підходом після відповідного прослідження справи. Власне тепер, коли для багатьох церковно-релігійне життя є новістю, існує пекуча потреба розбудувати мирянські структури, щоб відновлення Церкви в Україні йшло не тільки ієрархічно, але також мало добру основу у своїх мирян.
Участь у міжнародніх мирянських організаціях
Спільнота є центральним і підставовим поняттям в документах II Ватиканського Собору. Христова наука дає тривкі підстави на існування спільнот. Миряни — це вірні Церкви і громадяни людських спільнот. Миряни, обдаровані талантами у різних галузях професій та занять, є активними учасниками не тільки свого безпосереднього довкілля, але й світової громадськости, й тим самим Церква числить на їх досвід і відданість здійснювати Христове вчення у світі.
Після II Ватиканського Собору 60-их років, який зрушив Вселенську Церкву до нового думання-осмислення багатьох справ і в тому ролі мирян, Католицька Церква більше цінує і присвячує уваги мирянським організаціям. У 1987 році була скликана Світова консультаційна конференція мирян, темою якої було «Покликання і післанництво мирян у Церкві та у світі». Напередодні скликання Синоду єпископів Европи для обговорення суспільних та політичних змін з упадком комунізму в Середній та Східній Европі під кінець 1991 року, провідні міжнародні мирянські організації, як європейські федерації Руху католицьких інтелектуалів, об’єднані у Пакс Романа, подали свої спостереження й рекомендації в ділянках релігії, культури і віри у міжконфесійних відносинах та міжетичних напружень, освіті, введення ново проголошених держав у міжнародне життя і т.п. Всі вичислені підтеми торкаються дуже близько нашої Церкви й держави. У двох вищезгаданих конференціях брали участь українські представники. (У 1987 р. голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання Василь Колодчин у Римі, а в 1991 р. спостерігачі «Обнови» Микола Когут і Ростислав Демчук, Фульда, Німеччина). Того роду форуми представляють собою великі можливості й для послідовної праці потребують виробленого мирянського руху.
Існують різнорідні міжнародні організації мирян із цілями харитативної допомоги, молитовного оновлення, миротворчого руху, правозахисту тощо. Деякі з них мають довшу історію. Багато постає нових організацій. В Україні мали нагоду запізнатися із рухом «Тейзе» із осідком у Франції, якого ціль «бути притчою спільноти — ядром молитовного співжиття, рух «Ковчег» («Л’Ярш»), для взаємного доповнення і доцінення осіб із фізичним обмеженням через співжиття, але є також такі, як «Пакс Христі», рух мирянських пацифістів і багато інших. З України їздили на міжнародні мирянські з’їзди Леся Крип’якевич, Іван Гречко, Стефа Шабатура, Юрій Підлісний, й у них напевно цікавий досвід і цінні зв’язки.
Потреба й користь зв’язків із міжнародніми мирянськими організаціями очевидна. Ознайомлення і вартість особистих контактів, взаємна допомога і ріст, виміна думок, обізнання із способом провадження діяльности — є речі, від яких ми часто були відокремлені обставинами й тим самим позбавлені цінного досвіду. Така ситуація була не тільки втратою для нас, але також для Заходу, бо Захід не мав нагоди запізнатися із досвідом вірних Української Католицької Церкви на підставі особистих взаємин. Одначе, шукаючи таких контактів, потрібно бути селективним й вибирати організації на підставі нашої потреби, беручи під увагу дійсне спрямовання тих організацій.
Прецедент ефектовної діяльности українського мирянського товариства у міжнародній структурі існує. Українські товариства студентської та академічної «Обнови» ввійшли у світове об’єднання католицьких інтелектуалів і професіоналістів «Пакс Романа» перед Другою світовою війною, над чим варто дещо зупинитися для кращого зрозуміння одного типу мирянської організації, способу і вартости їх діяльности.
Товариство «Обнова» і світове об’єднання «Пакс Романа»
Засадничо цілі товариств «Обнови» та «Пакс Романа» сходяться у тому, що у світлі християнських принципів стараються послужити своїми моральними та інтелектуальними ресурсами для добра Церкви й спільнот.
«Пакс Романа» була заснована в 1921 році студентами-католиками, які бажали миру у повоєнній Европі, на підставі християнської справедливости, взаємної пошани і порозуміння між студентами різних національностей. Після Другої світової війни товариство поділилося на студентську та академічну галузі, Міжнародній рух католицьких студентів і Міжнародній католицький рух у справах інтелектуальних і культури. Це міжфакультетне і міжпрофесійне товариство має за свою ціль дошукуватися, як поєднувати Христову віру з життям. Вони близько слідкують за ознаками часу, просліджують та дискутують їх на відповідних форумах, що пізніше знаходить застосування у справах суспільних, економічних, політичних, екологічних чи в питаннях екуменізму. Сьогодні «Пакс Романа» має свої федерації на всіх континентах, а при централі існують секретаріяти юристів, мистців, науковців, агрономів, інженерів та інші. «Пакс Романа» має повне представництво в Об’єднаних Націях в категорії недержавної агенції із доступом до цілої системи ООН як Юнеско, Юнісеф і т.п. (При тому варто тут згадати, що на підставі документу «Деклярації ООН для елімінації всіх форм нетолерантности та дискримінації, основані на релігії та вірі», у співпраці із д-ром Андрієм Сороковським Крайова Управа Патріярхального Товариства в Америці внесла через «Пакс Романа» до ООН в лютому 1990 р. справу легалізації та реєстрації УГКЦ в Україні. Того ж року справу легалізації та реєстрації було розглянено у трьох окремих сесіях правозахисних комісій. Документ підшукав дипломат-емерит Едвард Кріхнер, довголітній провідний член «Пакс Романа» і приятель українців. Крім ООН «Пакс Романа» співпрацює із подібними рухами та світовими осередками культури і науки.
Взаємини «Обнови» з «Пакс Романа» мають тривалу історію
Товариство Українських Студентів-католиків «Обнова» було засноване в 1929 році, але їх початки треба дошукуватися в 1921 році, коли у Львові появився орган руху «Поступ». Існує дуже значна можливість, що «Обнова» у своїй ранішій формі була співосновником «Пакс Романа», що варто прослідити. Митрополит Андрей Шептицький мав особливе зацікавлення у розвитку надійного молодого мирянського інтелектуалу і дав йому свою всебічну піддержку. Митрополит Андрей призначував «Обнові» академічних душпастирів високого інтелектуального та богословського рівня, як о. д-р Йосиф Сліпий, пізніше о. д-р Іван Гриньох. Товариство «Обнова» брало участь у конференціях та з’їздах «Пакс Романа» і в 1939 році член академічної «Обнови» професор Микола Чубатий увійшов у провід, коли був обраний на голову секретаріяту у «Про Орієнте» при «Пакс Романа» для справ Східніх Церков. Того ж самого року делегація обох «Обнов» у складі проф. Чубатого та студента Богдана Лончини після з’їзду в Нью-Йорку не змогли повернутися в Україну. Повстали нові кордони. Більшовицька окупація перервала діяльність «Обнови». В роках 1939-1945 «Обнова» припинила свою діяльність. До двох років після війни відновилися академічна і студентська «Обнови» в Мюнхені і за допомогою дипломата на ООН та свого часу голови світового «Пакс Романа» Едварда Кірхнера відновила повний статус у світовому об’єднанні не за принципом державним, а національним. В 1947 році на світовому з’їзді «Пакс Романа» в Анціо, біля Риму, в якому брала участь делегація «Обнови», тематичну доповідь «Завдання руху “Пакс Романа” у повоєнний час» дав Едвард Кірхнер. В ній він звернув особливу увагу на потребу зберегти інтелігентські кадри національних еміграцій, що вплинуло на трактування Заходом бездержавних студентів та політику розміщування еміграційних інтелектуалів.
Участь українців на світових форумах у повоєнний час має ту особливу вагу, що коли Україна щезла на мапах Европи і світу, то престижева міжнародня асоціяція християнських інтелектуалістів прийняла українські мирянські товариства «Обнови» на принципі національному, як рівнорядний партнер. Так довго, як «Обнова» була активною, брала участь у міжнародніх конференціях, вона заступалася в українських справах, інформуючи про переслідування, вже в 50-х роках спрямувала західню свідомість про 1000-ліття хрещення Руси-України. Коли Ісповідник Віри Патріярх Йосиф Сліпий видвигнув питання помісности й патріярхату Української Католицької Церкви, деякі діячі «Обнови» стали провідними за їх здійснення. Між ними були проф. Василь Маркусь, проф. Мирослав Лабунька і вже покійні проф. Микола Чубатий, історик Церкви, д-р Богдан Лончина, ред. Роман Данилевич, проф. Петро Зелений та інші. Відсутність на міжнародньому форумі із-за браку найціннішого ресурсу, а це людей відповідного рівня, було втратою, бо ми зійшли із сцени, де виробляється міжнародня думка про нас у середовищі із певними впливами. Для прикладу наведу досвід відновленої «Обнови» на світовій асамблеї «Пакс Романа» цього літа в Більбао, Еспанія, про що коротко розповів мені Микола Когут, один із делегатів «Обнови».
Делегація «Обнови» на міжнародньому з’їзді «Пакс Романа» цього року була в такому складі: проф. Мирослав Лабунька, голова Микола Когут і Андрій Костюк, голова ТУСК «Обнова» у Львові. Головною ціллю делегації було відновити членство «Обнови», яке мало певну історію і традицію у «Пакс Романа». На відкритті загальниково вітали учасників із Східньої Европи, але завдяки таким друзям, як подружжя Кірхнерів та їх приятелям Невіль, уступаючого голови світового об’єднання, і Нухельманс, уступаючого голови європейських федерацій, привітали поіменно Андрія Костюка, відновленої студентської «Обнови» у Львові. Українську делегацію в загальному приймали прихильно та із зацікавленням. Але коли приходило до голосування, знаходилися труднощі, на які не було вияснення. Деякі делегати Англії, Італії, Австрії та інших країн висловлювали непевність з огляду на «церковні і міжконфесійні непорядки та тертя» та політичну «нестабільність» України. Показалося, що не було тут якоїсь злоби, але інформації про нас, нашу Церкву й країну не вийшли із дружніх кіл. Якщо така опінія є серед християнсько-інтелектуальної спільноти, то чого можемо очікувати від угрупувань політичних чи зрадикалізованих в ділянках науки чи економії. Цікаво, що на українців дивилися відновлені федерації із Словаччини, Словінії, Румунії та Литви як друзів і на таких із найкращим потенціялом, беручи під увагу величину країни та виняткову історію Української Католицької Церкви. Спроби створити підсекретаріят для колишніх комуністичних держав у Польщі перепав, як також спроби на окремі мадярські федерації в новоздобутих незалежних державах австро-мадярської імперії із незалежним голосом також відпав. Делегації із країн третього світу мали особливе зрозуміння до української делегації і її піддержували. Вибрали на голову світового об’єднання «Пакс Романа» жінку-дипломата із Танзанії. З’їзд закінчився успішно. «Обнова» відзискала членство, хоч є ще справи до полагодження внутрі і ззовні. Все ж таки знову нав’язалися контакти мало не в останню хвилину, заки ми ввійшли б у цілковите забуття .
Кінцеві думки
Сьогодні світ дивиться на те, щоб себе забезпечити від нищівних ідеологій, які знову можуть постати із-за нетолерантности відмінних угрупувань, із складних економічних чи політичних ситуацій, які зводять людей до екстрем. Рівнож можемо бачити, коли ситуації зводиться до «збройних розв’язок». Пригадаймо собі змагання за легалізацію Української Греко-католицької Церкви, коли затурбування було більше за долю Російської Православної Церкви, ніж за тих, яких російська Церква покривдила. Російська Православна Церква є відома у світі, і вона заімпонувала багатьом. Те саме відноситься до Росії, як держави, до Польщі і польського Костела та інших, бо світ їх знає і їхні недотягнення виправдує. Інша справа з Українською Католицькою Церквою і Україною. Нашим основним завданням не є дефамація сусідніх народів та інших Церков, а радше поділитися із відповідним світовим оточенням про процес нашого відновлення та заохотити до поділення цінного досвіду, до взаємної допомоги. Світова громадськість потребує особисто запізнатися із нашим християнським гуманізмом, що є наслідуванням Христового чоловіколюб’я яке в минулому було розп’яте на хресті і витримало пробу. Україна буде тим міцніша, чим виразніше скристалізовані в ній релігійна, світоглядова, активна громадськість. Українська Католицька Церква буде тим міцніша, чим краще її миряни зуміють дати належну увагу релігійному ростові, знанню своєї духовної спадщини і будуть активізуватися для розбудови усіх структур Церкви. Тепер новий етап і нові завдання.
* Ця доповідь була виголошена на Світовому Конгресі Мирян
26 серпня 1992 р. у Львові. Друкуємо з скороченням і під змодифікованою назвою.
