28 грудня 1984
Справа: Секретні інструкції Священної Конгрегації для Східніх Церков
в листі до українських єпископів
Слава Ісусу Христу!
Ваше Блаженство, наш Дорогий Патріярше!
Ми, вірні члени Помісної Української Католицької Церкви, з округи Ньюарку, Н.-Дж., США, повідомляємо Вас про наше занепокоєння і обурення листом кардинала Владислава Рубіна і архиєпископа Мирослава Марусина з 17 вересня 1984 р. до одного нашого єпископа. Цей лист, з огляду на заперечення в ньому основних прав нашої Церкви, відноситься до всіх її єпископів.
Вістка про цей понижуючий нашу Церкву лист продісталася до нас завдяки деяким священикам.
Про цю вістку подав також допис журнал «Патріярхат» в числі за листопад 1984 р. під назвою «Ватиканська машина вже заговорила про нашу Церкву». Згодом і журнал «Ньюзвік» з 5 листопада 1984 р. поінформував мільйони своїх читачів про секретні інструкції Ватикану в нотатці «Невідповідний обряд в Церкві Риму», тобто про обряд нашої Церкви. Журнал оправдав неприємну для деяких єпископів назву цього заголовку таким змістом:
«Вслід за все ще секретними інструкціями Ватикану, українці-католики кругом світу можуть підозрівати, що Папа Іван Павло II хоче, щоб їх Церква заникла як окрема одиниця серед католицької пастви. Українська Католицька Церква є Церквою Візантійського обряду, вона зберігає Богослужби і організаційні форми східнього православ’я, але всетаки визнає папський авторитет. Вона, наприклад, називає свого голову «патріярхом» так, як і православні, і висвячувала жонатих мужчин на священиків — практики, дотепер толеровані Ватиканом. Як підпільна Церква в Совєтському Союзі, вона була осередком українського націоналізму. Тепер, однак, Рим сказав українським католицьким єпископам, що їм не можна називати свого Верховного Архиєпископа Мирослава Івана Любачівського патріярхом — це поступка Російській Православній Церкві й Кремлеві, що стараються заперечити леґітимність підпільної Церкви в Україні. Дальше, Ватикан хоче, щоб українці покінчили з жонатим священством (привілей, яким користуються теж інші Церкви східнього обряду, як, наприклад, Мелхітська Католицька Церква). А що ж відносно жонатих мужчин, які вже є висвячені? Римська тверда інструкція: просто суспендуйте їх всіх, включно з тими двадцятьма, що були висвячені після 1963 р.
Крім журналу «Ньюзвік», справами нашої Церкви займалися і другі американські публікації. «Пост Газетте» з 8 листопада 1984 р. надрукувала статтю «Українці-католики занепокоєні директивами Ватикану в справі клеру», «Лонґ Айленд Кетолік» з 15 листопада 1984 р. подав інформації під назвою «Українці-католики обурені інструкціями відносно свячень». Дальше, «Ньюзвік» з 3 грудня 1984 р. помістив листа Ореста Гаврилюка із Сілвер Спрінґ, Мд., під назвою «Суспенда українських священиків», в якому він написав, що це доведе до смерти нашої Церкви. У цьому ж числі журналу подано теж лист митрополита Стефана Сулика, в якому він твердить, що Церква Риму визнає леґітимність «підпільної» Української Католицької Церкви в Совєтському Союзі, що унагляднено призначенням для неї митрополита,о архиєпископа Львова, наслідника кардинала Йосифа Сліпого і що «Римська Католицька Церква сказала нам, що ми не можемо називати нашого Верховного Архиєпископа «патріярхом», але вона ніколи не перешкоджала нам працювати для цієї мети», і що відносно священиків, не було інструкцій «суспендувати їх всіх». Опісля теж «Нешенел Кетолік Репортер» з 7 грудня 1984 р. помістив інтерв’ю з жонатим о. Андрієм Чировським із Чікаґо, в якому о. Чировський виступив в обороні прав нашої Церкви, а також в обороні права на жонате духовенство.
Інформації в названих часописах, зокрема в «Ньюзвік», вірно віддзеркалюють «тайні інструкції» Конгрегації в її листі до наших єпископів. В доказ цього подаємо тут скорочено суть цього листа:
«Священна Конгрегація для Східніх Церков, Рим, 17 вересня 1984 р. Ваше Преосвященство! Із прикрістю приходитьюся нам звернути Вашу увагу на недотягнення і надужиття у Вашій епархії.
- Деякі священики, що були висвячені нелегально і обманно, і самим Божим законом вони є суспендовані, але дальше виконують священичі функції. Прошу Вашу Екцеленцію подати Священній Дикастерії листу цих священиків із даними, коли і ким вони були висвячені і чи були якісь неправильності перед або після свячень. До часу звільнення їх від суспенди вони не можуть священнодіяти.
- Щодо справи українського патріярхату, то я сподіваюся, що Ваша Екцеленція пристосується до норм і інструкцій Святішого Престола, які є основані на рішенні Другого Ватиканського Собору. Інша поведінка Вашої Екцеленції в цій справі принесе заворушення між вірними і завдасть шкоду Українській Церкві, головно на Батьківщині.
- Через брак дисципліни і духового життя в епархії, проявляється невдоволення тому, що домінує псевдопатріотизм. Обов’язком Вашого Преосвященства є привернути мир з поміччю Христа».
Вагу єдности синодальної дії польського єпископату і польського патріотизму підкреслює при кожній нагоді Папа Іван Павло II своїм гарячим патріотизмом і підтримкою автономної дії і управління Церкви в Польщі, яку очолює її примас. Папа ніколи не зробив критичної завваги відносно надмірного патріотизму польських католиків чи їх духовенства, противно, він цей патріотизм постійно посилює, і це не на благо українського народу і нашої Церкви.
Тому, щоб рішуче запротестувати проти чергової кривди, зробленої нашій Церкві цим листом Конгрегації, ми зібралися на ширших сходинах, які підготував окружний відділ Українського Патріярхального Товариства в Ньюарку, Нью-Джерзі, 16 грудня 1984 р. в Українському Народньому Домі, в Ірвінґтоні, Н.-Дж. Там редактор журналу «Патріярхат» проаналізував зміст листа Конгрегації і пресові відгуки на нього, а голова окружного відділу Товариства, покликуючись на св. Письмо, Берестейську унію і на постанови Другого Ватиканського Собору, ствердив, що наші єпископи можуть управляти нашою Церквою незалежно від урядників Конгрегації, яка вже нераз кривдила нашу Церкву своїми поступками Кремлеві й московській патріярхії.
Блаженної пам’яти Патріярх Йосиф у своєму «Завіщанні» написав, «що існує Богом даний обов’язок і право виступати в обороні Церкви проби будь-кого, хто їй шкодить», і Він «благає нас ніколи не відказатися від Патріярхату своєї Страдниці-Церкви, бо ми ж живі, існуючі її діти». До цього напімнення спонукали Патріярха шкідливі дії ватиканських правителів проти нашої Церкви. Патріярх був свідком дивної тоді для нього події — на його внесок понад 2,000 Отців Другого Ватиканського Собору своїми оплесками визнали Патріярхат нашої Церкви, а заходи московських «обсерваторів» на цьому Соборі у кардиналів, а цих у папи, це голосування уневажнили. Також визнання Блаженнішого Патріярха нашими єпископами і ухвалену ними конституцію нашої Церкви Папа Павло VІ не апробував і признався, що це кардинали відрадили визнати український Патріярхат «бодай під цю пору», а тепер знову Конгрегація аргументує свій виступ проти нашого Патріярхату «делікатною хвилиною», зумовленою політикою Ватикану.
Про цю політику Патріярх Йосиф у своєму «Завіщанні» сказав:
«Апостольський Римський Престіл, під впливом і властю урядовців Римської Курії, може, і в доброму намірі, взяв в 1910-тих роках політичний курс, який спричинив болючий удар для нашої Церкви в Україні, а ще більше для тієї частини нашої Церкви і народу, що знайшлися у вільному світі», бо «відомі є таємні документи про контакти між Апостольською Римською Столицею і московською патріярхією, які мають характер присуду смерти для Української Церкви, а заразом вдаряють у саму Вселенську Церкву».
Та поза цим політичним курсом, Патріярх Йосиф запевнив всіх такими пророчими словами:
«І тоді, як мене не стане між живими, жодна сила цього світу і жодна інституція не буде в силі спинити безповоротнього процесу, який доведе до визнання Патріярхату».
Цей процес виразно унаявнився Вашому Блаженству і Всім учасникам похоронів Великого Вашого Попередника, 13 вересня 1984 p., в часі яких поминали Вас, як «Блаженнішого нашого Патріярха Мирослава Івана», а також на тризні, цього дня увечері, о. архимандрит Любомир Гузар, представник Крилосу Львівської Митрополії, визнав Вас Патріярхом, що Всі присутні, разом з єпископами і митрополитами, схвалили своїми спонтанними оплесками і вставанням з місць. Опісля делегації краєвих організацій і установ з цілої української діяспори, президент Світового Конгресу Вільних Українців, голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання, голова Закордонного Представництва Української Визвольної Ради, колишній прем’єр Українського Державного Управління і президент Української Народньої Республіки в екзилі у своїх привітах для Вашого Блаженства в часі Тризни і на авдієнціях у Вас зверталися до Вас як до Патріярха.
Це загальне визнання Вашого Блаженства українським Патріярхом здивувало Ватикан і розгнівало Москву, бо вони надіялися, що зі смертю Патріярха Йосифа завмре і український Патріярхат. Це визнання викликало реакцію Москви і її інтервенцію у Ватикані, у висліді якої Конгрегація написала листа до наших єпископів.
Блаженніший наш Патріярше! Ми надіємося, що Ви приймете цього листа від нас як духовний Батько від своїх духовних дітей, із зрозумінням нашої тривоги і журби за долю нашої Рідної Церкви. Ми сподіваємося, що Ви скріпите Вашим ласкавим словом нашу віру в потребу дальшої праці для закріплення Патріярхату Помісної Української Католицької Церкви та пригадаєте про цю потребу нашим єпископам та Конгрегації. Всі ми будемо зберігати «Завіщання» Патріярха Йосифа, бо було б нам страшно ставати на суд Божий, не зробивши нічого для рятунку нашої Церкви в Патріярхаті.
Ми теж просимо ласкаво Ваше Блаженство повідомити Святішого Отця Івана Павла II про наше переконання, що визнання Патріярхату нашої Церкви Апостольською Столицею в 1000-ліття Хрещення Руси-України було б дійсним, діловим свідоцтвом її прихильности до українського народу.
Блаженніший наш Патріярше! З Різдвом Христовим і Новим Роком ми бажаємо Вам щастя, многих здорових літ і вдоволення у праці для добра Рідної Церкви і рідного українського народу.
Христос Рождається! Славім Його!
Василь Пасічняк, Голова
Ярослав Закаляк, Секретар
