Всечесніший Отче Докторе!
«Кожне царство,
розділене проти себе самого,
запустіє, і дім на дім упаде» (Лк. 11, 17).
У журналі «Патріярхат» ч. 12 за місяць грудень 1995 року була надрукована Ваша стаття «Чи відбудеться Собор УКЦ у 400-річчя Берестейського договору». У цій статті, між іншим, було сказано: «Належно непродуманими є також деякі практичні поступовання нашого церковного проводу. От уже другий рік приїжджають до Львова щомісяця на кілька днів польські професори з Люблинського Католицького Університету, щоб вести польською мовою з українським чернецтвом і мирянами заочні курси підвищення їх релігійної культури. Це тоді, коли вже другий рік діє у Львові цілоденна Українська Богословська Академія. Зразу, як лиш було можливо у Львові релігійне навчання, заснувався там Греко-католицький Ліцей ім. о. Климентія Шептицького. За останні роки цілі десятки учнів одержали в тих вищих клясах середньої школи освіту на високім академічнім і релігійнім рівні. Однак тепер наша ієрархія береться закривати цей Ліцей… з браку фондів».
Коли під час катехитичних курсів в липні я говорила з Вами на тему Інституту і просила Вашої допомоги у викладах, тоді я не усвідомлювала собі, що ця розмова принесе такі наслідки. Якою відмінною була тоді Ваша реакція від цього, що Ви написали у тій статті. Дуже вигідно сидіти за океаном і здалеку спостерігати за подіями, що відбуваються в Україні. Не завжди, а, може, і ніколи, не докладається стільки зусиль, щоб зрозуміти, що насправді відбувається. Наша Церква вийшла з підпілля, і відчувається велика потреба кадрів, щораз більше людям хочеться почути щось більше, ніж тільки те, що Бог їх любить. Так складається, що працюю рівно ж в установі освіти м. Львова як методист у справах етики на засадах християнської моралі. Поки що в Україні неможливим є вести релігію до шкіл, але хочеться дати нашим дітям і молоді християнські принципи виховання. На жаль, немає людей для ведення цього предмету в усіх школах, хоча б тільки загальноосвітніх, міста Львова, не говорячи вже про технікуми чи ВУЗи. Вже пройшло кілька років свободи, і де ті всі, що готові були їхати в Україну. Важко кинути теплі домівки. Кажемо, що Церква — наша Мати, Україна — наша Мати. Якщо так, то ми — діти, і якщо любляча дитина бачить потреби своєї матері, не чекає на спеціяльне запрошення, а сама старається допомогти, не враховуючи вкладених зусиль. То, може, не чекаймо на спеціяльне запрошення, але дійсно ідім на допомогу. Пишете, що приїжджають викладачі і польською мовою ведуть заняття з українським чернецтвом і мирянами. Хіба мова, то якийсь злочин? Програма Академії передбачає за три роки навчання так опанувати англійську мову, щоб уже на вищих курсах читати лекції англійською мовою.
На виклади приїжджає до нас висококваліфікована кадра викладачів, прошу вказати мені викладацьку кадру в Україні, а тоді з певністю будуть мати зайняття в Інституті. Такої катедри немає. Ці предмети, до яких маємо свою кадру, ведуться українською мовою, між іншим літургіка — о. Гліб Лончина, студит, філософія — о. Діонісій Ляхович, ЧСВВ, історія Церкви — пан Олег Турій, кандидат історичних наук. Влада Інституту враховує кваліфікацію цих викладачів. А хто має викладати догматику, науки Святого Письма, педагогіку, психологію? Де в нас є спеціялісти з цих предметів? З катехитики в цілій нашій Церкві є один доктор о. д-р Іван Музичка… — чи потрібен коментар? Крім цього, що є предмети, які ведуться українською мовою, для сестер, мирян, а навіть священиків, що вчаться в Інституті, кожного місяця є спеціяльні духовні заняття окремо для кожного стану. Ці заняття ведуть о. Архимандрит Любомир Гузар, о. Гліб Лончина і о. Йосиф Андріїшин.
Пишете дальше, що 2 роки діє Академія. Дійсно, вона справді діє два роки. Львівська Богословська Академія пропонує стаціонарну форму навчання (заочна форма не передбачена), тому кандидатами можуть бути особи віком до 30 років (Інформаційний Вісник ЛБЛ 95-06, стор. 16). Тепер прошу собі уявити, чи всі бажаючі навчатись і що вчаться в Інституті, маючи сім’ї, працюючи, можуть навчатися стаціонарно? А що робити тим, кому за 30?
Ще одна точка, на яку хочеться дати Вам відповідь — це Ліцей, де цілі десятки учнів одержали освіту на високому академічному і релігійному рівні. Так склалося, що два роки я працювала в цьому Ліцеї і можу щось сказати на тему рівня. До речі. Ви рівно ж викладали в цьому Ліцеї. Чи Ви призабули вже свої враження? Про який академічний рівень можна говорити, коли випускники мають проблему з поступленням навіть у Семінарію. Коли ми вже нарешті подивимося нормальними очима на те, що українське? Ми звикли запевняти себе, що все, що українське, є добре, чисте і святе. Вже час собі сказати, що не все українське є добре, чисте і святе. Тільки той, хто бачить свої недоліки, вже піддатись лікуванню. Польща і Україна — це два сусідні народи. їхня спільна історія дуже важка. Але доки ще будемо взаємно ворогувати між собою. Де тоді справжнє християнство, де Христова Заповідь Любови? Більшість наших молодих людей, що вивчають богословські науки, перебувають і навчаються за кордоном, між іншим у Польщі, Італії, Америці, Німеччині. До Люблинського Католицького Університету приїжджають люди навіть із Західньої Европи. Не бояться ополячення. Боїться тільки та людина, яка не переконана в свойому, яка не відчуває своєї тотожности. І ще одне, Всесвітліший Отче, думаю, що кожен польський священик не писав би так про свою ієрархію, як Ви це робите. Навіть Христос каже: а коли брат твій завинить супроти тебе, піди і докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого. Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків» (Мт. 18, 15-16).
Коли б поляки мали таку ситуацію, як ми зараз, то об’єдналися б в одне, навіть якщо б погляди на дану справу були різними. Бо коли є потреба чи загроза, вони є разом, а ми не те що не стараємося єднатися, а радше розбивати, бо тоді може ще щось при цьому скористається особисто.
Т. Шевченко колись сказав: «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь», сьогодні сказав би напевно таке: візьміть від чужого те, що добре, те, що допоможе вам відкрити глибину і красу свого.
З християнським привітом
Анна Боднар,
Координатор Інституту Вищої Релігійної Культури
при Львівській Архиєпархії
