Крайове Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви в Німеччині
Мюнхен, дня 26 травня 1975 р.
Ваше Преосвященство!
Ваш орган «Християнський голос» помістив у цьогорічньому великодньому числі Соборне Великоднє Послання української католицької ієрархії, під яким є підпис «Йосиф (Сліпий-Коберницький-Дичковський)». Ми впевнені, що редактор не посмів би викреслити титул нашого Патріярха без Вашого, Владико, доручення. Тому звертаємось цею дорогою до Вас, щоб дати вислів нашому здивуванню і нашому жалеві,що Ви, Преосвященний Владико, не доцінили якслід того факту, що Голова нашої Помісної Церкви почав вживати титулу Патріярха.
Вам, Владико, напевно відомо, що наш Отець Патріярх має за собою спонтанне, бурхливими аклямаціями висловлене визнання Собору Ватиканського Другого — у відповідь на свою пропозицію надати Українській Церкві патріяршу гідність. Вам відомі й історичні, правні й теологічні аргументи, на яких основуються права української Церкви не помісний, патріярший статус (з-поміж багатої літератури до цього питання нагадуємо статтю єпископа Ісидора Борецького «Правна основа Української Церкви на патріярше завершення», Богословіє т. 35, Рим 1971). Але не може бути Вам невідомим і те, що ці права опрокидуються з виключно політичних спонук, бо в центрі Католицької Церкви поставлено тепер віхи не на збереження і скріплення, але на ступневу ліквідацію української церковної унії.
Апостольська Столиця без протесту, без одного слова коментаря, мовчанкою відповіла на постанову собору Російської Православної Церкви, ту постанову, що схвалила насильну ліквідацію Української Католицької Церкви на батьківщині. У країнах наших еміграційних поселень Ватикан не тільки потурає, але й сприяє процесам асиміляції, надіючись на остаточну ліквідацію української унії дорогою переходу українських католицьких дієцезій у склад місцевих латинських Церков.
Мабуть несвідомо «Християнський голос» дав нам змогу покликатися на свідчення безстороннього і компетентного фахівця, які цілковито потверджують наші побоювання. В числі за 25 травня «Християнський голос» приніс обговорення книжки Ганс-Якоба Штеле «Східня політика Ватикану». Ми погоджуємось з автором рецензії, що це одна з кращих праць на названу тему. Жаліємо тільки, що автор обговорення приховав перед читачами «Християнського голосу» заключне ствердження Штеле стосовно дальшої долі української церковної унії; ствердження, яке напевно відзеркалює панівну в цю пору думку компетентних ватиканських чинників.
Згадуючи про виступ Патріярха Йосифа на оборону Української Церкви в синодальному виступі дня 23. 10. 71, Штеле пише, що слова українського ієрарха «не можуть стати ляйтмотивом пасторальної політики, яка дістане змогу рятувати те, що дається ще рятувати, тільки тоді, коли відкине все те, чого рятувати вже не можна». У книзі Штеле виведено ясно, чому на думку Ватикану українська церковна унія — справа така, якої не можна врятувати. Ця унія — тепер для керівників ватиканської політики хіба ще тільки ціна, якою можна виторгувати і платити за те, що ще (на думку Ватикану) можливо для рятування.
Преосвященний Отче! Цей трагічний, бо страшно несправедливий присуд Ватикану для української унії, як для справи політично нібито неможливої до рятування, від років видний широким колам українського Божого люду. Зокрема видно його в тому, що Ватикан так послідовно паралізує всі намагання пасторально й організаційно скріпити Українську Католицьку Церкву на базі помісної структури і патріяршої гідности. Тому таким болючим глумом звучать слова деяких наших істориків, які вважаючи, можливо, своїх вірних за незрілих дітей, що їм не слід говорити прикру правду, вмовляють в нас усе «повний вияв доброти й ласкавости Вселенського Архиєрея до нашої Церкви й Народу» (ХГ, 25. 5. 75).
Преосвященний Владико! Заявляючи нашу вірність Апостольському Престолові у справах віри й моралі, бажаючи зберегти з ним єдність, ми рішуче відмовляємося визнати його політичний присуд про загибель нашої Церкви. Прийняття Головою нашої Церкви титулу Патріярха ми прийняли як доказ того, що «дух віє куди хоче» і що Провидіння не мусить керуватись опініями конґреґаційних експертів. Вийняткові ситуації вимагають вийняткових засобів. Вчинок нашого Отця Патріярха ми зрозуміли, як його відклик до віри й надії всього українського Божого люду. Коли наші ієрархи, духовенство, монашество й миряни одностайно відповідять на цей відклик Первоієрарха своєю солідарністю з ним, тоді цей Святий рік 1975 увійде в історію нашої Церкви як дата нової доби в житті Помісної Української Католицької Церкви, як початок її нового відродження.
Нам дуже боляче, що Ви, Преосвященний Владико, не доглянули і не зрозуміли, що потреба рятувати нашу Церкву від винесеного їй присуду — з кожного погляду несправедливого — вимагає негайних і рішучих заходів. Ви не підтримали Патріярха в справі, яка може мати першорядне значення для дальшої долі цілої нашої Помісної Церкви. Ми просимо Вас передумати Ваше становище в справі прийняття Головою Української Католицької Церкви титулу Патріярха. Ми просимо Вас стати речником бажань і надій вірних нашої Екзархії, що Помісна Українська Католицька Церква, під проводом свого Патріярха, об’єднана з Апостольською Столицею, має жити для прослави Імени Божого, для спасіння наших душ і на благо нашого народу. Ми глибоко віримо, що вона — жити буде!
У надії, що Ви, Владико, зрозумієте наші турботи, що Ви зрозумієте мотиви цього письма, ми залишаємось з висловами нашої щирої відданости й належної пошани.
За Управу Крайового Товариства за патріярхальний устрій Української Помісної Католицької Церкви в Німеччині
Маркіян Заяць в. р. голова
Андрій Куцан в. р. секретар
