Слава Ісусу Христу!
2 грудня 1982.
До Преосв. Авґустина Є. Горняка,
Екзарха для Українців-Католиків у Великій Брітанії,
Лондон
Ваше Преосвященство!
У Вашому офіціозі, «Церковних Вістях» за жовтень 1982 p., Ви помістили текст листа кард. Владислава Рубіна, Префекта Священної Конгрегації для Східніх Церков до Вас з 12 липня 1982 р. та листа Блаженнішого Патріярха Йосифа до кард. В. Рубіна з 12 липня ц.р., як також Ваш образливий коментар на цього останнього листа п.н. «Реакція Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого».
Припускаємо, що всі наші Владики одержали обидва обговорювані листи. Вони не були призначені для публікації, і жоден Єпископ не подав їх до загального відома (і за це Ви їх картаєте), бо всі наші Владики, за винятком Вас, мають почуття відповідальности і знають, що справ, порушених в листах, не можна полагоджувати на сторінках преси.
Лист кард. В. Рубіна не вносить нічого нового в справи нашої Церкви, а тільки повторює відоме становище Римської Курії до українського патріярхату. Воно не означає, що це становище не може змінитися в майбутньому, бо люди на урядових постах зміняються, а з ними зміняються й різні церковно-політичні концепції. Тому ми не повинні перестати старатися про визнання українського патріярхату Апостольською Столицею. Чому ж тоді Ви з радістю підкреслюєте, що українського патріярхату нема? Чи це не Ваш обов’язок змагатися за його визнання?
Одначе Ви, Владико, не вдовольнилися лише опублікуванням листів 6 і 12 липня ц.р. До цього ви додали ще й свій коментар, яким Ви образили свого Первоієрарха, Голову й Отця Української Католицької Церкви, Ісповідника віри, який терпів понад 18 років у совєтській неволі, чим дав наглядний доказ своєї вірности Престолові св. Петра та нашій св. Церкві, а, вийшовши на волю, почав змагатися з а привернення забутих прав нашій Церкві. Ваш коментар, Владико, повний неправди, отже, він, як і попередні Ваші писання, чи Ваше інтерв’ю з англійською католицькою газетою «Кетолік Гералд» з 29 січня 1982 p., не мають нічого спільного з добром Вселенської та Української Церкви, ні з достойною поведінкою католицького єпископа. Вас засліпила гордість, і Ви дали доказ повного браку християнської покори й любови. Ви не показалися гідним єпископського служіння Церкві, до якої належите, ні її вірним.
Святіший Отець Іван Павло II боронить неустрашно та при кожній нагоді права польської Церкви та польського народу. А Ви, Владико, навчилися служити чужим і забули служити своїй Церкві та свому народові. І навіть не хочете наслідувати світлого прикладу Вселенського Архиєрея, який постійно дає доказ любови своєї Церкви та свого народу. Своїми потягненнями викликуєте заколот вже від кількох років серед вірних Української Церкви, і то не лише в Англії, але й у цілій діяспорі.
Чи можете, Владико, вимагати пошани для себе, якщо зневажаєте свого первоієрарха? Єпископ має бути добрим пастирем для своїх вірних та керувати з любов’ю їхніми душами й давати їм добрий приклад пошани до своїх настоятелів, головно ж пошани до старших. А чим Ви показуєте цю пошану й любов? Чи може образливими висловами й нелояльністю супроти Патріярха Йосифа? Чи неправдивими оскарженнями своїх вірних у «схизмі» та бунті проти Апостольської Столиці? Ви не здали, на жаль, іспиту ні як єпископ, ні як душпастир; тому то, за Вашими власними словами, більше, ніж половина Ваших вірних (а ми сказали б 90% їх) не визнає Вас своїм архипастирем. Чи не пора Вам зробити з цього відповідні висновки й звернути з хибної дороги?
Соборовий декрет «Світло народів» заряджує, що миряни «мають право, а деколи й обов’язок, виявити свою думку про справи, що відносяться до блага Церкви» (ІV, 37). І ми, українські католицькі діячі, це робимо. Прочитавши, Владико, Ваші писання, а зокрема Ваше інтерв’ю в англійській пресі та Ваш коментар у жовтневому числі Вашого офіціозу, ми в імені українських католицьких мирян у цілій діяспорі засуджуємо Вашу поведінку і взиваємо Вас словами Шевченка: «Схаменіться!»; перепросіть Блаженнішого і включіться в змагання нашої Церкви за її права під світлим проводом Патріярха Йосифа.
Остаємо з християнським привітом,
За Президію УПСО:
Інж. Василь Колодчин Секретар
д-р Богдан І. Лончина Голова
