Я пересічний вірний Помісної Української Католицької Церкви і в релігійно-церковних справах руководжуся не богословськими чи канонічними спекуляціями, а совістю, якою наділив мене Господь, та інтуїтивним відчуттям. Прочитавши Вашу інавгураційну, себто програмову, проповідь, яку, Ви Владико, виголосили з нагоди своєї інсталяції на філадельфійський митрополичий престіл, велике розчарування, гіркий біль і тривога наповнили моє серце.
Не з любов’ю, тією найбільшою Богом даною заповіддю, і відкритим щирим серцем — як Пастир добрий, приходите Ви до вірних, повіреного Вам стада — а як каратель, з гнівом у серці і бичем в руках. Взявши в основу (за вихідну ідею) Вашої проповіді уступ зі св. Євангелія, в якому оповідається про те, як Христос виганяв і батожив купців-лихварів із храму Божого, Ви, Ваше Високопреосвященство, заповідаєте безпощадну боротьбу з тим найбільшим лихом, що заіснувало під сучасну пору в наших церквах. Тим жахливим злом не є тривожний занепад віри, втеча молоді від церкви, занепад християнського духа й моралі, ані матеріалізм, що запанував сьогодні в цілому світі і проник навіть у церкви у формі різних сумнівної вартости підприємств, як бари і газардові гри — ні, ним, згідно з висловленим Вами поглядом, являється «політика», яка провадиться сьогодні у наших церквах…
Кожний мусить погодитися з тим, що Церква — це храм Божий і не місце для партійно-політичної праці, головно для інтриг і сварок, одначе зо змісту Вашої проповіді виглядає, що вірність і любов до свого народу, до поневоленої Батьківщини-України, до рідної мови і культури та змагання вірних за законні права Помісної Української Католицької Церкви і за її завершення в патріярхаті — це також «політика», яку Ви, Владико, будете старатись викинути з наших церков.
Як доказ цього припущення може послужити факт, що Ви, Ваше Високопреосвященство, у цілій Вашій інавгураційній проповіді не згадали ні одним слівцем про ці такі болячі й актуальні справи, У словнику Вашої проповіді дарма шукати таких слів, як Україна і Помісна Українська Католицька Церква чи Патріярхат.
Невимовно боляче і встидом паленіє обличчя, що Папа Іван Павло II, поляк-чужинець, велику частину своєї промови, виголошеної з нагоди Вашого висвячення, присвятив нашому Блаженнішому Патріярхові, видвигаючи його мучеництво і великі заслуги не тільки для нашої, але для цілої Вселенської Католицької Церкви, не забув він також згадати з любов’ю і співчуттям про тернистий шлях нашої Церкви на Рідних Землях, а Ви, Митрополит української Церкви, син української землі, що виріс і виховався в Україні, колишній учень Блаженнішого Патріярха, поминули про це все багатомовною мовчанкою.
Патріотизм — любов до свого рідного, це на Вашу думку «політика», яка немає місця в церкві. Забуваєте, що сам Спаситель наш Ісус Христос, як людина, був ізраїльським патріотом, він уболівав над неволею Ізраїля і плакав над майбутньою руїною Єрусалиму. А Святіший Отець, якому Ви прирікаєте беззастережну вірність і лояльність, хоч вселенський, при кожній нагоді і в кожному свому прилюдному виступі наголошує свою велику любов до Польщі і польського народу. Слуга Божий Митрополит Андрей у своїх проповідях завжди навчав, що любити Бога це також значить любити народ і свою батьківщину. А в Пс. 137, 5-6 сказано:
«Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене правиця моя! Нехай мій язик до мого піднебення прилипне, якщо я не буду тебе пам’ятати, якщо не поставлю я Єрусалим над радість найвищу свою!»
Виходить, що патріотизм не є гріхом, а противно, великою чеснотою, яку треба плекати, а не виривати з душ вірних. Гріхом натомість є зрада не тільки Церкви, але і свого народу.
Також годі зрозуміти і погодитися з Вашим намаганням звести ролю мирян до середньовічного «плати, молися і корися», тоді, коли останній Вселенський Собор не тільки дав право, але і закликає вірних брати живу, активну участь в житті Христової Церкви. .
Не в злому намірі і не зі злобою в душі пишу я до Вас, Ваше Високопреосвященство, цього листа, але з тривоги і журби за майбутню долю нашої Помісної Української Католицької Церкви в ЗДА, — за яку Вам прийдеться колись відповідати перед історією.
«Вісті» Парафії Покрова Пресвятої Богородиці
Клівленд — Парма — Огайо, січень-лютий-березень 1980 р.
