Високоповажана Пані!
Знана Ви нашій громаді, як заслужена діячка патріяршого руху. Заки приступлю до теми, мушу подати читачам ближчі інформації. В неділю, 12-го березня ц. р. Філядельфійська громада мала честь і приємність гостити в себе о. мітрата д-ра І. Музичку, пароха церкви свв. Сергія і Вакха в Римі. Знаний нам о. мітрат, як оборонець патріярших прав у Великій Британії, який за свою відважну поставу був суспендований владикою Горняком. Т-во Св. Софія у Філядельфії влаштувало зустріч о. мітрата з мирянами, а темою його доповіді було: Патріярші надбання і патріярший фонд. Після доповіді, як звичайно, вив’язалась цікава і оживлена дискусія. Хоча більшість питань, які ставили миряни, не відносились до теми, то о. мітрат заявив, що охоче буде на них відповідати, бо радо послужить своїми інформаціями мирянам, які цих інформацій не мають де зачерпнути, і додав, що і йому самому цікаво, які проблеми мирян турбують. І вечір пройшов дійсно у дуже милій атмосфері. На цьому вечорі були і Ви присутні. Після закінчення дискусії, підійшли Ви до мікрофону і почали читати щось у роді реферату. Хоча це не було в програмі, то предсідник на це погодився, не знаю, чи був він ознайомлений з його змістом. Але, Ви знана, як оборонець патріярших прав, то ніхто не міг би подумати, що Ваш виступ буде нефортунний. Ваш виступ викликав несмак у багатьох присутніх. Не знаю, чому уважали Ви за відповідне «влити ложку дьогтю до бочки меду».
У Вашій доповіді зробили Ви закид мирянам, що вони виказують тепер меньше активности в обороні наших прав, як виказували вони за попередних двох провідників, себто голов Краєвої Управи. Іншими словами, це був закид теперішньому проводові, що не вив’язується він зі своїх завдань. Ви твердили, що за каденції попередних двох голов, патріярхальники навіть відважувалися в обороні наших прав вийти на вулицю, що тепер вже не діється.
Але може Ви забули, що в 1974 р. (це було за каденції одного із тих голов, яких Ви так ґльорифікували у своїй промові), коли 2-го липня були проголошені номінації на нових владик, то ширші сходини мирян, щоб порадитись, що в цій справі робити, були скликані проводом аж 6-го жовтня, вже після висвячення двох владик, значить — «муштарда по обіді» Все, що було в цій справі зроблене, щоб виглядало, що щось робиться, було два або три рази пікетування Апостольської Делегатури у Вашінґтоні, в якій брало участь всього 10 до 15 осіб. Тільки з радіоавдиції «Голос Мирян» лунали заклики: «Взиваємо всіх мирян до масового спротиву» Як? Не зорганізовано? Без вказівок проводу?
Коли можна було стільки разів організувати поїздки до Риму з різних нагод, то чи не найбільш пекуча потреба була зорганізувати її тоді, коли висвячували о. Марусина. Може навіть і дивувались достойники Римської Курії, чому не видно тепер тих відданих Патріярхові мирян, які так радо і чисельно прибувають до Риму з різних інших оказій. Вони навіть були прикликали поліцію, але поліцаї лише нудьгували, бо не було кого арештувати. А чому не вийшли на вулицю миряни в 1975 р. коли іменовано владику Лостена адміністратором? Отже, заки робите комусь якісь закиди, шановна Пані, то перше упорядкуйте в своїй пам’яті усі факти.
Ви сказали в своїй промові, що завдяки демонстраціям, чи твердій поставі мирян, владики явились солідарно на Синоді і поклали свої підписи. Це правда, але скажіть, яку постанову Синоду ввели вони в життя? Це ще не все, покласти свої підписи. І тут видно, як дуже вони боялися цього роду мирянського спротиву.
А тепер гляньмо в інший бік, себто на інший рід спротиву. Ми всі знаємо, яке було відношення владик Ґабра до їх Блаженства, заки ще постала патріярша парафія в Чікаґо, а яке є воно тепер. Отже лише з такою акцією владики числяться, ТАМ ДЕМОНСТРУЮТЬ МИРЯНИ КОЖНОЇ НЕДІЛІ. Там, крім демонстрації віддають належну пошану Патріярхові, цьому символові терпіння, цьому, якого так високо шанує весь християнський світ. Хочби для прикладу, варто пригадати приїзд їх Блаженства до Філядельфії в 1976 р. Яка достойна і величава була його зустріч з мирянами в церкві св. Архистратига Михаїла, а як це було в іншій «патріяршій» церкві, де миряни виходили з церкви з огірченням, бо там не віддано належної пошани їх Блаженству.
І тільки ці патріярші парафії творять сильні підвалини для Патріярхату. Ми миряни, ми живі люди, що відчувають і діють в обороні своїх прав віри і закону по християнській совісті, в молитві в нашій традиційній патріяршій церкві. І коли число таких парафій зросте, то владикам не залишається ніщо інше, як змінити їхнє наставлення до їх Блаженства, Патріярха Йосифа, інакше вони залишаться осамітнені, а з осамітненням є пов’язані фінансові санкції. Тільки на жаль, не всі патріярхальники це вже зрозуміли і дуже сумним є факт, що ті, що уважають себе великими оборонцями Патріяршого Руху, ще досі не переступили порогів патріярших церков. Та не тільки, що не переступили їх порогів, а ще й діють проти них. І тут, нехотячи Ви сказали правду шановна Пані, що патріярхальники розбиті і що брак у них християнського духа. Тільки, що Ви це інакше розуміли, бо добре знані нам аргументи тих провідників, що патріярші церкви оминають, мовляв: «Розкололися і ослабили фронт». А яка користь із того «фронту», то варта пригадати собі слова одного провідника, якого прізвище Ви в своїй промові вимінили. На мирянських сходинах в Ню-Йорку в 1973 р. він, жаліючись на владик, що нівечать наші права, зневірений сказав: «Якщо б ви мене тепер спитали, що нам дальше робити, то я вам скажу: Я НЕ ЗНАЮ».
Отже тепер тим, що не знають, що дальше робити, ми скажемо: «Ступайте нарешті на правильний шлях»
P. S. До повищого слід додати, що д-р Марія Клячко поставила цього самого змісту питання о. мітратові Ів. Музичці, під час доповіді 5 березня 1978 р. в Нью Йорку. Доповідач дав логічну й речеву відповідь, але вона не була такою, якої собі бажала Марія Клячко. Належить завважити, що М. Клячко так легко не здає позицій і тому вирішила розпрацювати своє питання, «федерального» значення, і виступила з ним на вечорі у Філядельфії на якому доповідав о. Ів. Музичка. М. Клячко йшлось про те, щоби доказати, що сучасна Крайова Управа є нікудишна, нічого не робить. Правда, М. Клячко цього не сказала, але так логічно виходило, що вона нікудишна тому, що її там немає, а за попередних двох голів управи була. Так належить розуміти виступ — запитання в Нью Йорку і повторений в опрацюванні у Філядельфії.
Нажаль у М. Клячко коротка пам’ять, бо ж демонстрації започатковано за головування Крайовою Управою ред. Василем Качмарем, але тоді М. Клячко у Крайовій Управі ще не була, це можливо призабулось. А демонстрація була у Філядельфії з приводу десятиріччя святкувань філядельфійської метрополії на яке запрошено префекта Східної Конґреґації кард. Фірстенберґа, а поминено Главу нашої Церкви Верховного Архиєпископа Блаженнішого Йосифа. Найбільш драматичні демонстрації були за головування д-ра Зиновія Ґіля. До речі їх не вирішував сам голова Зиновій Ґіль, але вирішувано колегіяльно, себто ціла управа. Хто ж тоді належав до цієї управи — подавляюча частина членів сучасної Крайової Управи. Про демонстрації за М. Навроцького краще не згадуймо. Загальні збори Крайового Т-ва давно відбулись. Збори уділили уступаючій управі абсолюторію, так що немає потреби до цього повертатись і говорити про осяги яких не було. М. Клячко варто було б мати на увазі, що не можна все робити до свого крою, бо він не кожному підходить.
Редакція
