Шесті з черги Загальні Збори Центрального Патріярхального Комітету у Лондоні, що відбулись 6 травня 1978 р. приходили під трьома основними аспектами, які на Зборах випливали від самих делегатів. В Загальних Зборах взяло участь 132 делегатів і 36 гостей. Головним спричинником сучасної важкої і загрозливої ситуації в нашій Церкві є Москва, яка руками податливого Ватикану переводить свої цілі. Наш вплив на розвиток тих подій може бути лиш демонстративний, протестний характер. Але серед нас самих основним спричинником можливости такого поступовання Ватикану є частина нашого єпископату, серед якого на окреме вирізнення заслуговує виконавець ватиканської «остполітік» та поборних ідей нашого патріярхату і Патріярха — єп. Августин Горняк. Тому для нас він перестав бути духовним пастирем, а залишивсь сліпим знаряддям в руках сторонних чинників для розкладу й знищення самих основ ПУКЦеркви. — Ми його не респектуємо. Він своїми доносами — виясненнями для англійської преси та телевізії, скомпромітував себе цілковито, навіть в англійській публичній опінії. Запропоновані ним вирізнення мітрами, саме тих священиків, які виявили себе найбільш ворожими до Патріярха, його ідей та проти наших національних аспірацій — Ватикан розкрив до решти свої пляни по відношені до нашої Церкви.
Одиноким можливим для нас кроком, це цілковита негація цього розбивача нашого церковного життя та ненависника всього організованого життя. Для нас він не гідний бути єпископом.
Над всякими погрозами, суспендами Ватикану слід, перейти до порядку денного. Дати всецілу піддержку священикам, яких присилає до нас Блаженнійший.
Загострити поступовання супроти тих священиків нашого терену, які ангажують себе активно у ворожих виступах так проти особи Патріярха як і проти вірних, які уділяють нашому Патріярхові всецілу допомогу та попертя його ідей.
Другою важливою проблемою було скріпити наші ряди поширенням підписування заяв вірности Патріяршій Церкві і тим самим Патріярхові, щоби і ця акція стала очевидним аргументом проти всіх фальшивих тверджень другої сторони.
Досі ця акція не була задовільно поставлена. Всякі доривочні петиції, масові протести, мали спорадичний характер. Нам треба мати точну документацію.
Врешті третя справа — це абсолютно за слаба й заповільна реакція на всякі напасти з різних сторін. В акції тій ідеться про те, щоби не дати себе вманеврувати на побічні, маловажні справи, але мати завжди перед очима нашу основну ідею, — права нашої Помісної Української Католицької Церкви і утверджування існуючого патріярхату. Це основна суть нашої боротьби.
Із звітів уступаючих керівних діловодів учасники дізналися, про кропітку й часто малопомітну працю, яка стояла перед Президією у звітовому році. Важливіші осяги:
1. Набуття церкви у Галіфаксі, оформлення патріяршої парафії та посвячення цього першого вільного храму Помісної УКЦеркви у В. Британії.
2. Набуття та забезпечення дому філії УКУ, яку для нашого терену закупив наш Патріярх Йосиф.
3. Адміністрування Патріяршим Фондом, та переводження збірок на ту ціль.
4. Організація величавої прощі до Риму очоленої нашим парохом о. крил. М. Матичаком до якої пізніше долучились ще о. Я. Гаврилюк та о. Ратушинський. Допомога нашим мистецьким групам «Гомонові» та «Орликові» взяти участь у цій прощі щоб причинитись до звеличання ювілеїв Блаженнішого Патріярха Йосифа.
5. Нормальна інформативна праця проходила через обіжники, вістки Центрального Патріярхального Комітету на Патріярхальній Сторінці Української Думки та на сторінках «Бюлетеня МПК — Лондон, як теж часті листи в англійській мові до англомовних чинників. В наслідок заабсорбування чотирьома першими справами — ця остання ділянка дещо недописувала.
6. На Патріярший Фонд в біжучому році вплинуло 26.300, з минулих років було 62.800, разом 89.100 з чого 79.000 передано на закуп дому, а решта є зложена на депозитовому фонді у банку. (Числа подано, правдоподібно у англ. фунтах, редакція) Український Патріярхальний Комітет мав своїх оборотів на 37.400 з чого кошти поїздки до Риму виносили 26.100, то значить, що інші витрати ЦПК покрито сумою 2.700 фунтів, тоді коли в бюджеті було передбачено суму 2.500.
7. В дискусії забирало голос 20 дискутантів, порушуючи низку різних пекучих проблем нашої Церкви.
Відповіді на порушені питання давали: фінансовий референт дир. І. Равлюк, секретар ред. І. Дмитрів та голова інж. Т. Кудлик. Відповіді були ясні та переконливі. Наголос поставлено на конструктивну роботу, гамовано запальні голоси від драстичних кроків. Ставлено наголос на місцеві клітини, які самі повинні розгортати працю та виявляти ініціятиву на місцях, включаючи до інформативної праці молодих людей.
В ході нарад обговорено і ухвалено зміну структури ЦПК із членства репрезентантів установ на подвійне: тобто представники установ й індивідуальне членство.
Миряни можуть включитися в актив мирянського патріярхального руху, як повноправні члени.
Переобрано Раду Центрального Патріярхального Комітету, яка безпосередно після зборів відбула своє перше засідання на якому вилонено Президію ЦПК, яка залишилася та сама, за незначними пересуненнями.
Збори відкрив о. мітрат др. І. Музичка, який після заслухання звітів, був примушений опустити залю нарад і повернутися до своїх обов’язків поза Лондоном. Перед закритям Зборів завітав на залю нарад о. др. Р. Турконяк, якого учасники зборів щиро привітали за те, що він не жалів труду і поспішив до нас з далекої Канади з духовною опікою в передсвяточний час. Також привітали його з уродинами.
Загальні Збори тривали від 2 до 9.30 години вечором. Підчас пленарних нарад, окремо радили комісії: верифікаційна, статутова фінансова і резолюційна.
* * *
Це були шості з черги Загальні Збори патріярхального руху, але треті від часу затяжного конфлікту. І коли дивитись з перспективи трьох років на працю ЦПК то перший рік, був роком організаційного оформлення та освідомлюючої праці. Другий рік був роком демонстрацій та домагань відкликання єпископа з нашого терену. Слід підкреслити що, це був рік вже не погроз але публичних атак єпископа на Патріярха та на весь патріярший рух, якими підривав не лиш добре ім’я українців але й Помісної УКЦеркви. Третий рік можна назвати роком конструктивного закріплювання нашої церковної самобутности, нашої помісности. Так гідно й річево, помимо вереску тих, що самі себе поставили поза межами патріярхального оформлення нашої УКЦеркви, крок за кроком, з вірою у перемогу Божої правди йдемо у майбутнє. І мимоволі хочеться згадати оден деталь з нашого не так то й давного минулого.
На домагання вірних, яких ватиканські чинники хотіли насильно втиснути у римокатолицькі церкви Америки, Слуга Божий митр. Андрей вислав до ЗДА першого нашого священика, о. Волянського. Він заклав першу нашу парафію у Шенандо. Але скоро попав у конфлікт з римокатолицьким єпископатом, який вимагав від нього уведення в наші церковні практики деякі римські звичаї як органи замість хору, хреститись всіма пальцями замість трьома, як теж зрівнання календаря, о. Волянський спротивився тим зарядженням. Римокатолицький єпископат постарався щоби його суспендувати. Нині в тій самій Америці маємо митрополію та три єпископські дієцезії, які саме розвинулися з тої «суспендованої» парафії о. Волянського у Шенандо.
Хай цей дрібний і досі соромливо промовчуваний приклад стане для нас дороговказом. Люди, які привязані до своєї релігійної традиції, до своїх прадідних звичаїв, які тими традиціями дорожать вони за них і постоять. Розбудова релігійного життя буде йти могучими кроками вперед, коли вона буде випливати з потреб і пов’язаних з тим надій вірних, а не силою згори накинених законів, заборон чи оклевечувань.
