Не вибираємось входити в далеке й недавньо-минуле трактування Ватикану, а точніше Східньої Конгрегації Української Католицької Церкви, бо це справді дуже болючі питання, які забрали б багато часу. Ми в той час просили й благали не ласки, не привілеїв, але повернення нам історичних прав і тим самим справедливости. У більшості Апостольська Столиця була мовчазна на наші прохання. Скільки було порушено справ, які залишились на столі під сукном ватиканських деґастерій. Ми бажали про це все забути і починати нову сторінку історії нашої Помісної УКЦеркви. Навіть не збираємось згадувати чотиричленну комісію, яку благословила Апостольська Столиця для вирішення міжконфесійних справ на терені колишнього Радянського Союзу, яка, як нам відомо, не діяла в дусі добра воскресаючої Української Католицької Церкви, і треба було невідклично від цих «доброзичливих» намагань чотиричленної комісії рішуче відмовитись. На жаль, це також сумна сторінка в історії нашої Помісної УКЦеркви.
На жаль, останні місяці знову разюче позначились несправедливим втручанням Апостольської Столиці у внутрішні справи Помісної Української Католицької Церкви. Тут маємо в першу чергу на увазі Перемишльську Епархію Помісної УКЦеркви, яку булею Папи Івана-Павла II підпорядковано митрополії Варшави, себто Примасові Польщі. На цей факт гостро запротестували миряни УКЦеркви у Польщі. Звичайно, такої постановки і вирішення Апостольської Столиці не поділяв Владика Іван Мартиняк і священики його єпархії. Ми дуже здивовані, що Апостольська Столиця намагається вирішувати політичні, а не релігійно-церковні питання. На жаль, справа Перемишльської єпархії є суто політична. Ще добре ця справа не втихла, бо, звичайно, вона ще не вирішена, бо ж Помісна УКЦерква не може погодитись на таке разючо несправедливе трактування.
Нашим читачам відомо, що заіснували деякі ускладнення у нашій Помісній УКЦеркві на Закарпатті, де Владика Іван Семедій відмовляється належати до Києво-Галицької Митрополії. Знаємо, що Владика Семедій не брав участи у Синоді УКЦеркви у Львові. Ми також знаємо, що у Католицькій Церкві східнього і латинського обрядів існує дисципліна й порядок і кожний владика цього придержується. Слід відмітити, що відсутність Владики Семедія на Синоді УКЦеркви у Львові не сталась без благословення відповідних ватиканських декастерій. Без такого благословення і деякої солідної допомоги з США Владика Семедій не пішов би на розрив з матірною Церквою і свого народу.
На жаль, і тут Ватикан пробує це питання розв’язувати політично. Варто хоч одним реченням згадати, що таки наша Церква східнього обряду може тільки завдячувати Ватиканові, який, колись одну, Греко-католицьку Церкву в США поділив на дві: Церкву Закарпатських Русинів й Українську Католицьку. Тут знову відограла ролю політика. Мабуть, по тій самій лінії Апостольська Столиця намагається вирішити питання нашої Церкви на Закарпатті.
Пропонуємо нашим читачам запізнатися з «Прес комюніке єпископів Епархії Мукачівської» з спільної зустрічі, що відбулась 9 і 10 серпня 1992 р. Комюніке, яке друкуємо на іншому місці, підписали Апостольський Нунцій Антоніо Франко, єпископ-ординарій Іван Семедій і єпископи-помічники Йосип Головач і Іван Марґітич. Трохи дивним видається, що на цій зустрічі не було глави — Паріярха Мирослава-Івана. Невідомо, чи це звичайний недогляд, чи свідомий плян. На нашу скромну думку, це знову втручання у внутрішні справи нашої Церкви. Звичайно, у комюніке згадано, як Апостольська Столиця у цій справі непорозумінь уболіває, але факти цього не потверджують. Не треба сліз, але фактів! Ми знаємо, як ці справи вирішувались у Польщі, а ще виразнішим образом обмежування і обкроювання нашої Помісної Церкви може послужити ситуація нашої Церкви на Пряшівщині, де ніби наші владики повністю словакізують і латинізують нашу Церкву. Чомусь там не посилалось ватиканського медіятора, а вирішено і тільки заспівають по ній «вічная пам’ять», правдоподібно, якщо миряни не піднесуть голос протесту, то наша Церква розпливеться в латино-словацькому морі.
З поданого комюніке випливає, що для Ватикану, а точніше для Апостольського Нунція, трудно визнатись, до якої митрополії повинна належати Закарпатська єпархія? Гадаю, що таких питань не буде вирішувати Владика Семедій, але треба буде спитати також вірних і священиків. Варто б запитати Владику Семедія, хто його висвячував на владику і для якої Церкви? З висновків нунція випливає, що вірні не можуть собі вибирати, куди їм належати і якому владиці давати послуги. Чи справді можна так трактувати вірних, якщо говоримо про повноту Церкви, яка складається з трьох компонентів: мирян, священиків і владик. Чому так високо ставиться ієрархію, за якою ніби всі права Церкви, і в той же час ігнорується всіх інших. З Євангелії знаємо, що Ісус Христос прийшов на землю, щоб послужити, а не Йому служити. Папський нунцій намагається сказати щось іншого… Напевно папському нунцієві, як також у Ватикані, відомо, які впливи діють на Закарпатті і яка їх ціль! На іншому місці друкуємо два листи, що стосуються закарпатської церковної проблеми.
Ми свідомі того, що на Закарпатті створилась складна проблема, це, до речі, гріхи Ватикану, який поділив нашу одну Українську Католицьку Церкву, що колись мала назву «греко-», на дві. Було б добре, щоб Ватикан до цієї проблеми на Закарпатті не підливав оливи, а діяв по-християнськи справедливо. Ми від Апостольської Столиці не просимо нічого, жодних привілеїв, ні ласки, ні допомоги — тільки вимагаємо справедливости і рівного трактування нашої Помісної УКЦеркви з іншими Церквами. Хіба ж наша Помісна УКЦерква, яка понесла такі великі, незчисленні жертви за Христову Віру і приналежність до Апостольської Столиці у Вічному Місті Римі, не заслужила на краще трактування — справедливість? Чи ж ця Церква не заслужила собі на окреме відзначення? На жаль, замість того стараються її обкраювати, де тільки можна і як тільки можна.
Микола Галів
