(До десятиріччя парафії св. Володимира і Ольги в Чікаґо)
Сповнилася мрія!
Останні зміни, що відбувались у Апостольській Столиці не дали нам можливості належно відмітити десять річчя першої патріяршої парафії св. Володимира й Ольги в Чікаґо. Тому це робимо з деяким опізненням.
Здається, що сам заголовок «Від сліз до радості» найбільш сутньо і у всій ширині та глибині схоплює весь період від початку по сьогодні. Звичайно, дати всесторонню й повну оцінку пройденого десятирічного періоду не є легко. Куди тяжче було цей шлях, напрям визначувати тоді, копи з очей потоком котились слези, слези розпачі і душевного болю. Перед очима виринають світлини, які появлялись на сторінках чікаґських англомовних щоденників: свячення пасок на вулиці, водохреща, поліція береже порядку біля церкви і єпископської канцелярії… Це був час сліз. Перед парафіянами стояло питання, а що далі, який вихід з ситуації?
Що ж прийшлось опустити церкву св. Миколая і вийти на вулицю, бо не можна було знайти зрозуміння до оправданих й побожних бажань великої частини вірних. Не було або точніше сказати, не давали іншої альтернативи для тих, що бажали практикувати свої релігійні потреби по старому, згідно з нашими історичними традиціями, як вийти на вулицю.
Але ж на вулиці не можна осягнути того, чого бажали і треба було голіруч шукати виходу з ситуації, щоби в безнадії і розпачі не розгубитись зовсім. Такого закінчення можна було сподіватись і мабуть противна сторона цього їм і бажала. Все ж таки серед непроглядного захмареного чікаґського неба треба було шукати розв’язки. Поруч оправданого душевного болю, сліз, розпачі треба було негайно діяти, треба було шукати даху над головою — церкви.
Завдяки нашим братам православним, а зокрема завдяки о. Федору Білецькому, який простягнув братню руку любови і приняв з вулиці, у свій храм Божий братів католиків. Зігріті братньою любов’ю своїх братів православних будились надії до кращого завтра. Так поволі, але невідклично і поступово народжувалась перша патріярша парафія св. Володимира й Ольги. Сильна віра українських мирян в Чікаґо при своїй безприкладній працьовитості посвяті, відданості та безмежній любові до історичних традицій нашої Церкви перемогла і поставила їх на твердих фундаментах. Правда, треба було мати сильну волю і терпеливість, щоби в цій похмурій ситуації видержати критичний час. І в цьому було Боже провидіння, Божа воля, Божа рука, яка покерувала Богу відданих мирян від сліз розпачу до соняшних днів воскреслої радості.
В дуже складних й невідрадних обставинах народжувалась і поставала жити нова парафія св. Володимира й Ольги в Чікаґо. Слід підкреслити, що допомога наших братів православних була щирим, а не номінальним, чи штучним виявом екуменізму, виявом єдности двох різних, формально, віровизнань, але єдиної Христової Церкви. Час проходив за щирою молитвою й наполегливою й безперебійною працею. Новонароджена парафія під керівництвом свого першого пароха о. П. Джулинського почала поростати в пір’я.
Так до п’яти років парафіяни св. Володимира й Ольги здвигнули своїми власними силами храм св. Володимира й Ольги. Перед п’яти роками це була тільки мрія, яка в 1973 р. стала дійсністю. У житті першої патріяршої парафії св. Володимира й Ольги більше радісної хвилини не могло бути, як тієї, коли вони з православної, братньої церкви св. Володимира, 14 жовтня 1973 р. переходили до свойого власного Божого храму. Можна сказати, що цим раділи не тільки самі парафіяни, але разом з ними й брати православні, а також у якійсь мірі суспільність Чікаґа. Слід тільки нагадати, що коли проходила процесія з православної церкви св. Володимира до новозбудованої церкви св. Володимира й Ольги, то їх зустрічали радісними дзвонами римо-католицька церква св. Олени і словацька Церква чим висловлювали слова признання що гідно оборонили права своєї Церкви. Це була хвилина радости, гордости і піднесення. Ось ми не розбіглись, але поставили високо Володимирський хрест новозбудованої церкви. Це було свято найбільшої радости в парафії св. Володимира й Ольги. На світлині показано радісний момент — урочистий вхід до храму св. Володимира й Ольги в Чікаґо, що відбувся 14 жовтня 1973 р. День, 14 жовтня, що є святом св. Покрови має також свою глибоку вимову. Через п’ять років пізніше парафія св. Володимира й Ольги знову підкреслила своє десятиріччя святочним відслоненням чудової мозаїки на фронтальній зовнішній стіні Хрещення України-Руси, авторами якої є мистці: С. Гординський, Б. Макаренко і М. Білинський. Це твір під різними аспектами вагомої вартости. В середині церкви є ще не зовсім викінчений питомий для наших церков, а чомусь тут часто поминений, іконостас. Це справжні досягнення, з яких можна тільки радіти. Тому що не всі читачі мають можливість побувати в Чікаґо і побачити ці княжі надбання нашої патріяршої парафії св. Володимира й Ольги, подаємо світлини, на основі яких можна мати хоч загальну уяву. Все це є надбання відданих і працьовитих парафіян разом з своїми душпастирями на чолі з парохом о. мітратом М. Бутринським.
Парафія відмітила цього року своє десятиріччя в день свята Покрови, під час якого були відправлені торжественні св. Літурґії та улаштовано величавий бенкет. Досягнення мирян разом з отцями в парафії св. Володимира й Ольги викликають радість й признання. Так сталось, і ніхто не всилі цього заперечити, що парафія св. Володимира й Ольги стала рушійним чинником не тільки релігійно-церковного, але й громадсько-культурного життя в Чікаґо. Надзвичайний динамізм, посвята й любов до своєї церкви та її прадідних обрядів виявились в розвитку й рості їхньої парафії. Радість патріяршої парафії в Чікаґо не тільки в тому, що здвигнула свій власний величавий храм св. Володимира й Ольги і спромоглась на непроминальні мистецької вартости твори релігійно-церковної культури, але що вона в своїй праці практикує Патріярхат, себто живе в єдності зі всією Помісною УКЦерквою.
Після сліз знайдено дорогу до замирення до свого Владики Ярослава Ґабра. В цьому перемогла основна і невід’ємна Божа заповідь — любов. Під тим оглядом парафія св. Володимира й Ольги в Чікаґо може послужити прикладом для єп. А. Горняка і мирян в Англії. Хай на шляху безмежного болю й сліз виростає і цвіте радість Христового Воскресення. Пам’ятаймо, що всі ми діти одної і тої ж самої Церкви-Матері, незалежно від того, де хто народився і де живе, бо ж душі території не знають, їх територія вселенська. Просім Всевишнього Господа Бога, щоби нагородив нашу Церкву радістю Христового Воскресення. З нагоди десятиріччя бажаємо парафії св. Володимира й Ольги дальших обильних успіхів які будуть іти на добро нашої патріяршої Помісної УКЦеркви, українського народу і славу Божу. Хай Вам Господь допомагає.
М. Галів
