Великий піст, що кожного року відбуваємо є періодом часу в якому приготовляємось душевно до свят Христового Воскресення. Це є окремий період часу в році, для застанови над пройденим, не у фізичному, але духовому розумінні. Це не є тільки час для сповздержання від їдження м’ясних страв, що не раз так і наголошується. Звичайно це повинно бути, але в першу чергу повинна відбуватися застанова над душевним оновленням. До речі сьогодні піст, у повному значенні слова, втратив своє первісне значення. Бо коли порівняти піст сьогодні з постом, якого придержувались у минулому то в тій площині немає жадного порівняння. Але властиво в даному випадку не на це хочемо звернути увагу.
В основному цей період часу в році повинен проходити у напрямі роздумів над приходом Сина Божого на землю і його смертю задля нашого спасіння. Йдеться проте, щоби в цих роздумах-розважаннях збагнути всю суть приходу Христа Богочоловіка. Може для декого видаватись, що це зовсім проста річ. Так воно не є. Самі ж апостоли Ісуса Христа, які були з ним і безпосередньо переживали різні чуда, іноді втрачали віру. Нажаль, перед ними, як найближчими була закрита основна тайна, що Воскресення веде через страсти, муки і смерть. їм було дивно, чому в таких важких хвилинах Христос не зробив чуда, чи перед судом в Пилата, який вмивав руки від Його смерти, чи під час хрестної дороги на гору Голготу, чи вже коли був розп’ятий, що не зійшов з хреста і не переконав розгнуздану товпу. Правда все це могло статись, але воно не сталось, бо Господні пляни були інші, незбагнуті людським умом. Після розп’яття апостоли були заламані. В їхніх очах змаліли всі попередні чуда, які Христос творив на їх очах. Щойно з Христовим Воскресенням народжується й утверджується незламна сильна віра і безмежна любов на яких виросла непоборна Христова Церква.
Щож нам говорить смерть Ісуса Христа? З страстями і розп’яттям Бого-чоловіка — Ісуса Христа померла, перестала жити людська природа, але оставсь неподільним й непорушним Син Божий, який немає ні початку ні кінця. Перевтілення Сина Божого у людську природу мало свій початок і кінець, як кожна людина.
Над цими христовими таїнствами належало б нам розважити на протязі Великого Посту. Христові страсти нам також звертають увагу, що з самим народженням були покладені труднощі й невигоди з якими приходилось змагатись. Це вказує нам, що ми як діти Христа Господа не є і не будемо вільними від тих всіх труднощів і терпінь.
В тій площині ми повинні також зупинитись над долею нашого українського народу, нашої Української Католицької Церкви, яка вже від довшого часу переносить на своїх плечах хрестну дорогу. Ми знаємо, що нашу Церкву в Україні знищила комуністично-атеїстична Москва і вона перестала існувати юридично, але в катакомбах вона дальше продовжає своє життя, бо ж Церква, що є Божою і людською установою не може перестати існувати, а тим більше, коли живими остались її вірні й віддані священики та миряни. Нажаль, атеїстична Москва не вдоволиться тим, що вона доконала в Україні і посягає свою кроваву руку по нашу Церкву у діяспорі.
Пригляньмось близько то ми побачимо і сьогодні «пилатів», які вмивають руки, але фактично засуджують нашу Церкву на смерть. Нажаль, страстний тиждень для нашої Церкви триває довше, як нам бажалось би. Страсти над нашою церквою відбуваються не тільки в Україні, але й тут в діяспорі, а зокрема тепер на терені Великої Британії, де перемагає не любов, доброта і всепрощення, але все земське, — протилежне до сказаного. Доконують цього акту люди у рясах і з хрестами на грудях! Але ж історія така багата на факти, що їх важко тут навіть перечислити, але в загальному можна сказати, що вона занотувала, що знам’ям Христа вбивалось людей. Сьогодні ніхто не може сказати, що це було у дусі Христової любови. Чи не варто щоб в цей Великий Піст подумали і застановились не тільки миряни, але і ті що голосять любов, покору і всепрощення і викресали хоч маленьку крихітку тих основних елементів, що характеризують цей перед воскресний час. Якщо ми щиро до цього поставимось то справді наше воскресення пройде в найбільшому тріюмфі й славі. Треба сильно вірити і надіятись, що після страстного тижня нашої Церкви прийде воскресення. Наша Церква воскресне з катакомб й оновиться новим невмірущим життям на славу Божу, добро Христової Церкви й українського народу. Думаймо, молімось і розважаймо у Великий Піст над своїм особистим спасінням і загально спільним — національним воскресенням. Нашу молитву підсилім добрими ділами, всепрощенням і працею. Пробуймо собі сказати, що будемо жити в ім’я Христової правди і для Христової правди, бо вона свята неподільна і непереможна.
