Неділя 10-го жовтня, 1976 року, була для багатьох британських мешканців Лондону гарним відпочинковим днем. Після довших дощів та вітрів, що прийшли на зміну посушному літі, цей день був надзвичайно лагідний. Зокрема лагідним був цей день у Вімбледон Коммон, куди від самого ранку навідувалися мешканці з наміром провести пару годин на свіжому повітрі. Хоча в цю пору року листя на деревах уже піджовкле, то трава біля дерев і на прогалинах та полянах виглядала напрочуд свіжою та зеленою. Прибувши в це місце коротко по 11-тій годині ранку, я запримітив усюди велику тишину та спокій. Люди сиділи на лавках, або на траві, одні читали газети, а інші весело гуторили. Тут і там забавлялися діти, а довкруги них бігали весело собачки.
Десь біля 11:30, напротив Пам’ятника Назнаному Воякові затрималося кілька автомобілів, з яких поспішно повисідали жінки та чоловіки. Деякі із них пішли в парк, а інші понатягали на рукави синьо-жовті опаски й зайняли місця при головному шляху, або на бічній дорозі.
Коли тільки наблизилася 12-та година, на закруті головного шляху з’явилися перші автобуси. Затримавшись біля пам’ятника, із них висипалися чоловіки і жінки із транспарентами в руках. Вони скоро перейшли головну дорогу. При вході на бічній дорозі з’явився український національний прапор, за яким зачали вставлятися п’ятірки із транспарентами. З долини над’їхало кілька поліційних авт та група мотоциклістів. Перша українська церковно-релігійна й національна маніфестація у Вімбледон Коммон розпочалася.
За нецілу годину цим шляхом проїхало біля 70 автобусів та велика кількість авт. А на бічній дорозі зібралася майже 5-тисячна маса людей із сотнями транспарентів та прапорів. Довкруги них збиралися чимраз то більші гурти британців, яким назустріч виходили молоді хлопці та дівчата із листівками.
Коротко після 1-шої години дня, довга колона людей рушила шляхом в напрямі до резиденції Апостольської Делеґатури. Сотні транспарентів і листівки вказували, що учасниками тієї маніфестації є миряни Помісної Української Католицької Церкви. Вони приїхали, щоб заявити перед Апостольським Делегатом у Великій Британії свою відданість Патріярхові Йосифові І, а рівночасно підтримати домагання Ієрархії у справі формального визнання Святішим Отцем патріярхального устрою в Помісній УКЦеркві і Блаженнішого Йосифа як Патріярха. Вони домагалися від Ватикану закинення політики детанту з большевицькою Москвою, а натомість виступлення в обороні і в захист переслідуваних Москвою христіянських Церков. Вкінці вони домагалися також відкликання з Великої Британії єп. Горняка, якого політика спричинилася до майже повного занику українського церковно-релігійного життя.
Після короткого мовчазного походу, всі учасники згромадилися напроти резиденції Апостольської Делеґатури. Там інж. І. Кудлик, голова Центрального Патріярхального Комітету, виголосив коротке слово, з’ясовуючи цілі маніфестації.
В міжчасі, в іншому місці сформувалася делеґація із представників ЦПК, громадських установ і Місцевих Патріярхальних Комітетів. Точно о годині 2-гій ця делеґація ввійшла на подвір’я Апостольської Делеґатури, а відтак і в нутро будинку, де її прийняв формально секретар Апостольського Делегата. На його руки Генеральний Секретар ЦПК зложив спеціяльну резолюцію до Папи, підписану представниками маніфестації, як і інші документи: персональні листи до Святішого Отця, окремі петиції від Ноттінґгамської громади і понад 300 петицій з усіх громад з домаганням відкликати єп. Горняка для «інших завдань поза Помісною УКЦерквою», під якими майже 8 500 мирян поклали свої особисті підписи. Приймаючи ці документи, Секретар Делеґатури запевнив, що вони будуть доставлені на вказане місце та уважно простудіовані.
Перед і після вручення документів миряни співали Молитви та релігійні пісні. Загальний вигляд маніфестації був напричуд поважний. Всюди панувала взірцева здисциплінованість, поважний настрій і милозвучність пісень, що широкою луною розносилися над околицею, притягаючи чимраз то більше глядачів.
Точно в годині 2:30 всі учасники відспівали український національний гимн, звинули прапори й транспаренти і відійшли до своїх авт та автобусів. На шляху, а зокрема на постою під резиденцією, не залишено навіть одного зайвого папірця.
Вертаючи домів, одна п’ята учасників маніфестації затрималася під московською амбасадою в центрі Лондону, де провели одногодинне пікетування в обороні прав українського народу та ув’язнених українських патріотів.
Ця маніфестація була направду наочним виявом того, як глибоко та серіозно переживають наші люди долю і недолю своєї Церкви. Але чи це розуміють й належно оцінюють усі наші владики? На власному прикладі знаємо, що того зрозуміння нема зокрема в єп. Горняка. А такі прояви — це одно із найбільших лих церковного та національного характеру.
Але надії не треба втрачати. Праця і солідарна постава мирян мусітимуть вкінці перемогти. Ми не просимо ні ласки, ані гроша. Ми домагаємося того, що нашій Церкві належне історично і канонічно.
Ми хочемо бути собою!
