В Торонті, Канада, за згодою Патріярха ПУКЦеркви Йосифа І і з доручення єпарха Кир Ізидора Борецького, єпископ-помічник Михайло Руснак надав тайну священства трьом дияконам: українцеві, словакові і мадярові.
На донесення про це до канадського папського нунція в Отаві, а цього до Ватикану, Конґреґація для Східніх Церков повідомила церковні власті ПУКЦеркви в Торонті, що вона уневажнює ці свячення і забороняє всім трьом священикам виконувати священичі функції. Заборону Конґреґація мотивує тим, що Канада є «місійним тереном» УКЦеркви і тому там не вільно висвячувати жонатих.
Нововисвячений український священик, о. Тарас Лозинський, є сотрудником о. крилошанина Івана Татарина, пароха у Вестон, Онтаріо. О. Татарин є добре ознайомлений з правом ПУКЦеркви і його респектує. Він написав листа до Конґреґації і в ньому заявив, що він повинується властям і законам ПУКЦеркви. Він відкинув арґументи Конґреґації, не виконав її доручення і дальше затруднює нововисвяченого жонатого отця Тараса Лозинського, хоч сам о. крилош. Татарин є нежонатим священиком. О. крилош. Татарин дістав повну підтримку від всіх священиків, жонатих і нежонатих, торонтського деканату. Всі вони, разом з о. крилош. Татарином, підписали відповідне письмо до Апостольської Столиці, протестуючи проти досі нечуваного втручання Конґреґації у справи ПУКЦеркви.
Цей мужній виступ о. крилош. Івана Татарина проти незаконного і зухвалого порушення Конґреґацією прав єпископів ПУКЦеркви висвячувати для неї жонатих священиків, має небуденне значення в боротьбі за відвоювання прав ПУКЦеркви, які впродовж віків загарбав Ватикан, використовуючи ще й тепер стан поневолення України. За Божою поміччю цей добрий приклад вкаже другим нашим духовникам правильний шлях до відновлення гідности українського духовенства та до повороту до рідного благочестя.
Зачислення дочерних провінцій ПУКЦеркви в Канаді, в ЗСА та в інших краях поза Україною до «місійного терену», цілковито компромітує Конґреґацію в очах українського мирянства, яке, зрештою, і так перестало цю Конґреґацію визнавати. Може, врешті, і духовенство ПУКЦеркви перестане «вислуговуватися чужим, підлещуватися і понижуватися, бо на стид і сором не бракує їх ще й нині в наших національних і церковних провідних кругах» (із Патріяршого Послання Блаженнішого Йосифа після історичних Днів в Римі з нагоди всеукраїнської прощі Святого Ювілейного 1975 року).
