/Закінчення /
1/ Довгореченцева, систематична, спокійна ,компетентна об’єктивна роз’яснювальна дія /перевага елементів раціональних, об’єктивних/. – Хоч така тактика не була ніде ні встановлена ні записана чи проголошена, фактично до такого висновку можна і треба дійти на основі обсервації минулого і сучасного, бо справа виринула не вперше в укр. історії. – Найперше треба сказати, що справа укр. патріярхату, незалежно від часів та обставин,є записана в аґенду укр., церковних, нерозв’язаних справ; і вона повільно визріває, заокруглюється в укр. та загально-церковній дійсності; справа із-за зовнішніх, об’єктивних обставин нелегка, і вимагає довших реченців та відповідної дози терпеливости; звідси вона спокійна, і часові вибухи сантиментів не можуть її скинути з обраного шляху, на манівці шукань навмання; головно в останніх десятиліттях почалась та продовжується систематична праця наукова для вияснення укр. церковної історії та удокументовання правної постаті київських митрополитів, і цю працю треба продовжувати та доводити до відома відповідальних чинників її результати; це і є об’єктивна дія – виказання органічности розвитку та доказання леґітимности укр. постулятів; з тим зв’язана і компетентність: треба пам’ятати, що справу вирішать тільки компетентні чинники та за ґарантією таких компетентних чинників з української сторони; треба часу і терпцю щоб така компетенція з однієї і з другої сторони ввійшла в творчий контакт, або щоб і були виховані, створені такі компетентні чинники з однієї і з другої сторони, хоч би прийшлось ждати на них аж до приходу нового покоління. Укр. діяспора в тому має окреме завдання, бо є в щоденнім контакті з церковною вселенною на місцях та в центрах, з тією що сьогодні діє, і з тією, що діятиме завтра, на нових заложеннях та з новим духом.
2/ Ультимативна, доривочна, некомпетентна, нетерпелива, неспівмірна до сил і обставин зовнішня пресія /перевага елементу суб’єктивного, волюнтаристичного/. – Не думаємо, що така метода є кимось виразно заплянована, але до неї доходиться, обсервуючи явища та події в укр. діяспорі. Вистарчить читати пресу, більшу чи меншу, прислухуватись дискусіям, каталогувати кинені то тут то там думки, гасла. І здається, рівнож, що ця метода й тактика є сьогодні панівною в діяспорі,та спричинила сучасний стан серед укр. людей,який може пошкодити і самій справі. Тому добре є зіставити деякі прояви цієї тактики та оцінити їх на об’єктивних даних. Ось деякі справи, що з ними стрічаємося.
а/ – Ультимативні постуляти: – Читаючи укр. пресу в діяспорі, стрічаємось майже з ультимативним ставленням справи патріярхату, що до: часу та кандидата на патріяршу гідність, без огляду на обставини. Ультимати дуже небезпечна справа для тих, що їх ставлять. Бо на випадок відхилення такого ультимату, треба мати вже наперід продуманий вихід, без шкоди для осіб та самої справи. Крім того, багатосотлітня історія тієї справи не вимагає такого ультимативного її ставлення; і не треба рівнож забувати, що ультимативна пресія може в людях заінтересованих викликати негативні реакції.
б/ – Нетерпелива акція: – Нетерпеливість найчастіше проявляється в поспіху, в необдуманості всіх можливостей, а головно в нетерпимості до іншої думки, до резерв чи застережень; вона перескакує через аргументи, є підозрілива, бажає усунути з дороги нерішучих чи тих що вагаються. Нажаль, деякі застережливі думки чи погляди викликали серед укр. діяспори цілий ряд драстичних реакцій до осіб чи інституцій; очевидно, це справи не посунуло ніяк вперід. Справи, що встановлюються може і на тисячоліття, аж ніяк не повинні ладнатися нетерпеливістю і нетерпимістю. Діла Божі вершаться довготерпінням.
в/ – Некомпетентна пресія: – Останніми місяцями серед укр. діяспори почалися деякі ініціятиви, які легко можуть бути пояснювані як некомпетентна пресія ззовні. Тяжко сьогодні сказати, чи така пресія, в сучасній стадії розвитку подій довкруги укр. патріярхату, була потрібна; звичайно, натиск-пресія ідуть там, де в слушній та можливій справі не доходять чи не діють раціональні аргументи, чи бувають зовнішніми засобами знеможливлені; пресія – це проба сил. Справа укр. патріярхату була поставлена єрархією, була доведена до відома тих, що від них вона залежить. Справа не була відкинена, не була, поскільки нам відомо, якимись силами перешкоджена чи знеможливлена, а жде свого зрілого вирішення. І в цьому делікатному моменті почалась акція зовнішньої пресії: телеграми, одверті листи, петиції за всенародними підписами, газетні статті видержані в досить твердім тоні, і т.п., включно з творенням громадських комітетів по справі укр. патріярхату. Католицька Церква своєю історією достаточно доказала, що вона неподатна на всякі неслушні пресії, що противились би виразному благу Церкви чи душ; вона, правда, вразлива на настоювання ззовні, з широких кругів, коли ці настоювання йдуть по лінії виразного і, головно, загального добра Церкви, бо уважає таку широко відчуту потребу одним з доказів на правильну діяґнозу добра. Поки таке ясне пізнання добра і зла ще не існує, всяка зовнішня пресія, головно коли вона проявляється нагально та неконтрольовано, викликує тільки настороження та може й надмірну обережність і здержливість. І це відноситься і до укр. акції підписів на петиціях по створенню укр. патріярхату. Буде хосенним віднотувати декілька думок про цю акцію, які дійшли до нашого відома.
Про акцію всенародніх петицій та підписів за створенням укр. патріярхату можна легко почути таке: а/ Акція підписування петицій у дуже складних справах широкими, неоднородними що до стану, віку, культури людьми є сьогодні пережитою вже методою, з хвилиною коли ввійшла в дію практика компетентного організованого представництва; б/ Справи ніяк не виграють на тому, коли заступити якість аргументів, скількістю петентів; в такому випадку, в деяких народів та в деяких справах можна б підвезти до Ватикану цілі поїзди чи кораблі підписів; в/ Запляноване та зорганізоване підписування та ще й на готових блянкетах – це одна думка чи аргумент помножений через стільки-то кілограмів паперу та стільки-то літрів чорнила; г/ А що ж при цій акції роблять нелітні чи шкільні діти? Хіба що в адресата петицій супонується подібну діточу наївність? чи оте євангельське «із уст младенців…»? ґ/ А дехто і питає прямо: а де ж мозок і провід народу? Де обґрунтовані, продумані, організаційно ґарантовані меморандуми організацій політичних, культурних, наукових, громадських, церковних? За ними як не стоїть поінформоване належно членство, то принайменше припускається продумання їх проводом організації, що бере відвічальність за зміст. З 100 тисяч пойменованого народу тяжко вести розмову та дискусію; з організованим співрозмовником можна справу вияснити, зглибити, погодити, розмірити. При організаційній акції, реакція є предвиджена, контрольована; реакції анонімної маси не підпадають контролі, і тому слушне питання: чи вкалькулювали ініціятори всенародньої акції підписів, яка була б ця всенародня реакція, якщо вищі блага Церкви вимагали б відкласти справу патріярхату? Вже і зараз тільки саме роз’яснення цієї акції зо сторони деяких американських укр. єпископів, викликало зовсім не церковну реакцію: погрози «про чернечу келію», наклеймовування п’ятном ворога Церкви і народу. А однак, ніде правди подіти, може історія саме їм скаже колись своє справедливе «спасибіг!», що врятували принайменше частину цих підписів від тавра організованої самою ж єрархією пресії. А вже й тепер ці петиції певно будуть розглядатися під подвійною аднотацією: єрархією наказані й організовані, і: єрархією ненаказані й самостійно організовані мирянами. Які з них матимуть більшу доказову силу для виявлення справдішнього бажання народу, не трудно здогадатися. І може сьогоднішні мнимі «вороги» акції, стануть завтра справдішніми «благодітелями» тієї ж акції. На сьогодні ж, ми читали недавно в пресі ствердження права, для кожного християнина, писати до Апостольського Престолу та шукати піддержки й інших для своїх постулятів; нажаль, ми досі не читали ствердження права для інакомислячих на свободу залишитися добрими християнами, і добрими та заслуженими членами Церкви й народу, якщо совість та власне пересвідчення комусь підказало б свого підпису під такими петиціями відмовити.
* * *
Ось це кілька спостережень для вияснення справи укр. патріярхату для нашої василіянської громади. Об’єктивні труднощі, і то немаловажні, є причиною розходжень у думанні і дії, а не якісь особисті «амбіції», та й не ота «недозрілість нашої єрархії», на яку залюбки дехто бажав би звалювати всю відвічальність. Нажаль, не все стоїть у силах людських та в людських бажаннях. Щобільше, розходження ці в поглядах на справу, якраз і наглядно показують, що наші сучасники руководяться в цій справі глибоким вглядом, а не тільки емоціями та сантиментами. Не можна рівнож усього лиха складати і на наших «воріженьків» та на зажерливість імперіяльну наших сусідів, чи отого «Ватикану» та його «неприхильність» українській справі. Є речі, що стоять понад усякими добрими чи злими волями людей, а труднощі кореняться часто в самій речі та в об’єктивних обставинах сучасного людства. Тому ми певні, що і цих кілька слів інші зкоментують відповідно до різних суб’єктивних наставлень, а не в світлі отих об’єктивних обставин нашого Бремені лютого. Та, відай, оте напруження між суб’єктом і об’єктом залишиться нашим людським уділом у нашій земній мандрівці, на якої шляхах чергуються і світла і тіні.
* * *
V. – Практичні дійові висновки. – На кінцеве питання: яка є практична постава Василіянського Чина в справі укр. патріярхату? думаю, що можемо всі погодитися на такі ствердження і норми поведінки :
1/ Василіянський Чин, що і в минулому і в сучасності творив і творить немаловажний сектор укр. церковного життя, – працював, працює й буде працювати, по своїх силах і в межах своєї компетенції, над найкращим завершенням укр. церковної організації, бо це лежить у площині безспірного добра Церкви й народу;
2/ Що до сучасної акції за створенням укр. патріярхату, Василіянський Чин як корпорація до сьогодні ніколи не був запитуваний у цій справі чи консультований, ні від укр. єрархії, ні від Апостольського Престолу; Василіяни ж, як одиниці, дали вклад свого знання, свого досвіду та виконували лояльно доручення укр. єрархів на місцях, у своїй душпастирській дії та зв’язаних з нею ініціятивах;
З/ Тому що, мимо тверджень деяких пресових органів, зо сторони нашої єрархії не було видане жодне однозгідне обов’язуюче для цілої нашої Церкви спільне зарядження чи практична директива в цій справі та існує в практиці розбіжність думок і дії, поодинокі члени Чина, що в своїй душпастирській праці залежать від місцевих єрархів, хай виконують дані ними розпорядження; інші ж нехай не встрявають непокликані в різні акції, щоб не збільшувати замішання та непорозумінь; якщо ж зайшла б потреба нашої корпоративної думки чи дії, своєчасно порадимось спільно що і як треба буде робити.
4/ Якщо і за сучасних обставин Найвища Церковна Влада возглавить нашу Церкву патріярхальним центром, у Василіянському Чині, що жиє і діє життям нашої Церкви, укр. патріярх знайде «помічників трудолюбних і щиро відданих».
5/ Але якщо шляхи Божого Провидіння що до нашої Церкви не покриються з шляхами плянувань нашого покоління, Василіянський Чин у всіх своїх членах працюватиме і далі над цією справою, без розчарування й знеохоти, бо уважає її саму по собі доброю і слушною, хоча може на наші часи та обставини передчасною. Чин як тисячолітня духовна корпорація, що стояв і при початках укр. християнства та його дальшого органічного розвитку аж до наших часів, викаже досить гарту і терпеливости, щоб ждати, працювати та вкінці діждатись що визріє посіяне жниво; а сьогодні, радіючи сійбою, залишає споживання плодів своїм наслідникам, коли і як це сподобається Господеві.
Ми закінчили друкувати матеріял Чину Св. Василія Великого про патріярхат, автора Протоархимандрита др. Атанасія Великого. Дальше друкуємо першу частину коментаря до цього матеріялу, автора проф. Мирослава Лабуньки.
З огляду на величину скрипту, на актуальність других матеріялів і на обмеженість місця в журналі – ми змушені розділити коментар на частини.
