В листопаді 1983 р. Папа Іван Павло II особисто звернувся до губернатора Фльориди Ґрагама з проханням помилувати призначеного на страту на електричному кріслі убивника Роберта Суллівана. Не зважаючи на інтервенцію Папи, вирок смерти був виконаний (Нью-Йорк Таймс, 2.12.83).
При цій нагоді варто згадати, що у 1953 році ватиканські високі чинники в імені тодішнього Папи Пія XII двічі зверталися до президента Айзенгавера з проханням помилувати від страти супружжя Етел та Джуліуса Розенберґів, відомих американських комуністичних шпигунів (Тзе Юнікорн Бук оф 1953, стор. 66), які передали більшовикам таємниці атомової бомби. Одержання атомових таємниць без сумніву допомогло Радянському Союзові стати одною з двох «надпотуг» та загрозою вільного світу. Всупереч інтервенції Папи Пія XII, Розенберґів було страчено у місяці червні 1953 року.
Причиною наведення обох фактів не є намагання доводити раціональність чи нераціональність інтервенції вселенських архиєреїв, які, мовляв, з гуманних причин, християнської любови та дотримання п’ятої заповіді Божої «не вбивай» уважали за відповідне звертатись до американського уряду з проханням помилувати підсудних.
У порівнянні до вищезгаданого, метою цієї статті є пригадати багатократні звернення, листи та прохання до теперішнього папи українських дисидентів з-поза Залізної заслони, а також прохання нашого громадянства у вільному світі про заступництво переслідуваних та ув’язнених у Радянському Союзі українських релігійних діячів. Бо хто ж інший, в першій мірі, як не вселенський архиєрей повинен за них заступитись?
Нам відомо, що саме тепер сильно загрожене життя українського релігійного дисидента Йосифа Терелі, який є головою Комітету Української Католицької Церкви і Комітету оборони прав віруючих в Україні. Йосиф Тереля ще в червні 1977 р. написав листа до Папи Павла VІ.
У лютому 1983 р. російська православна активістка Є. Саннікова написала звернення до Папи Івана Павла II з проханням заступитися за Йосифа Терелю. Копію цього листа одержала американська делегація в Мадріді (Смолоскип, ч. 19,1983 p.). Вона пише: «…Чи переживе він (Йосиф Тереля — Л.К.)все те із слабким здоров’ям та після серцевої атаки? Можна сміло твердити, що духово він видержить, але фізично — ні. Живим із цього він не вийде. Ваша Святосте! Не треба мені говорити, як цінним для нас є Ваш голос… Я вірю, що з Вашим колосальним авторитетом Ви не лише можете вирвати чергову жертву із рук катів, але можете теж піддержати на дусі Йосифа Терелю та всіх дітей Вашої Греко-Католицької Церкви… Ще раз благаю — рятуйте Йосифа Терелю».
Нагадаймо «Відкритий лист до Папи Римського Івана Павла II від в’язнів табору 36 в Кучно, з підписом 12-ох в’язнів, між якими також є прізвище Миколи Руденка (Церковний Вісник, 8.5.83). У цьому листі українські політичні в’язні описують, як у день святкування Воскресення Христового 14 в’язнів зійшлись за скромно застеленим столом, щоб святочно привітати себе та прочитати молитву. Група наглядачів розігнала зібраних, і за цей учинок покарано їх 15-денним карцером та позбавленням побачення з їхніми родинами. В’язні звертаються до папи із скаргою, а також прохають повідомити про це патріярха Пімена та єкзарха України, митрополита київського Філарета.
Також нагадаймо «Відкритий лист Святішому Отцеві Іванові Павлові II від вірних католиків з Української РСР» (Церковний Вісник, 13.6.82), у якому читаємо: «…Просимо Тебе, Святіший Отче, авторитетно роз’яснити представникам радянської влади, від себе особисто, як голови нашої Церкви, і від імені нашого вірного народу, що український народ має право домагатися свободи для своєї католицької Церкви східнього обряду».
Українські студенти із СПІД, Канади, Австралії й Англії, що прибули до Риму на літні курси Українського Католицького Університету, 11 липня 1983 р. передали прохання до Папи Івана Павла II, в якому просили папу заступитися перед радянським урядом за Юрія Шухевича, політв’язня в СССР («Свобода», 30.9.82).
Вони пишуть: «… Ми почуваємо себе примушеними просити Вашу Святість заступитися за українських в’язнів в Совєтському Союзі. Особливо ми прохаємо Вашу Святість допомогти Юрієві Шухевичеві…».
Пригадуємо, що український переслідуваний у Радянському Союзі священик о. В. Романюк також кількакратно звертався до папи, прохаючи рятунку та заступництва. Насувається питання, чи є який сенс на майбутнє нашим українським дисидентам та українському громадянству звертатись про будьяке заступництво до Папи Івана Павла II? Дослівно усі без винятку прохання залишились промовчані або збуті лише дипломатичним чемностевим усміхом, без найменшої практичної акції чи хоча б спроби помочі. З гіркотою треба ствердити, що деяким римським чинникам життя комуністичних шпигунів та убивників являється вартіснішим від долі та життя ідейних українських дисидентів, які часто-густо жорстоко переслідувані саме через приналежність до католицької Церкви, що її головою є кожночасний папа.
