Як це – народитися в сільській родині на Тернопільщині перед двома світовими війнами, перед революціями та повстаннями, навчатися у Відні, Празі, жити і творити в Німеччині, Італії, а потім переїхати до Канади? Як це – прожити 90 років, з яких більш ніж 70 як монах та священник?
За багатьма подіями в житті єромонаха-іконописця Ювеналія Мокрицького стояли дві видатні постаті в історії УГКЦ – Митрополит Андрей Шептицький та Патріарх Йосиф Сліпий. Перший спонукав розвинути художній талант, другий замовив ікони, завдяки яким іконописець став дуже пізнаваним серед греко-католиків України та української діаспори. Мовиться про іконостас собору Святої Софії у Римі.
Отець Ювеналій створив власний стиль, поєднавши візантійську класичну традицію іконопису з українським аналогом, додавши свого почерку. Окрім української, володів німецькою, італійською, англійською та грецькою мовами. Попри відомість у діаспорі та в Україні, детальних відомостей про життя отця ми не маємо, особливо про те, що стосується його побуту перед вступом до монастиря у 18 років. Про існування мемуарів чи детально укладених спогадів Ювеналія Мокрицького автору також поки нічого не відомо.
Така обмежена кількість інформації пов’язана і з втратою архіву Святоуспенської Унівської лаври за 1919–1950 роки. Інформацію про цей період дослідники черпають переважно з шематизмів Галицької архиєпархії та журналу студитів «Ясна путь».
Син столяра, якого покликав Христос
Народився Йосиф (таким є світське ім’я отця Ювеналія) 16 жовтня 1911 року на Тернопільщині, у селі Хлопівка (сьогодні Гусятинський район). Його батько працював столяром. У сім’ї було четверо братів та четверо сестер, троє з них теж присвятили своє життя Богові, ставши черницями.
Ще змалку Йосиф мав хист до малювання. На талант хлопчика звернув увагу місцевий священник, який розповів батькам про іконописну школу при монастирі Студійського уставу у Львові. Саме він і відправив здібного юнака до отця-студита Андрія Абрагамовича у Карпати, де Йосиф міг поліпшити слабке здоров’я та водночас познайомитися зі студитами, до яких невдовзі поїхав послушником.
Коли 18-літнього Йосифа батьки привезли до славнозвісного Унева, архимандритом монастиря був рідний брат Митрополита Андрея – Климентій Шептицький. 19 червня 1929 року хлопець вступив до обителі, а з середини жовтня почав навчання в іконописній школі при Святоіванівській лаврі Студійського уставу у Львові.
Іконописна школа студитів
У 1930-х роках монастир Студійського уставу у Львові щойно почав розвиватися під покровительством Митрополита Шептицького. Кир Андрей хотів відновити традицію монашества Київської Русі, а заразом по-новому відкрити красу українського іконопису, тож особливо заохочував молодих малярів до вивчення мистецької спадщини рідних країв та до навчання за кордоном.
З цієї ж рації у 1927 році була заснована іконописна школа при монастирі Студійського уставу у Львові, який тоді діяв на вул. Петра Скарги, 2-а (тепер Озаркевича, 2). Із 1933 по 1937 рік школа працювала при Святоуспенському Унівському монастирі, а впродовж 1938–1939 років знову у Львові.
Учні цього закладу навчалися за програмою, яку склав Михайло Осінчук: рисунок вуглиною, технічні приготування для ікони, копіювання ікон, вивчення орнаменту, спроби компонування стильових орнаментів та ікон, фресковий стінопис і темпера. На засвоєння матеріалу було передбачено два роки щоденних занять по чотири години кожне.
Згодом Митрополит Андрей запросив для викладання ще одного художника – Василя Дядинюка, який увів у програму роботу з металами (карбування), різьбярство, золочення, виготовлення емалей. Серед додаткових предметів були малярська хімія та фотоцинколітографія.
Про цей іконописний навчальний осередок писав відомий австрійський мистецтвознавець В. Борн, який також зустрічався з Митрополитом Шептицьким:
«Митрополит оповів про свою недавню спробу оживити стару іконопись і показав мені декілька у візантійському характері виконаних образів Святих, мальованих у заснованій через Нього мистецькій школі в Студитському монастирі. У цій школі оживлено, під проводом молодого маляра Дядинюка, старі техніки. Праці школи дуже цікаві, тим більше, що візантійське мистецтво чимраз більше заінтересовує знавців».
За час навчання в іконописній школі разом зі своїми співбратами Йосиф Мокрицький прийняв облечини та монаше ім’я Ювеналій, а в 1934 році схиму. Як він згадував пізніше, в монастирі було дві іконописні бригади: перша на чолі зі схимонахом Філотеєм Коцем, яка виконувала замовлення за межами обителі; друга, до якої належав отець Ювеналій, працювала тільки в монастирі.
Праця в школі допомагала забезпечувати себе матеріально.
Варто зауважити, що потім досвід роботи з мозаїкою отцеві Ювеналію стане в пригоді під час грандіозного будівництва собору Святої Софії у Римі. І хоч отець не працював там із мозаїкою безпосередньо (виконував тільки іконостас), напевно, міг давати поради чи допомагати Святославу Гординському, який працював над проєктом інтер’єру храму.
Праця для Конгрегації Східних Церков у Римі та душпастирювання в Канаді
У 1950 році отець Ювеналій переїхав до Бельгії, де паралельно з душпастирською роботою присвячував більше часу іконопису. В жовтні цього ж року переїхав до Рима, знайшовши прихисток у Грецькій колегії.
У Вічному місті отець якийсь час працював для Конгрегації Східних Церков, виконуючи замовлення мистецького характеру. Також займався реставрацією ікон та стародруків. На той час працював не тільки в сфері іконопису, але й займався виготовленням різних церковних речей, а саме антимінсів (грецькою і церковнослов’янською мовами для Східної конгрегації), заставок та ініціалів до церковнослов’янського видання «Апостола».
В Римі митець мав нагоду опанувати техніку давнього живопису яєчною темперою, з якою працював усі наступні роки. Як зауважила дослідниця Наталія Костів, значно пізніше лише для іконостаса катедри Пресвятої Родини в Лондоні іконописець зробив виняток, намалювавши ікони олійними фарбами, що було зумовлене високим рівнем вологості в приміщенні храму.
У Римі отець Ювеналій написав одноярусний іконостас для головного провінційного дому отців-василіян. Ця робота тривала впродовж 1952–1954 років. У 1953–1954 роках він творив іконостас для каплиці сестер-бенедиктинок у Курелії-Лугано (Швейцарія). Сьогодні цього монастиря вже нема…
У 1954 році Мокрицький емігрував до Канади, де перебував у Святоуспенському монастирі Студійського уставу у Вудстоці, що неподалік Онтаріо. Там він створив багато робіт, зокрема ікону Успіння Пресвятої Богородиці для української парафії в Бурлінгтоні (Оквілл), ікони для церкви у Бранфорді (Онтаріо).
У 1957 році завдяки його ініціативі та праці у США відновили церкву Святих апостолів Петра і Павла. Однак, займаючись іконописом, отець Ювеналій не покидав душпастирської праці.
Другий римський період і співпраця з Патріархом Йосифом
Після десяти років перебування в Канаді отець Ювеналій у 1964 році знову приїхав до Рима на запрошення Блаженнішого Йосифа Сліпого. Власне тоді отцеві доручили створення відомого іконостаса для собору Святої Софії.
Окрім нього, для виконання робіт з побудови та оздоблення цього храму були запрошені італійський архітектор Лучо ді Стефано, професор Уго Мацеї з П’єтрасанти, відомий український художник Святослав Гординський, якому доручили проєктування інтер’єру.
Впродовж кількох років іконописець працював у майстерні «Студіону» в Кастель-Гандольфо, монастирі Студійського уставу поблизу Літньої папської резиденції. В цьому місці Йосиф Сліпий мав намір продовжити традицію студійського чернецтва, яку заклав Митрополит Андрей та яку доводилося підносити в еміграції, оскільки в підрадянській Україні ГКЦ була поза законом, у підпіллі.
У 1960-х роках Ювеналій Мокрицький розробив ескіз печатки Йосифа Сліпого та храму Святої Софії в Римі. Намалював ікону святого Климентія Папи Римського – покровителя Українського католицького університету в Римі.
В 1967 році, теж на замовлення Йосифа Сліпого, Мокрицький розробив антимінс, який надрукували значним накладом. Саме цей зразок антимінса й досі найчастіше можна зустріти на престолах греко-католицьких парафій в Україні та на місіях нашої Церкви за кордоном.
Повернення до Канади та активний творчий період
У 1976 році отець Ювеналій повернувся до Канади, де став настоятелем Святоуспенського монастиря Студійського уставу у Вудстоці. Там разом із професором Уго Мацеї працював над іконостасом для парафіяльної церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Місісагуа.
У 1980 році отець Ювеналій створив іконостас для церкви у місті Парма (Огайо, США) на замовлення єпископа Роберта Москаля, а також плащаниці для церкви у Льєжі (Бельгія) і для катедри в Мельбурні (Австралія).
Візит в Україну через 49 років
Влітку 1993 року Ювеналію Мокрицькому вперше після 1944 року випала нагода відвідати незалежну Україну. Тоді він прибув до Львова, звідки, звичайно ж, подався до Святоуспенської Унівської лаври.
Під час перебування в обителі він виявив бажання відновити втрачену чудотворну ікону Унівської Пресвятої Богородиці, яка тепер в оригінальних шатах перебуває у лаврській капличці разом із копією Туринської плащаниці.
В Унівській лаврі наразі діє постійна експозиція ікон та рисунків отця Ювеналія, а у Львові, в храмі Архистратига Михаїла, є чотири ікони, які складають одноярусний іконостас і які священник створив під час перебування в Україні у 1990-х.
Після відвідин батьківщини іконописець працював у Канаді над копією ще однієї чудотворної ікони – Гошівської Богородиці – для відродженого монастиря отців-василіян, яку відтворював із фотографії.
