У квітні ц.р. минув рік, як несподівано розпрощався з цим світом на 71-му році життя бл. п. Ярослав Кознарский — непересічний громадянин-воїн, колишній підхорунжий Карпатської Січі. Закінчивши Перемишльську гімназію і правничі студії, як націоналіст-революціонер, активний член ОУН, із сотнями галичан-товаришів в грудні 1938 року добровільно голоситься до Карпатської Січі. По нерівному змагу, коли не було сили встоятись переважаючим військам Мадярщини, попадає до мадярського полону, з якого чудом виривається на волю. Після упадку Карпатської України, як воїн, включається до похідних груп на Україні.
В 1944 році перед більшовицькою навалою покидає рідні землі. На деякий час зупиняється в Авґсбурзі, Німеччина, де включається у вир громадської і політичної праці. По кількох роках емігрує до Америки. Спочатку поселюється в Ютиці, де активізується в ООЧСУ, а згодом в Рочестері, де всеціло посвячує себе громадсько-політичній і релігійній праці: очолює Відділ УКК, а згодом закладає Відділ Патріярхального Товариства.
Після Рочестеру переноситься із своєю дружиною-лікаркою на стало до Гантеру, де викінчує свою хату всередині й ззовні, прикрашуючи її квітниками і городом з яриною. Тут закінчує і видає в 1979 році свою книжку «На стежках історичних подій» під псевдонімом Любомир Гірняк, в якій передає грядучому історикові багато цінного й ідейного матеріялу новочасної історії.
Він був великий патріот-соборник, громадсько-політично вироблений громадянин, людина особистої культури, криштального характеру, релігійно-побожний, товариський, щирий, великого серця, а понад усе услужливий і жертвенний. Останні роки помітно активізувався в Гантерській громаді не лише фінансово, але й фізично при будові церкви, залі, а останньо — парафіяльного дому. Покійний був щедрим жертводавцем на національні, культурні, харитативні, а особливо релігійні цілі. Як сталий активіст у мирянському русі й великий звеличник Патріярхального устрою для нашої Церкви, покійний вірив, що лише через помісність і Патріярхат збережемо наш обряд, Церкву і націю. У вирі наполегливої всенаціональної громадсько-церковної праці занедбав своє здоров’я і через невилічиму недугу передчасно розпрощався з цим світом. Залишив у смутку дружину д-ра Марію, дочку Іку, замужню Казанов, брата Зенона та багато товаришів, знайомих громадян Сиракюз, Рочестеру, Джерзі Ситі й Гантеру. У висліді за його жертвенну працю і добре серце в пам’ять покійного обильно посипались пожертви на всеукраїнські народні цілі, а особливо на Патріярший Фонд.
Нехай згадка про покійного буде грудкою землі на могилу мого доброго товариша і сусіда з Перемишльської землі, а останніх десять років в Гантері, який покійний так безмежно любив.
А. Б.
