Нижче друкуємо святочне слово, що його виголосив
Всесвітліший Отець Шамбелян, Генеральний Вікарій, д-р Іван Білянич
під час Академії 22 лютого 1981 p., у Філядельфії,
на пошану їх Блаженства Патріярха Йосифа.
Ваше Преосвященство Митрополите Кир Мирославе, Всесвітліші й Всечесні Отці, Преподобні Сестри, Святочна Громадо!
Сьогодні ми, представники міста Філядельфії, зібралися, щоб спільно відзначити рідкісний ювілей, а саме 89jy річницю народин їх Блаженства Патріярха Йосифа.
Ми вдячні Божому Провидінню, що дозволило нашому Патріярхові дожити до цього високого віку і провадити наш український нарід і нашу Українську Церкву в цю переломову хвилину нашої історії.
Ім’я Патріярха Йосифа знане нині по всій Україні, бо ж він гідний наслідник Великого Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, котрий своїм зором лучив храм Св. Юра у Львові зі собором Св. Софії в Києві. Тому з нами повинна святкувати вся християнська Україна.
Для побожного, вдумливого українця-християнина це свято мусить бути дорогим, бо з ім’ям їх Блаженства Йосифа тісно пов’язані і честь і слава, але теж і Голгота нашої Церкви за останніх п’ятдесят літ.
Про заслуги і діяльність їх Блаженства Патріярха Йосифа можна б писати цілі книги, але їх читати було б для нас задовго в часі цеї академії. Тому, за Божою поміччю, обмежимося лиш відповісти на питання, чим для нас і для Української та цілої Вселенської Церкви є Патріярх Йосиф?
Приготування до священства
Але перше коротко про саму Достойну Особу їх Блаженства. Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 р. у селянській родині в селі Заздрість Теребовельського повіту. Його батьки — Іван Коберницький і мати Анастазія, з дому Дичковська, дали йому правдиве християнське виховання. Початкову школу він закінчив в рідному селі, а середню — гімназійну — одержав в місті Тарнополі. Вже під час гімназійних студій серйозний і худорлявий Йосиф виявив нахил до аскетичного життя і тому постановив стати священиком, бо, як сам пізніше говорив, таке звання дає найбільш нагоди працювати для свойого народу.
Молодий Йосиф вступив до Духовної Семінарії у Львові, де Слуга Божий Андрей звернув увагу на незвичайно здібного богослова і тому по двох літах — «1912 році — вислав його на вищі студії до міста Інсбруку в Австрії, де він закінчив студії філософії і теології. 30 вересня 1917 року святительські руки Слуги Божого Митрополита Андрея поставили 25-літнього Йосифа Сліпого на священика. Після висвячення на священика о. Йосиф продовжував студії в Інсбруці і закінчив їх докторатом з Богословії. Для ще більшого поглиблення свого знання поїхав він до вічного міста Риму і там, в григоріянському Університеті осягнув в 1923 році рідкісний ступінь «маґістер аґреґатус». В тому самому часі слухав ще виклади на другому римському університеті «Анджелікум».
Професор Богословської Академії
Озброєний найкращим знанням, о. д-р Йосиф повернувся до Львова, до свойого архипастиря Митрополита Андрея, який іменував його професором догматичної богословії. У Львівській Семінарії був тоді також професором ще інший світоч богословських наук о. Теодозій Галущинський, Чину Отців Василія Великого. Разом з ним о. д-р Йосиф Сліпий оснував Богословське Наукове Товариство і став його першим головою і редактором журналу «Богословія».
В короткому часі, бо вже в 1925 році Великий Митрополит Андрей наклав на плечі молодого вченого і енергійного професора Йосифа новий обов’язок, а саме найменував його ректором Семінарії. Митрополит Андрей був захоплений плянами нового ректора і тому в 1928 році прийняв його пропозицію перемінити дотеперішню Львівську Семінарію на Богословську Академію, з вищим, ніж дотепер рівнем студій. Назвою «Академія» пишалася 300 літ тому — в ХVII-ому столітті — інша Богословська Семінарія, а це Семінарія міста Києва, Могилянська Академія. Цією назвою «Академії» Митрополит Андрей і о. ректор Йосиф хотіли нав’язати до славних українських традицій минулого. При тій нагоді можна згадати, що в тій же Могилянській Академії, хоч не в злуці із Апостольським Престолом, була вповні прийнята і подавана наука богословії найбільшого католицького теольога і філософа св. Томи з Аквіну.
Знаємо, що остаточною ціллю неструдженого ректора було якнайскоріше перемінити Академію на Український Католицький Університет, але ці задуми не можна було перевести в дію через перешкоди з боку польського уряду. Це були ті самі сумні повоєнні часи, коли по програних українських визвольних змаганнях, Західні Українські Землі опинилися під окупацією Польщі, яка не бажала, щоб український нарід, його Церква і його наукові інституції розвивалися.
Щоби запізнатися з найновішими здобутками науки і їх примінити у Львівській Богословській Академії, отець ректор Йосиф відбував часті подорожі закордон до Італії, Німеччини, Франції і св. Землі.
Отець-ректор Йосиф мав завжди перед очами одну головну ціль — виховати високоосвічених провідників-священиків для українського народу. І дійсно, виховна праця о. ректора Йосифа увінчалася успіхом, бо з-під його руки вийшли цілі кадри нових ідейних українських священиків.
Дорадник Митрополита єпископом
Річ гідна уваги це — те, що повних двадцять літ о. ректор Сліпий був найближчим співробітником і дорадником Митрополита Андрея. То ж не диво, що коли у вересні 1939 року більшовицькі війська зайняли Західню Україну, Митрополит Андрей найменував, за згодою Апостольського Престола, д-ра Йосифа Сліпого Львівським Єпископом з правом наслідства на Митрополичому Престолі. Однак, з огляду на політичну ситуацію, хіротонія Кир Йосифа на архиєпископа Львівського і Екзарха Київської Митрополії відбулася тайно в митрополичій каплиці, лише з участю єпископа Чарнецького і єпископа Будки та членів львівської Капітули.
Про свою хіротонію писав Кир Йосиф таке:
«Я потайки був інстальований як архиєпископ у митрополичій каплиці… Я не міг не прийняти хіротонії, бо в час релігійного переслідування така хіротонія не була почестю, але важким тягарем. Замість єпископського жезла я одержав від Митрополита дерев’яну палицю, яку він перед тим дав був єпископові Йосифу Боцянові в Києві як пастирський жезл, і я також одержав той самий перстень і служебник. Ці речі в дивний спосіб заховалися в семінарії перед більшовицьким знищенням. Я добачав у цьому наявну руку Божого Провидіння…».
Дні Голготи
Правдива Голгота Української Католицької Церкви почалася в 1944 році, коли більшовицькі війська вдруге зайняли Західну Україну. Незабаром після того II квітня 1945 року всі українські єпископи були арештовані і запроторені в совєтські тюрми. Майже всі наші владики згинули мученицькою смертю, чудом залишився при житті лише Владика Йосиф Сліпий, якому судилося пройти 18-річний страждальний шлях пониження, зневаги і терпіння. Судили Владику Йосифа кількома наворотами. В 1946 році був засуджений на 7 літ каторги у Воркуті, а в 1953 році був засуджений знову на неозначений час. У 1957 році, в 40-ліття свого священства, знову був засуджений на 7 років. Не минуло п’ять літ, як у 1962 році засудили його ще раз на неозначений час і перевели до гострої тюрми в Мордовії, де більшовицькі кати сподівались, що він помре.
Сам Ісповідник Віри Кир Йосиф мало говорить про свої терпіння, але від деяких співв’язнів, як Станіславський, Княжинський і о. Петро Леоні довідуємося, що навіть у часі найбільших знущань Ісповідник Йосиф зберігав непохитну поставу, гідність і достойність. Біля нього гуртувалися інші співв’язні і просили його благословення. Це, мабуть, було причиною, що його переносили з одного табору до іншого.
Не зважаючи на власні терпіння, пам’ятав про своїх вірних і до них писав листи, які в’язні переписували і передавали з рук до рук. В одному зворушливому посланню на Різдво 1947 року він писав:
«Бог є з Вами і тут, далеко на Сибірі, і в тюремних казематах. Бог є і буде всюди з Вами. Бог є у Ваших хатах, у містах і селах. Бог є з вами на важкій колгоспній панщині. Бог є з Вами у Ваших землянках і підпільних сховищах, Бог є з Вами в тюрмах і засланнях. Бог є з Вами в час Ваших мук, тортур і розстрілів. Бог є і з нашими стрільцями-повстанцями. Бог є і буде все і всюди з цілим нашим многострадальним народом у час його найбільших страждань і мук. Він благословить Вашу боротьбу проти антихриста та винагородить щедро всі Ваші муки і кривди. Віруйте Йому одному, тримайтеся своєї віри батьківської, своєї рідної землі батьківської, своїх церков і своїх хат, своєї мови і Божої правди; не бійтеся гонення, труду, жертв і мук, бо все це для народу нашого і для Христа й Бога-Отця нашого…»
Патріярх — приклад вірности
Ніхто не сподівався побачити Митрополита-Ісповідника на волі. Вправді, московські безбожні кати раз обіцяли йому волю, але за дивну ціну. Привезли його, фізично знищеного і зтортурованого, до Києва й обіцяли, що стане не лиш вільним, але й патріярхом всього Совєтського Союзу, як тільки відречеться Вірности Апостольському Престолові. Думали вороги, що обдурять Єрарха, як обдурили трьох наших священиків о. Гавриїла Костельника з Львова, о. Михаїла Мельника з Перемишля і о. Антона Пелвецького зі Станіславова. Але наш Патріярх-Ісповідник відповів мужньо і рішуче, що залишиться на все вірним Богові і Святішому Отцеві.
Тоді Ісповідник Віри Кир Йосиф опинився знову в страшній тюрмі, готовий жертвувати своє життя за Христа, за Церкву і за Віру. Та Боже Провидіння запорядило інакше. Бог хотів, щоб наш Патріярх не тільки лишився для нас назавжди зразком своєї глибокої віри і відданости Апостольському Престолові, але й послужив нам живим провідником нашої страждальної Української Церкви й українського народу.
І справді, сталося несподіване. Завдяки інтервенції Папи Івана XXIII Кир Йосиф був звільнений і в лютому 1963 року прибув до Вічного Міста Риму, де сам Святіший Отець обняв його як мученика й ісповідника, а 2.000 католицьких єпископів, що приїхали на Другий Ватиканський Собор, вітали його з подивом. Покійний Кард. Кушінг з Бостону подав таку синтезу заслуг нашого Ісповідника: «В довгій історії Церкви є мало, якщо взагалі є такі ісповідники й мученики за віру, що так довго терпіли б. У первісній Церкві християн кидали левам на жир, тортурували або палили на кострах, але ті тортури тривали коротко в порівнянні з довгим ув’язненням, тортурами душі й тіла, яким піддають архиєпископа Сліпого вже майже половину його 40-літнього священства. Молімось сьогодні за Архиєпископа Сліпого, одного з найбільших ісповідників за віру початку християнства аж до сьогодні, і за всіх інших утисканих комунізмом, яких він став символом».
Патріярх — борець за права Української Церкви
Митрополит Йосиф став для нас зразком борця за права нашої Української Церкви. Перший раз це було 11 жовтня 1963 року, коли Ісповідник Віри промовив до зібраних отців Ватиканського Собору і просив, щоб Святіший Отець підніс Київсько-Галицьку митрополію до патріяршої гідности. Наш Ісповідник Віри Йосиф уважав у совісті, що таке відзначення згідно з устроєм Східних Церков і належить найбільшій вітці східних обрядів, Українській Католицькій Церкві, тим більше, що за це вже віддавна трудилися великі митрополити — Велямін Рутський і Петро Могила. Не можемо поминути мовчанкою другої оборони Української Церкви, котру Блаженніший Патріярх Йосиф виголосив на 26-му засіданні Третього Папського Синоду 23 жовтня 1971 року. Промовляючи від Синоду Владик Української Католицької Церкви, Блаженніший Первоієрарх виявив відважно всю болючу несправедливість, заподіяну Українській Церкві, про котру світ мовчить, а з ним і сама Католицька Церква.
«Українські католики жертвували гори трупів та ріки крови за католицьку віру і за вірність Апостольській Столиці. І тепер вони терплять жахливі переслідування, і що гірше, ніхто не стає в їх обороні!»
З цим соборовим свідченням нашого Ісповідника Владики Йосифа є згідні наші церковні кола, маси українського народу. І хоч в сучасну пору шлях до повної свободи нашого народу і до повного признання наших прав у Вселенській Церкві видається таким важким, то мимо цього ми не можемо піддаватися зневірі, бо, маючи такий світлий приклад, який дав і дає наш Патріярх, ми здобудемо належне признання для Української Католицької Церкви й українського народу.
Святочна Громадо! Своєю появою в Римі Блаженніший Патріярх Йосиф об’єднав український нарід в одну нерозлучну родину.
Ми вдячні Богу, що в особі святоюрського борця засвітив нам світильник віри і показав нам дорогу, котрою маємо йти. Його особа стала осередком уваги і символом борця за Христову правду. Для Нього увесь світ заговорив про Україну, про її права і права її Церкви.
Ми вдячні теж нашому Патріярхові за його невсипущу і багатогранну працю, вислідом якої є такі великі надбання, як собор Святої Софії, Український Католицький Університет ім. св. Климента Папи, бібліотеки і численні наукові видання.
Святочна Громадо! Як при нагоді багатьох попередніх відвідин Блаженнішого Ісповідника Віри Владики Йосифа, українська громада в цілому вільному світі торжественно і радісно вітала великого Ісповідника Віри і найкращого представника України та її Церкви, так і нині ми, громадяни міста Філядельфії й українська громада Пенсільванії, шлемо нашому Достойному і Дорогому Патріярхові вислови нашої найглибшої пошани і любови.
Всемогущий Бог керує долею народів. Тому 28 літ ніхто був би не сказав про вільний Ізраїль, а кількадесять літ тому ніхто б не говорив про вільну Ірляндію.
Ми бажаємо в нашому молитовному посланні до нашого Первоієрарха, Ісповідника Biри й Патріярха, щоб Господь Всемилостивий зберіг Його Достойну Особу у щастю, здоров’ю і щоб у своєму Провидінню Бог вернув Його до вільного Львова і Києва, до вільної України і до щасливої Української Католицької Церкви.
