До відвідин Папи Івана Павла II своєї батьківщини — Польщі
Що значить похід з розп’ятим Христом на хресті, — це любов любови, це джерело джерел, це правда правд, це безконечність безконечности, це невичерпний зміст людського життя, це сила якої сильні цього світа не спроможні подолати. Вдумаймось у зміст цієї безконечної і невичерпної глибини. Ми знаємо незаперечну істину, що Ісус Христос, Син Божий прийшов на землю, щоби ради нашого спасення бути розп’ятим на дереві-хесті. Ось цей хрест став символом страждань, терпінь і смерті задля любови. Ось ця любов є сильнішою зброєю за всі атомові і водневі бомби. Вона була такою у всі часи і останеться на всі віки. Похід з хрестом означає похід з любов’ю і миром. В історії були різні походи з хрестом, але не всі вони визначались властивими прикметами, які поклав Ісус Христос — Спаситель людства — добротою і любов’ю. В цьому аспекті належить розглядати не тільки останню поїздку Папи Івана Павла II до Польщі, але також і попередню до Мексіка.
Поїздки Папи Івана Павла II можна вважати певним зворотом в душпастирській праці Апостольської Столиці. Це зворот до первісних форм. Господь післав свойого улюбленого Сина, щоби Він ішов у народ і виповнив людське життя змістом безмежної любови. Христос залишив своїх апостолів, яким сказав, щоби пішли в різні сторони світу і научали народи Христової науки і Христової Правди. Так апостоли навчали народи. І сьогодні вселенський архиєрей Папа Іван Павло II вирішив також іти в народ з розп’ятим Христом на хресті, ось цим символом любови. Тим разом відвідав своїх земляків — братів і сестер по хресті й крові. Його поїздка позначалась не війною, але благовістуванням Божої любови.
Відвідини Папи Івана Павла II Польщі можна розглядати в різних прерізних аспектах. Можна переповідати його тріюмфальний і хвилюючий приїзд до Польщі. Можна говорити про його зворушуючі хвилини, його велику любов і патріотизм до своєї батьківщини. Можна б говорити й коментувати ці сотні тисяч і мільйони вірних польської Церкви, зустрічі Папи Івана Павла II у різних місцях та з різними людьми, що також було б не менше цікавим. В тому всьому є надзвичайно багато цікавих і зворушливих моментів, що не раз на очах не в одного витискали слези радости, слези приємного відпруження, бо в цьому була виразно помітна безконечна сила Божого Проведіння. Ми про це все не будемо писати, чи повторяти, бо це ми читали в поточній, щоденній пресі тижневиках, чули по радіо та бачили й чули по телевізії.
Треба сказати, що на протязі від 2 до 9 червня 1979 р. майже, всі кореспонденти світових агенцій, газет, кореспонденти радієвих станцій і телебачення були в Польщі, всі їх звукозаписні апарати і телевізійні сочки слідкували за кожним кроком і нотували кожний вислів Папи Івана Павла II. Вже з цього погляду не можна розглядати візиту Папи в Польщі льокально, бо вона має значно ширше значення, як декому на перший погляд може видаватись. Кожного дня світова преса подавала обширні інформації про візиту Папи. Понад усе поїздка Папи Івана Павла II була й останеться надзвичайною, історичного значення, бо при цьому виявилось багато дуже важливих моментів, які матимуть визначальний вплив на дальший ріст й розвиток Вселенської Католицької Церкви.
Коли ми дивились на сотні тисяч і мільйони поляків, які прийшли з хрестами, папськими прапорцями вітати свойого Папу — поляка то нам приходило на гадку — колись, після другої світової війни душогубець Сталін ставив до Папи Пія XII реторичний запит — якими дивізіями розпоряджає Ватикан. Ось тут в Польщі, а перед тим у Мексіко було видно сотні тисяч і мільйони осіб, не з рушницями і танками, але з хрестами, що є тільки символом любови, символом перемоги добра і правди над злом, ненавистю і темрявою. Напевно комуністичні державні мужі у Польщі, а тим більше кремлівські вожаки не передбачали таких масових і грандіозних зустрічей, які мали місце під час візити Папи в Польщі. Це має велике значення і його не можна ігнорувати, тим більше після тридцятьрічного панування комуністичного режиму в східній Европі. Всім відомо, що комуністичні уряди всюди переслідують Христову Церкву. Можна було сподіватись, що село було все ближче прив’язане до церкви за індустрійні центри. Факт, який стався в Новій Гуті був понад всякі сподівання. Це що мало бути комуністичним взірцем показалось протилежним. Подавляюча більшість вуглекопів вийшли привітати Святішого Отця Івана Павла II. Ні, вони не тільки його вітали, вони демонстрували, що помимо всього, що робить комуністичний режим у Польщі і всюди де тільки він домінує є живою віра в Бога, віра в Христові незаперечні правди. Це зарівно виявляли так вуглекопи, як і море польської людности у Польщі де тільки з’являвся Папа Іван Павло II. На протязі цілого тижня вся Польща була на ногах. Це була виняткова заява вірности Христовій Церкві. Цього факту не можна ні применшувати, ні перебільшувати. Його не можна тільки зводити до польського патріотизму, очевидно він там був і цього не можна заперечити, але треба з всією силою підкреслити, що це був не менший вияв глибокої релігійности і прив’язання народу до Польської Церкви з тисячолітньою традицією. Цей факт був вирішальним у цій великій спонтанности і захопленню що їм додав Вселенський Архиєрей Папа Іван Павло II, який є поляком. Польський народ виявив свою подивугідну зрілість, яка опирається на глибоких релігійних і патріотичних основах.
Такого розвитку подій і таких широких засягів, що мав приїзд Папи Івана Павла II до Польщі ніхто не передбачав ні в Апостольській Столиці, а тим більше комуністичний режим в Польщі, чи точніше кремлівські вожді, які були приневолені дати одобрення, своїм підвладним на приїзд Папи Івана Павла II. Хоч всі щілини кордонів Польщі були на той час зачинені і добре бережені то все ж таки вістки проривались в сателітні держави, як також в СРСР. Тут сповнили своє завдання радієві станції. Більшовицька преса обмежувалась до дуже сухої і майже незамітної згадки про приїзд і побут Папи Івана Павла II до Польщі. На телевізії у Москві показали Папу 30 секунд. Польська телевізія переважно подавала тільки Папу Івана Павла II самого, закриваючи море вірних Польської Церкви, які окружали надзвичайного Гостя. Були ж відомості, що подекуди поліція здержувала паломників. Папа Іван Павло II підносив голос в обороні тих, яких задержували — пустіть тих, що ідуть помолитись Богу. Цей факт стається після більше, 30 років комуністичного панування. Атеїстичні пропагатори, які мали для своєї диспозиції всі потрібні ресурси для поборення християнської й інших релігій, і як видно, щось вони не дуже з тим справились. Мабуть за такий стан справи прийдеться комусь полетіти з найвищого стільця! Знайдуть винного козла, щоби тільки не признати, що ідеї Христової Церкви є на стільки сильні, що ніхто не в спромозі їх побороти, чи заступити іншими. Цей факт будуть примушені, хочуть вони цього, чи ні, признати всі комуністично-атеїстичні й марксівські пропаґатори.
Слід відмітити, що комуністичнім вожакам у Польщі не вдалося перевести двох проблем: колективізації і заламати Польської Церкви. У всіх інших країнах і в цілому СССР колективізація пройшла, але наслідки її жалюгідні. Країни, що перед колективізацією були спроможні кормити не тільки своє власне населення, але й інших сьогодні не спроможні вдержати самі себе. Якщо ж ідеться про релігію тут трудно сказати на скільки комуністи є горою? Але з тих звідомлень, які до нас доходять то можемо сказати, що Христова Церква у більшовицькій дійсності, яку тут називається «Мовчазною Церквою» безперебійно дає познаки свойого життя, свойого існування. В Україні існує наша Українська Катакомбна Церква. В Литві Римокатолицька Церква, хоч її переслідують, існує більше легально і безперебійно підносить голос і кричить, — подайте нам руку, допоможіть, встаньте в нашій обороні. Значить на протязі понад 60 років більшовикам на Україні невдалося подолати серед народу віри в Бога. Доказом цього є ціла низка листів і різних повідомлень про існування християнської релігії. Ожив серед молоді культ ношення хрестиків. В тому аспекті, було б логічним назвати західні Церкви, а в першу чергу Римо-католицьку «мовчазною Церквою», а Церкви у комуністичному світі Церквами творчими, Церквами діючими, Церквами, які не мовчать, а кричать.
Пишучи ці рядки не можна пройти мимо, незгадавши нашої Катакомбної Церкви, наших владик, священиків і вірних, що живуть й працюють у Божому Винограднику підпільно, головою якої є наш довголітній каторжник Патріярх Йосиф. Ми чули багато відважних слів, божих слів з уст Папи Івана Павла II під час його побуту в Польщі, але ми не почули ні одного слова піддержки, слова згадки про наших братів, про нашу Катакомбну Церкву в Україні й в цілому СССР. Не хочеться вірити, щоби Папі Іванові Павлові II, це не було відомим? Чи може це все ще покутує нехристиянська «остполітік»? В тому відношенні від Папи Івана Павла II можна сподіватись зовсім іншої постави! Чому ж не розрадити, не потішити і не дати хоч найменшого видимого знаку, що Вселенський Архиєрей на престолі св. апостола Петра пам’ятає про всіх, а зокрема про тих, що їх переслідують за віру в Христа і тих, що забуті всіма.
Зворушливим був момент, коли Вселенський Архиєрей прийшов віддати поклін,тим що згинули у гітлерівських млинах смерти — Авшвіці. Ми ж не раз чуємо з сторони єврейської суспільности слова докору, що тодішний Папа Пій XII не підняв голосу і не сказав нічого в обороні мільйонів, не тільки євреїв, бо гинули, також поляки, українці, цигани, росіяни й інші. Якщо так було, то зле і на це немає оправдання. Для українців було боляче, коли Папа Іван Павло серед мільйонів жертв, що згинули в Авшвіці називав різні національности, але не згадав українців, які там також масово гинули. Папа промовчав! Чому? Папа Іван Павло II, як колишній учасник польського резистансу знав, що в Авшвіці гинули українці, там загинуло двох братів сл. п. провідника ОУН Степана Бандери. Також відомо хто їх убив! Якщо вже сьогодні нічого не робиться для направи минулих кривд то варто б їх хоч не продовжувати! Поставмо побіч цього реторичне питання а хто кричав і сьогодні кричить, коли гинули і ще сьогодні гинуть і караються десятки і сотні мільйонів різних національностей, серед яких українці є першими в більшовицькому царстві? Чи робить це Церква? Чи роблять це ті, які закидають іншим, що в минулому не робили? На жаль ні. Зло треба поборювати однаково, незважаючи, якої воно краски брунатної, червоної, чи чорної, фашистівське чи комуністичне. З дияволом діялогу немає, а тим більше цього не повинна практикувати Церква. Здається, що це самозрозумілі речі, але в дійсності вони представляються іншими. Показується, що дотеперішня ватиканська «остполітік» нічого корисного не принесла, що підтверджують вірні з більшовицької дійсности, які написали листа до Папи Івана Павла II. Отже Папа про це знає. Легко боронити і допомагати тим, які тієї допомоги, ані оборони не потребують.
При цьому слід згадати й нашу Церкву в сучасній Польщі. Ми знаємо, що наша Українська Католицька Церква в Польщі перейшла також свою хресну дорогу. Не буду відгребати історичного минулого, бо на це не тут місце. Відомо, що наша УКЦерква в Україні є поза буквою закону, а як мається справа нашої Церкви в Польщі? Наша Церква в Польщі немає своїх церков, є в комірному. Ми чули подивляючі числа збудованих нових церков у Польщі, а в той час деякі українські церкви, які після другої світової війни попали до Польщі обернено в руїни. Болюче згадувати про це, але при цьому хочеться тільки натякнути, що вже найвищий час, щоби УКЦерква у Польщі одержала від братнього польського народу, а в першу чергу від Польської Церкви її ієрархії допоміжну руку.
Рефлектуючи над відбутою поїздкою Папи Івана Павла II треба відмітити, що поруч видимих фактів, які викликають в кожної людини різні асоціяції: захоплення і подив, постає ціла низка питань змістового характеру, які торкаються дальшого розвитку і росту Христової Церкви. Беручи до уваги холодні вітри, що віяли на ватиканському плесі, на якому встановлялись детанти з дияволом, обтрясалось з всіх прав відомого примаса Угорської Римо-католицької Церкви кардинала Мінсентія, нашому Патріярхові Йосифові заборонялось сповняти його душпастирські обов’язки, як Главі Помісної УКЦеркви постає питання, а що далі… а як сьогодні? І в той час була мова у тих самих колах, ватиканського дитанту, як краще і де забезпечити ватиканські архіви й скарб перед евентуальним приходом комуністів до влади в Італії? Здається, ніхто не завдав собі труду і не ставив перед собою питання, як це так, що в центрі вселенського християнства, серед народу з якого на протязі довгих віків рекрутувались папи на престіл св. апостола Петра, так гарно процвітає комунізм і червоні бригади, що і в декого захитує віру. Правда, кажуть, що італійський комунізм іншого покрою, еврокомунізм, але який випливає з тих самих засад і тих самих основ. В той же сам час в комуністичному світі творчо діє і процвітає Христова Церква? Це два контрасти, які виразно виявила поїздка Папи Івана Павла II до Польщі.
Це також думка для застанови не тільки для ватиканських куріяльних голів, але і для самого Папи Івана Павла II. Папа Іван Павло II під час своєї історичної поїздки до Мексіка сказав святу і незаперечну правду, що між комунізмом і християнізмом подружжя є неможливим, це як вогонь і вода, що в парі не можуть іти. Хочеться, щоб ці істино святі і правдиві слова були здійснювані за понтифікату Папи Івана Павла II. Постає сильне бажання, щоби в тому дусі, дусі братньої любови і справедливости були розв’язані проблеми нашої Церкви-Мучениці тут в діяспорі й в Україні, як одної вітки з помісних Церков, одної великої родини Вселенської Христової Церкви.
Історичного і непроминального значення благовіствування походом на схід й у всі сторони світа з розп’ятим Христом на хресті, започаткований Папою Іваном Павлом II є значущим моментом у душпастирській праці Вселенської Христової Церкви, яка викликає і відновляє не тільки серед християн, але й невіруючих віру в надприродну Божу силу, Божу сутність і Божу вічність. Продовжуймо відновлений похід Папою Іваном Павлом II з любов’ю, це значить з розп’ятим Христом, бо він веде до світлої і вічної Божої перемоги. Воістину Христос Воскрес!
