Вістку про смерть всеч. отця Лева Любинського сприйняла з великим жалем не тільки родина покійного, близькі приятелі й бувші парафіяни, але ціла наша українська громада, а головно зорганізований мирянський рух в Українському Патріярхальному Товаристві США.
1 травня 1990 року перестало битися серце українського католицького священика, вихованця, послідовника Патріярха Йосифа І. Отець Лев Любинський належав до тої нечисленної групи священиків, що по закінченні своїх студій у Львові через різні воєнні та еміграційні обставини не могли скоріше висвятитися і щойно з появою у вільному світі свого бувшого ректора Богословської Академії отець Лев, будучи одруженим, міг прийняти Тайну Священства 23 лютого 1975 року з рук Його Святости — Патріярха Йосифа. Того дня сповнилося бажання о. Лева, про яке він мріяв ціле своє життя.
До часу свого висвячення о. Лев працював в інженерному відділі забезпечневого підприємства, дбав про свою родину, брав активну участь у громадському і церковному житті, будучи головою Відділу місцевого Патріярхального Товариства та учителем і катехитом у школі українознавства.
Першу Святу Літургію, відслужив о. Лев у своїй церкві св. архистратига Михаїла в Гартфорді. Місцева громада і ціла околиця раділа, що Українська Церква збагатилася ще одним ідейним священиком, та вшанувала його своєю численною участю на Святій Літургії і на величавому бенкеті. Вже від самого початку своєї душпастирської праці о. Лев показався священиком глибокої духовности, скромности, посвяти, знання і провідницького хисту.
Через свою скромність, побожність, працьовитість, посвяту і жертвенність він здобув собі скоро пошану серед наших священиків та своїх вірних. Спершу Патріярх Йосиф доручив йому душпастирство в парафії св. Михаїла у Філядельфії на Дженкінтовн, а по чотирьох роках, перейшовши до Стемфордської єпархії, Владика Василь доручив йому парафію на Статей Айленд, Н,-Й., опісля в 1980 році парафію св. Йосафата в Нью-Брітен, біля Гартфорду, де він успішно душпастирював вісім років, навчаючи також релігії, обряду, історії Церкви в школі українознавства в Гартфорді. Громада оцінила працю о. Лева і належно відзначила 10-ліття його священства, на яке наспіли привіти, нагороди і відзначення не тільки від українських, але і від американських установ, в тому числі від мейора міста, стейтових сенаторів і від самого губернатора стейту Коннектикат.
В 1988 році Владика Лостен доручив о. Левові парафію Святої Трійці в Кергонксоні, біля Союзівки, де після важкої операції стан здоров’я його почав занепадати, і 1 травня ц.р. Всевишній Господь покликав о. Лева до себе по вічну нагороду в царстві небеснім.
Залишив покійний Отець в глибокому смутку свою добру, енергійну і працьовиту дружину Анну, що завжди і в усьому допомагала йому, двох одружених синів, Олега і Романа, доню Марту і замужню Ліду.
Похоронні священичі відправи почалися в п’ятницю, 4 травня, при численній участі священиків, парафіян і приятелів родини, якими провадив о. крилошанин Богдан Смик. Співслужили йому отці мітрати Степан Чомко, Іван Терлецький, отці крил. Любомир Мудрий, Антін Кучма і Петро Огірко, а також оо. Маріян Процик, Едвард Янг, Йоан Морсе та інші. Присутніми були також священики Української Православної Церкви і латинського обряду, а о. Володимир Пашко з української православної церкви в Трой, близький приятель Покійного, відправив Панахиду на початку ще в похоронному заведенні. Прощальну проповідь того дня в церкві виголосив о. Еміль Шараневич, а д-р Василь Ленцик, товариш з богословських студій, в своєму змістовному прощальному слові підкреслив, що «… Покійний отець Лев, як товариш, як людина і як священик був все шанований і люблений за свою скромність, за своє знання богослови та за щирий патріотизм і громадський підхід у всіх справах збірного життя. А як священик він був вірним заповітам великого митрополита, Слуги Божого Андрея, який вчив нас, як бути вірним Христові, Його Святій Церкві та своєму народові. Тим заповітам о. Лев був вірний до останніх днів свого священичого життя. Владика Василь високо цінив душпастирську працю о. Лева, тому призначив його референтом катехизації молоді».
В суботу, 5 травня, Владика Василь Лостен відслужив Святу Літургію і виголосив прощальне слово та підкреслив патріотизм, працьовитість і жертвенність о. Лева. Співслужителями були отці мітр. Матвій Берко, Степан Чомко, Зенон Злочовський, Теодор Гуманицький та отці М. Процик, Роман Ґолемба, Володимир Фіголь, Е. Шараневич і Богдан Карась. Дияконував о. диякон Богдан Тарнавський. Від імени парафіян промовляв Михайло Баран. Похоронено о. Лева на українському католицькому цвинтарі Святого Духа в Гемптонбурзі, і там прощальні слова виголосили ще д-р Олег Волянський від хору церкви Святої Трійці, Степан Орловський від Братства св. Володимира, Михайло Шевчук від парафії Святого Йосафата в Нью-Брітен і Володимир Саляк від Українського Патріярхального Товариства та Братства Дивізійників.
Під час тризни, якою провадив д-р Роман Мороз, промовляли також о. мітр. З. Злочовський і Степан Чорпіта від парафії св. Михаїла у Філядельфії, Володимир Квас від УНСоюзу і Союзівки, Мирослава Салук від Марійської Дружини, Лідія Яців від Союзу Українок та школи українознавства, а полк. Войновський від товаришів зброї.
Нехай ця згадка в нашому журналі «Патріярхат» буде висловом нашої щирої вдячности покійному о. Левові Любинському за його ревне і чесне виконування всіх своїх громадських, релігійних і священичих обов’язків для добра нашої Церкви .
Опечаленій дружині — паніматці Анні, синам Олегові й Романові, доням Мартусі й Лідії та всій родині складаємо наше щире співчуття. Вічна Йому Пам’ять!
Олесь Пришляк
